Гуцул в УПА – ставний, вольовий і рішучий. За таким легінем не в одної гуцулки серце тьохкало…
На цій світлині ви бачите гуцула Дмитра Білінчука родом зі села Ільці що поблизу Жаб’є (нині – Верховинський район Івано-Франківської області). У травні 1941 року майже усю родину Білінчуків НКВДисти виселили у Красноярський край із приміткою як “классово чуждый элемент” (бо вони мали двох корів, коня, трьох свиней і 40 овець, що на думку більшовицьких посіпак було ознакою куркульства).
Після того, як 30 червня 1941 року радянські військові підрозділи відійшли зі Жаб’є, Дмитро Білінчук вернувся до своєї хати, але… там вже була розквартирована німецька поліція. Почавши з’ясовувати стосунки з командиром тих поліцаїв, Дмитро Білінчук випадково того забив. І, звісно, втік. Одразу його (Білінчука) німці оголосили у розшук…
Тоді Дмитро щоб не сидіти без діла, зібрав довкола себе “бригаду” кістяк якої становили місцеві гуцули але були також і дезертири-червоноармійці. І от, ці новітні опришки заповзялися пускати кров збирачам так званих контингентів (цим терміном німці називали продукти, які силоміць відбирали у гуцулів). Отак, майже два роки та ватага шерстила німецьких окупантів, не даючи їм спокою ні вдень, ні вночі.
.
Так тривало до того моменту, поки один з провідників УПА-Захід запропонував Дмитру Білінчуку “зав’язати” з тим опришківством і вступити до підстаршинської школи УПА. За якийсь час наш герой вже командував упівською сотнею і успішно громив окупантів аж до свого арешту 24 травня 1952 року.
І, наостанок: як і кожен чоловік, Дмитро Білінчук мав свого бзіка – несамовито любив фотографувати. Свій перший фотоапарат Zeiss Ikon він “конфіскував” у шуц-поліцая зі села Соколівка поблизу Косова ще у 1943 році. Швидко і блискуче опанувавши науку фотографії, Дмитро Білінчук фактично став повстанським фотолітописцем. Хоча, мав Дмитро й одну ваду: сам любив “влізти у кадр”. І тому на сьогодні відомо понад 120 світлин із повсякденного життя упівців, серед яких бачимо і нашого Дмитра Білінчука. До речі, коли у травні 1952 року його заарештували, то у нього “…изъяли фотоаппарат иностранной марки Zeiss Ikon” (це був той самий фотоапарат, який Білінчук реквізував у німецького поліцая із Соколівки).
Ну, і на завершення: схоплений МГБістами, Дмитро Білінчук переніс страшні муки і катування, був етапований до Києва і 8 квітня 1953 року був розстріляний у Лук’янівській тюрмі.
Ще раз погляньмо на обличчя і постать Дмитра Білінчука на цих світлинах. Мабуть, у багатьох гуцулок серце мліє, дивлячись на цього легіня… Ставний, вольовий, рішучий – саме таким і є викристалізуваний у наших горах тип карпатського українця.
А тепер – на хвильку – пригадаймо собі фізіономії тих “визволителів” які у 1939 році зайшли на Західну Україну і з нащадками яких ми зараз маємо “приємність” співмешкати у багатоквартирних будинках, ходити до одних і тих самих магазинів чи виступати з ними у спільних проектах… Висновок від такого порівняння лише один: це як два різних світи і разом їм ніколи не зійтися…
