На тлі подій в Україні та довкола неї безумовним успіхом Росії у досягненні своїх цілей щодо відновлення контролю над країнами колишнього СРСР є те, що Вірменія відмовилася підписувати Угоду про асоціацію з ЄС та погодилася вступити до Митного союзу.
Закріплюючи цю перемогу, 2 грудня ц.р. під час свого візиту до Вірменії Президент РФ В. Путін підтвердив готовність Росії надати Єревану економічні преференції.
Росія погодилась, наприклад, скасувати мито на російський природний газ, що знизило його вартість з 270 до 189 дол. США за 1 тис. куб. м; взяла на себе зобов’язання (в рамках підписання відповідного контракту) щодо постачання Вірменії 2,5 млрд куб. м газу за рік протягом 2014–2018 років; списала борги закритого акціонерного товариства “АрмРосГазпром”; скасувала експортні мита на необроблені алмази, що стимулюватиме розвиток традиційної для Вірменії алмазообробної галузі.
Крім того, російська компанія “Роснефть” та вірменське ЗАТ “Ойл Техно” створять спільне підприємство, що забезпечуватиме стабільні поставки вірменській стороні до 400 тис. тонн нафтопродуктів протягом року. Реалізовуватимуться й інші спільні проекти, в т.ч. щодо реконструкції вірменської енергетичної системи та залізниці.
За оцінкою російських та вірменських експертів проурядової спрямованості, в цілому економічний ефект від вступу Вірменії до Митного союзу додаватиме щонайменше 4,5 % до щорічного зростання ВВП країни. Виходячи з цього, вірменський уряд (за сприяння росіян) у прискореному порядку розробив “дорожню карту” приєднання Вірменії до МС, яку незабаром мають схвалити керівні органи організації вже протягом найближчого часу. При цьому Росія навіть погоджується втратити понад 1 млрд. дол. США (в т.ч. через відмову від імпортно-експортних мит) заради швидкої та повної інтеграції Вірменії до Митного союзу.
Щоправда, незалежні вірменські експерти передбачають зовсім інші наслідки від приєднання своєї країни до російських інтеграційних ініціатив. Тут мається на увазі наступне:
по-перше, Росія знизила ціну на газ для Вірменії в обмін на передачу Єреваном російському ВАТ “Газпром” 100% акцій компанії “АрмРосГазпром”. Отож вірменська сторона остаточно втратила можливість проводити самостійну енергетичну політику. Це змусило Вірменію відмовитись від пропозиції Ірану щодо постачання газу за меншими цінами, ніж ВАТ “Газпрому”, та ще й виконувати кабальні вимоги, що були висунуті Російською Федерацією.
Крім того, російські преференції для Вірменії в газовій галузі мають виключно ілюзорний характер, оскільки зниження ціни на газ до 189 дол. США за 1 тис. куб. м стосується лише тих об’ємів, які продає ВАТ “Газпром” своїй же компанії “АрмРосГазпром”, яка, своєю чергою, постачає його вірменським споживачам по 391 дол. США за 1 тис. куб. м (тобто, більше, ніж вони сплачували до теперішнього часу). Таким чином, замість реальної допомоги Вірменії, ВАТ “Газпром” (а фактично російські олігархи на чолі з В. Путіним) “наварюватиме” на кожній тисячі кубометрів газу до 202 дол. США.
по-друге, парафування Угоди про асоціацію між Вірменією та ЄС було однією з передумов проведення міжнародної конференції фінансових донорів Вірменії, яка мала проходити під егідою Європейського Союзу. За підсумками конференції Вірменія могла б отримати 6–7 млрд дол. США, що досить відчутно підтримало б її економіку. Вірменія ж не тільки не отримала цих коштів, а ще й втратила довіру іноземних кредиторів та інвесторів.
А Росія погоджується надати кредити Вірменії винятково на реалізацію власних проектів на вірменській території і переважно за участю російських бізнесових структур. До того ж повернення Єревану під контроль росіян дозволяє їм блокувати надходження зовнішніх кредитів та інвестицій для вірмен, в тому числі від вірменської діаспори, у якої досить потужні позиції у США та Франції.
по-третє, приєднання Вірменії до Митного союзу означає втрачання нею права також і на проведення самостійної зовнішньоекономічної політики. Фактично Єреван остаточно замкнув довкола себе кільце транспортної та торгівельно-економічної блокади, яка була встановлена Азербайджаном і Туреччиною після захоплення вірменами (за підтримки Росії) азербайджанського Нагірного Карабаху. Отож Вірменія вже не матиме змоги налагоджувати свої відносини з Іраном та Грузією, які до цього часу залишалися її єдиними виходами у зовнішній світ.
