Цьогоріч у російській столиці вирішили не відкривати української школи. Як зазначив посол РФ в Україні Міхаіл Зурабов, у Москві не знайшлося достатньої кількості батьків, зацікавлених у навчанні дітей українською та в мові. Тиждень.ua дізнавався, де в Білокам’яній можливо вивчити українську – мову другого за кількістю після росіян етносу РФ.
Студентський інтерес
Викладання української мови практикують у деяких московських вишах. Вчать її філологи та історики країн СНД на кафедрі слов’янської філології в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, майбутні дипломати в Московському державному інституті міжнародних відносин і, звісно, в Академії ФСБ.
У Російському державному гуманітарному університеті українську викладає Марґаріта Хазанова, аспірантка кафедри слов’янської філології МДУ. «Багато гуманітарних спеціальностей потребують опанування української, – пояснює вона. – У нашому виші мову вчать, по-перше, філологи. Вони мають подвійну спеціалізацію: німецька й чеська, англійська і польська, хорватська та італійська, німецька й українська…
Одна неслов’янська й одна слов’янська. Ще в мене є студенти-антропологи. Вони опановують українську, тому що їхня спеціалізація – саме цей регіон. Також є студенти факультету архівної справи. Їм мова потрібна для пострадянських досліджень».
Великого попиту на українську немає. «Усі хочуть вивчати тільки англійську. Інші мови такої популярності не зажили, і це проблема не тільки слов’янських мов. Кілька років тому в МДУ дуже важко було набрати групу французької – на біса комусь та французька? – іронізує пані Марґаріта. – Саме слов’янські мови й справді втратили популярність у Росії порівняно з радянськими часами, це зрозуміло. Але, як на мене, все одно краще бути хорошим фахівцем з української, ніж посереднім – з англійської. Проблем із працевлаштуванням у мене не було ніколи. Сподіваюся, так буде і в моїх студентів».
Мовний ґрунт
У середній школі ситуація з українською мовою ще непевніша. Української школи в Білокам’яній немає, як іноземну її вивчають лише в одному з тамтешніх мовних ліцеїв. Також мову викладають у недільній школі імені Павла Поповича в Національному культурному центрі України в Москві. Нині тут навчаються 36 дітей від трьох до сімнадцяти років. Різні вікові категорії мають різні програми. Вивчають не тільки українську мову та літературу, а й народні традиції, історію України, музичну культуру, український народний танець і малювання.
«У родинах майже всіх наших учнів один із батьків, а то й обоє, мають українське коріння, – розповідає Ассоль Овсяннікова, керівниця школи, вчителька української мови, традицій та обрядів. – Дідусі та бабусі дітей живуть в Україні. Батьки не хочуть, щоб діти відривалися від мовного ґрунту».
При Національному культурному центрі України є й мовні курси для дорослої аудиторії, що розраховані на два роки. Зараз у центрі триває набір охочих вивчати мову з жовтня. Тим часом п’ятеро осіб студіюють українську на курсах перший рік, ще стільки само – вже другий. «Туди завжди записується дуже багато людей, – розповідає Марґаріта Хазанова. – Але, як правило, це не потрібно їм для роботи. Тому з часом люди кидають курси. Це дорослі, і ходити кудись увечері на три години поспіль їм важко навіть раз на тиждень. У них є робота, родини». Каже, п’ять осіб на другому році навчання – найстійкіші – вже непогано вивчили українську.
Вік учнів різний. Наприклад, була одна жіночка, якій за 70 років. «Добре, до речі, вивчила!» – каже викладачка. Звісно, серед відвідувачів курсів є українці за походженням, але не більшість. «Я не маю звички запитувати, чому люди вивчають мову, – зізнається пані Марґаріта. – Таке питання здається мені неделікатним. Багато з них самі ще не знають, навіщо їм це. Просто людям цікаво. Але іноді учні самі розповідають мені про свою мотивацію віч-на-віч. Буває, називають такі причини… Трохи дивні! Одна жінка сказала, що прийшла вчити мову тому, що головне свято для неї – день народження Віктора Ющенка. Йти вчити мову через симпатію до іноземного політика досить несподівано. А бувають цілком зрозумілі причини. Є, наприклад, дівчинка, яка має друзів в Україні, дуже багато подорожувала нею, багато читає української літератури. Тому через любов до країни й вирішила опанувати мову».
