Стихли вибухи у Калинівці. Все скінчилося. Як з`ясувалося на холодну голову, путінські диверсанти підірвали склад старих боєприпасів, які сюди звозили протягом останніх 10 років за програмою утилізації, на яку все не знаходилося грошей. Що ж вийшла утилізація радикальним способом.
Але не про це мій пост. Хочу сказати тим, хто жене хвилю на наші спецслужби, ЗСУ і владу взагалі: так, це є наслідком нашої слабкості в царині безпеки. Аби такого не відбувалося в США на там на спецслужби та безпекові заходи витрачаються кошти на порядок більші за увесь бюджет України. Щороку. На жаль, ми собі дозволити цього не можемо.
Залишаються два старих перевірених способи. Для спецслужб – агентурна робота (а ви гадали, чому багато членів “п`ятої колони”, яким треба сидіти не сидять, а швендяють по різним політичним тусовакам), а для суспільства – пильність.
Розп…о в армії, порліції, СБУ усе ще має місце бути. Але. Перед тим, як кричати “зрада”, подумайте: а що ви особисто зробили задля забезпечення безпеки країни? Чи телефонували ви елементарно на нормер “102”, побачивши безхозний пакет на вулиці? Зауваживши підозрілих “квартирантоів” по сусідству? В кого “затило” у телефон номер “гарячої лінії” СБУ?
Якось провів невеличкий експеримент на Центральному вокзалі Києва. Мав при собі акуратну коробочку з книгами. Яку пристроїв біля смітника на колонаді перед виходом з приміського вокзалу до електричок. А сам відійшов кроків на десять попросити приикурити у мужиків.
На те, щоб викурити сигарету іде до 5 хвилин. За цей час повз коробку пройшли сотні людей. В тому числі – поліцейський патруль. Я уже не кажу, що якраз поруч (хто знає) військова комендатура на вокзалі. І ніхто не звернув уваги на безгоспний коробок. Ані поліцейські, ані військові, ані – що головне – перехожі. А серед них зустрічалися й ветерани АТО в “цифрі”.
Так от: ми занадто “жирно” живемо. Для більшості з нас війна і російська агресія – це щось далеке. Нам усе ще пофіг. У деяких провінційних містах сміття збирають просто на вулиці – господарі виносять мішки на тротуари і вони там лежать годинами в очікування сміттєвозки. У громадянина Ізраїлю, який побачить леренгу пакетів, коробків та мішків уздовж вулиці, інфаркт точно станеться.
У нас – ні.
Так шо Калинівка – вона передусім у головах наших.