по-четверте, збільшення Москвою обсягів військової допомоги Єревану, а також посилення військової бази ЗС РФ на вірменській території зовсім не гарантують підвищення рівня безпеки Вірменії. По суті відмова Вірменії від європейської інтеграції призвела до втрати нею можливості використання свого майбутнього статусу країни, асоційованої з ЄС, як стримуючого чинника щодо Азербайджану та Туреччини, які намагаються зблизитися або навіть вступити до Європейського Союзу. В даному випадку фактично надається перевага грубій силі Росії для політичного гарантування безпеки країни та, зокрема, врегулювання конфлікту з Азербайджаном.
Надаючи Вірменії зброю, Росія в той же час постачає її і Азербайджану, з яким вона реалізує масштабну програму двостороннього військово-технічного співробітництва на загальну суму до 3 млрд. дол. США. В рамках цієї програми росіяни передають сучасну бронетанкову техніку та ракетно-артилерійські системи, ударні вертольоти, засоби ППО.
по-п’яте, членство Вірменії в Митному союзі супроводжуватиметься такими ж негараздами, які вже супроводжують Білорусь та Казахстан. В першу чергу підвищаться внутрішні ціни на основні види товарів, а також фінансово-економічні структури Росії придушать вірменський бізнес, що зупинить вірменські підприємства, збільшить безробіття та, як наслідок, загострить соціально-економічну ситуацію в країні.
З урахуванням вищенаведених обставин, приєднання до Митного союзу означатиме втрату Вірменією незалежності як у політичній, так і в економічній та безпековій сферах, без будь-яких гарантій щодо захисту її інтересів, а також реального надання обіцяних економічних преференцій з боку Росії.
Що ж до Росії, то її видатки на зрив європейської інтеграції Вірменії навряд чи будуть даремними. Так, витративши всього один мільярд американських доларів Росія:
зробила черговий крок у справі реалізації своєї стратегічної мети щодо відновлення колишньої російської (радянської) імперії в рамках Євразійського союзу. До того ж був створений прецедент зміни вектору зовнішнього курсу також і для інших країн колишнього СРСР;
продемонструвала свою перевагу перед Заходом (в т. ч. США та ЄС) в питаннях впливу на пострадянському просторі, принаймні, на більшість країн регіону, які зберігають залежність від Російської Федерації. Крім того, відмова Вірменії від підписання Угоди про асоціацію з ЄС завдала суттєвих збитків як європейській програмі “Східного партнерства”, так і авторитету всього Європейського Союзу як впливової та дієвої міжнародної організації;
зміцнила свої позиції та військову присутність на Північному Кавказі, в т.ч. дістала змогу збільшити свою протидію США, НАТО та ЄС в регіоні, а також вплив на Грузію і Азербайджан та на процеси врегулювання конфлікту довкола Нагірного Карабаху. В свою чергу, це підвищило її спроможність у справі перешкоджання створенню нових транспортно-енергетичних коридорів в обхід російської території, а також у вирішенні на свою користь питань розподілу Каспійського моря;
завершила процес встановлення свого контролю над ключовими об’єктами вірменської економіки. Зокрема, на сьогодні, окрім компанії “АрмРосГазпром”, яку Росія отримала у власність після рішення Вірменії щодо приєднання до Митного союзу, російська сторона вже володіє вірменськими підприємствами ЗАТ “Вірменські залізниці”, ЗАТ “Електричні мережі Вірменії” та іншими, насамперед енергетичними об’єктами.
Інакше кажучи, за рахунок очевидних політичних, економічних та безпекових збитків від вступу Вірменії до Митного союзу Росія отримала можливість реалізувати свої геополітичні інтереси.
Чи усвідомлює це вірменське керівництво? Звичайно. Та все ж поступається інтересами своєї країни на користь Російської Федерації. Важко назвати причину такої вірменської позиції. Однак, за оцінками незалежних російських експертів, такими причинами є приватні вигоди окремих представників вірменської влади, допущених о розподілу прибутків від перепродажу газу компанією “АрмРосгазпром”.
Так це, чи не так — час покаже. Але практика шантажу та підкупу завжди залишалась одним із ключових інструментів в діях та вчинках Росії щодо її партнерів.
