Кожен харківський повстанець, з яким довелося говорити в захопленій ними ОДА, питав, – чи буде допомога з Києва?
Кожен другий перепитував – де ж міфічні “два автобуси Правого Сектору”?!
Розмови, що “не треба вмішуватися у справи харків’ян, аби ніхто не сказав, ніби бандерівці окуповують схід”, “не треба провокувати”, – маячня. Просто люди тут все ще бояться міліції, бояться Гєпи з Допою, бояться наслідків, і не впевнені, що минуле дійсно відійшло остаточно, і тому обережні понад міру. Харківська ОДА нагадує Київраду в перші часи революції – порядок, чистота, недоторкані стелажі та кабінети, бутерброди і чай, збуджена молодь у масках, загрозливі чутки, “коменданти квадратних метрів”, які багато радяться і нічого не вирішують, сцена, промови, відчуття страху і натхнення.
Харків нас здивував. Публіка завзята і бойова. Наразі у повстанців сил більше, ніж у влади. Після того, як владний “Український фронт” вилетів у пшик, а Жиліна оголосили у розшук, тітушки у Харкові ледве-ледве відсвічують. Ніяких постів на шляхах у місто нема. Міліція “охороняє порядок”, тобто стоїть розгублено – вона ще не знає, на чиїй стороні варто виступати.
Було дико і незвично бачити зграї міліціонерів в одностроях, які ходять по ОДА між зграями повстанців. Під вечір міліціонери зникли.
Харків’яни не усвідомлюють своїх можливостей, вони переживають початкову стадію протесту: “ми – мирні люди, ми за ненасильницьке протистояння, ми захопили держбудівлю, щоб бути почутими”. Їх багацько на подвір’ї ОДА, і чимало всередині. Формується Самооборона, вже діє відділок Правого Сектору.
Напроти них, на іншому кінці величезної площі – таборець шанувальників Леніна, які бояться, що їх кумира сковирнуть.
Прямо через дорогу від ОДА – мітинг прихильників Гєпи.
Гєпа – хитрий лис, з міцними нервами. Сьогодні він прийшов вмовляти повстанців, знаючи, що не вмовить. Просто показав, що йому не страшно. Зайшов у натовп без охорони. Йому ніхто не повірив, але всі слухали.
Він дійсно на щось сподівається. З кимось планує домовитися, і вийти сухим.
