“Я дійсно відмовляюся розуміти, що відбувається” – Олександр Тверській

Я дійсно відмовляюся розуміти, що відбувається.

КВН – веселий хлопчик співає веселу пісню про Берію, як тієї ходів, ночами, стукав у двері, кликав за собою. Журі сміється. Зал аплодує. І перед очима встають мільйони репресованих. Скляні очі, порожні.

Ще оплески, на біс!

Задорнов з усмішкою жартує про падаючий Боїнг, який важчий за повітря, розповідає “кумедні історії про окопи і війну в Донецьку. Зал аплодує і вмирає від сміху. 298 осіб, збитих установками РФ вже більше ніколи не засміются.

Петросян щиро дивується, вважаючи, що конфлікт між Росією і Україною побудований на різниці мов, адже у них Кощій Безсмертний – це Чахлик Невмирущий, мовляв, хіба із-за цього можна воювати. Зал лежить в угарі, поки на Майдані в гробовій тиші проводжають своїх героїв.

Камеді Клаб висміює Порошенко, зобразивши його найменшою і порожньою матрьошкою. Селебріті давлячись від шампанського рже. Оплески. А десь зараз холодно, страшно і стріляють в українського солдата. Але, за сміхом не чути. Ще жартів, більше гумору!

На Новорічному вогнику Надія Бабкіна, крутячись і кривляючись на сцені, принижує Порошенко, називаючи його тупим, але додала, що всі ми-брати. Всі жеруть олів’є, посміхаються, плескають у долоні. А Порошенко посивів за кілька років, поки під це іржання брати-бойовики стріляють у громадян його країни.

Навка з партнером катаються в льодовому шоу в тюремних робах, зображуючи єврейських в’язнів концтаборів, заробляючи бали, щоб пройти далі. Глядачі голосують – чи переконливо показали Голокост чи не дуже? Познер і якась актриска дорікають інваліду за відсутність ноги, пропонуючи йому то пристебнути ногу і станцювати ще, то не танцювати більше на публіку, чи то просто застрелитися, щоб не зачіпати почуття Познера і актриски.

Упереміш з цією гумористичною вакханалією на кістках і крові серйозні люди в піджаках, окулярах і з сивиною на скронях на багатомільйонну аудиторію в істериці закликають до війни з Україною, озброюватися, бомбити, винищувати, скидати атомні бомби на Стамбул, Київ та Вашингтон. Політики, політологи, журналісти, всілякі експерти ділять Україну, як пиріг, міркують про деукраїнізацію, принижують інші нації і країни.

По країні, як гриби виростають пам’ятники Сталіну, пам’ятні камені співробітникам Гулагу, Ленін з Патріархом змагаються за обожнювання мас. Православними активістами громлять , зриваються вистави. Заводяться кримінальні справи на режисерів, шукаються ворогів народу. На вулицях вбивають політиків і журналістів. Мироточать якісь б’юсти, людей саджають за плакати і перепис.

Терористів нагороджують серед білого дня, спалюють опудала американських президентів. Декриміналізують побої, крадіжки їжі, пишаються національністю, хочуть завоювати світ. У всьму знову стають винні євреї і імперіалісти…

Де ми? Що відбувається? Навіщо ми? Або – це знову ми?

Олександр Тверській

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

13 + 19 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh