Діти можуть бути далекі від інформатики, технологій, але з великим задоволенням користуватися зручностями цивілізації. Якщо школярам подобається натискати на кнопки свого сенсорного телефону, це ще не означає, що їм цікавий такий предмет, як інформатика.
Більшості з них все одно, як влаштований або як працює той чи інший прилад / програма. Зацікавлені будуть відсотків 20 від загальної кількості учнів в школі.
Комп’ютер створювався як помічник для людського мозку, а не його замінник. Але на практиці виходить, що сучасні школярі повністю відмовляються «ворушити» мізками, вважаючи, що машина все вирішить за них. Тому комп’ютер їх не розвиває, навпаки, діти все більше тупеют від гаджетів. Пояснення дуже просте – весь вільний час вони проводять за іграшками і іноді, якщо того вимагають в школах, отриманням швидкої довідкової інформації. Може бути, ігри і розвивають окремі елементи мислення, але цільну структуру і здатність думати руйнують.
Єдина користь, яку приносить комп’ютер дітям, – це можливість позаурочного спілкування з однокласниками і вчителями. Діти долають бар’єр, який заважає їм вільно спілкуватися з однолітками. Але все одно комунікація через мережу відрізняється від живого спілкування. Мало бачити співрозмовника в екрані комп’ютера, потрібно відчувати реальну присутність, а його в світі мереж і технологій немає.
Сучасні діти не хочуть напружуватися
Сьогодні навчити школярів чогось складно, тому що вони не розуміють, навіщо їм це треба. У них все є, майбутнє ще далеко, навіщо зараз напружувати мізки? За кордоном з раннього віку все намагаються отримати спеціальність, десь закріпитися. А наші діти рідко в школі замислюються, чого хочуть від життя. Як правило, усвідомлення приходить після вступу до вузу, обраний за порадою батьків.
Інтерес до шкільних занять спадає з кожним поколінням. У кращому випадку учні можуть освоїти html, щоб сторінки в інтернеті створювати, а ось щоб серйозно, системно вивчати предмет, не вистачає мотивації. Є, звичайно, окремі особистість в класах, які хочуть стати Стівами Джобсами, але, коли дізнаються, що для цього потрібно сильно напружитися, завзяття і бажання пропадає. Наприклад, асемблер (assembler) – мова програмування, який дає можливість розуміти машину до самих дрібниць, а діти кажуть, що ця мова дуже складна, нехай інші його вчать. Є різні програми навчання школярів. Зокрема, ви можете переглянути на сайті gdzonline. Крім того ви можете переглянути готові домашні завдання для 1-11 класів з основних предметів школи.
Основне протиріччя тут в тому, що діти, при бажанні, можуть навчитися багато чому, їх мозок здатний сприймати різнорівневу інформацію. А з віком, коли вони усвідомлюють, що хочуть бути, наприклад, розробниками, мозок працює вже не так інтенсивно, як у дитини, і засвоювати матеріал стає складніше. Виходить, коли вони можуть, то не хочуть, а коли захочуть, то насилу це роблять.
Знання предмета на рівні користувача
Бажання докопатися до істини, зрозуміти, як працює той чи інший прилад / програма є у школярів, хоч і не у багатьох. Проблема в тому, що більшість вчителів інформатики викладають предмет на рівні користувачів. Вони можуть пояснити, що потрібно робити, щоб програма видавала потрібний результат, але які процеси відбуваються в самій машині в момент запуску або компіляції програми, не знають. Бувають, звичайно, винятки, коли викладач добре знає і апаратну і програмну частину комп’ютера, тоді в навчанні повна ідилія. Одне доповнює інше, складні речі стають простими і зрозумілими.
Найголовніше для учня-майбутнього програміста – це зрозуміти, як працює комп’ютер. Скільки пройшло років з створення першого ПК, а принципи його роботи все ті ж. Змінюються розміри, можливості, а скелетні поняття залишаються. Перш, ніж розповідати дітям, як працювати в паскалі, потрібно пояснити, що всі програми заточені для роботи на конкретному залозі. Учень повинен розуміти всю систему цілком. Якщо програміст не розуміє, як працює комп’ютер, його називають кодером. Такі люди теж повинні бути, але для прориву потрібні фахівці, глибоко розуміють предмет. А це розуміння добре закладати зі школи.
Шкільна програма «сира»
Шкільна програма з інформатики допомагає освоювати технології, але тільки поверхнево. У школах викладають дітям стандартний пакет: Pascal, Microsoft Excel, Word, трохи HTML. Ці програми дають елементарні знання і для тих, хто хоче пов’язати своє життя з програмуванням, цього не достатньо. Щоб стати хорошим фахівцем, потрібно розбиратися в усьому досконально, починаючи від апарату і закінчуючи програмами. А без математики, фізики, зокрема, розділу електродинаміки буде важко розібратися. Існує міф, що математика не потрібна для розуміння інформатики та програмування. Але тим, хто займається серйозними розробками, без математики не обійтися. Базові поняття повинні бути закладені в школі, коли мозок швидко схоплює і засвоює інформацію.