Маленькі тонкощі
«Якщо починаєш вчити китайську мову, відразу розумієш, що це китайська, – розмірковує Марґаріта Хазанова. – Коли ж приходять опановувати українську, чомусь вважають, що немає чого вчити, бо вони ж носії іншої слов’янської мови! А насправді кожна дрібниця в українській стає для них проблемою».
Перше й головне, на думку вчительки, – переконати учнів, що українська – це іноземна. «Наші мови такі схожі, що постійно вводять в оману. Взяти хоча б абетку! Якби українська використовувала латинку, росіянам було б легше. А так спочатку просто неможливо буває переконати людину, що слово «день», наприклад, написано українською, а не російською. Вони, звісно, вірять! Але не відчувають цього».
Вважає так не тільки пані Марґаріта. «Установка на близькість мов створює ілюзію часткового, а іноді й повного розуміння української російськомовною аудиторією і без попередньої підготовки. Такої ілюзії не уникли й деякі відомі лінгвісти, які стверджують, що «східнослов’янські мови такі близькі, що той, хто говорить однією мовою, розуміє мовця іншою мовою, особливо на побутовому рівні», – пише Ґаліна Лесная, викладачка МДІМВ, у статті про проблеми викладання української в близькоспорідненому мовному середовищі. – Практика спростовує цю тезу. Студенти перекладацького факультету в МДЛУ, які вивчають українську протягом чотирьох семестрів по вісім годин на тиждень, після перегляду фільму «Вальдшнепи» (Україна) не змогли відповісти на запитання стосовно його змісту. Їхній рівень підготовки видався достатнім лише для того, щоб визначити подієвий бік стрічки».
Складнощі виникають як із розумінням, так і з наголосом та вимовою. «У вас інші правила наголошування, – пояснює Марґаріта Хазанова, – уросійські мові наголос дуже рідко переходить на закінчення. Багато зусиль потребує вивчення правил його пересування в дієсловах. Чимало труднощів викликає літера «щ». Також студентам важко звикнути відрізняти «г» від «ґ». І ще вони «акають». Крім того, на шляху росіян, які бажають вивчити українську, стоять кличний відмінок іменників, відмінювання кількісних числівників та їхні варіанти, міжмовна омонімія тощо.
Є й менш «канонічні» відмінності. Полягають вони, приміром, у «мовній стратегії». Саме на цю тему Марґаріта Хазанова планує захистити дисертацію. «Коли ми спілкуємося, завжди хочемо досягти якоїсь мети. Не обов’язково грошей попросити! Але щоб нам приділили увагу, порадили щось… Щоб досягти цього, треба говорити так, аби нам хотіли допомогти. Це і є мовна стратегія», – пояснює викладачка.
Українські стратегії, хоч як дивно, дуже відрізняються від російських. «Ви більше розмовляєте на «ви». Дуже багато використовуєте звертання «пан» та «пані», навіть в інтернеті! Також частіше послуговуєтеся умовним способом, а ми – наказовим, – перелічує викладачка. – Є багато маленьких тонкощів».
Законодавство дозволяє
«На сьогодні українська мова вивчається в межах постійно діючих у Москві класів, відкритих на базі Національного культурного центру України при Посольстві України в Російській Федерації, а також у чотирьох середніх загальноосвітніх школах Республіки Башкортостан, – розповілиТижню в Міністерстві освіти РФ. – Разом із тим російське законодавство дозволяє вивчати українську і в інших суб’єктах РФ, передусім у середніх загальноосвітніх школах з етнокультурним (національним) компонентом освіти. Вирішують ці питання конкретні освітні установи відповідно до потреб дітей та їхніх батьків чи законних представників».
tyzhden.ua
