– Прівєт! Ваш тоже сказав завтра в сорочках приходити?
– Ага. Каже, шо обізатєльно.
– Придурки! Лучче б зарплату підняли. А то зайшла на базар, 200 грн спустила, а нічого не купила.
– Яка зарплата, Нелька, ти шо? Главне, шоб всі в сорочках завтра на роботу вийшли.
– Розбіглась! Я в свою не влажу. Як рознесло після родів, так десь в шкафу валяється.
– Та я тоже. А нову щас не купиш.
– Ги-ги! А ти сама виший.
– Я шо дурна? Мені занятись нічим? Єлі прилажу з роботи, навари, прибери, то те, то се… Вгору ніколи глянути.
– Я тоже. Ой! А ти вчора бачила ” Від пацанки до панянки”?
– Нє. Ми ж спутнік поставили з усілітєльом. Я ” Велікіє історії” дивилась. Про любов Єлізавєти і Розумовского.
– А то хто?
– Ну-у ти дірєвня! Дочка Петра Першого.
– Та я її знаю. А він хто?
– Тіпа гетьман наш. Але жив з нею і вона йому княжну Тараканову родила. Ту, шо її щурі з’їли потім.
– Ой, Нелька! А як же так, шо дитину щурі з’їли? Та ще й вона – цариця, а він гетьман…
– Олька, то ж моsкалі. В них, шо хочеш може бути.
– Ну, да. Але ж він гетьман.
– То й шо? Поїхав на заробітки, попав до царів. Ті подивились, шо хлоп роботящий і бере недорого, тай взяли на стройку. Там в нього вона влюбилась, бо красивий був і не бухав, тільки люльку курив. Але не в спальні, а коло коней. Та й стали жити собі. Він же робити вмів все, палаци їй строїв, альтанки, на море возив і купляв золото. Хоть, і жінку мав в Києві. Але шо – жінка? Хто ж такого відпустить?
– А жінка шо?
– Та нічого. Сиділа тихо в Києві. Шо вона дурна проти цариці рипатись? Кажуть, шо горда сильно була. Не хотіла від нього, даже, аліменти брати. Казала : ” Не хочу моsкальського рубля в хаті!”. Ходила в простих платтях, кроїла їх сама з дочкою, а в неділю і свята йшла до церкви в сорочці, яку сама вишила. А могла файно жити.
– Дурна якась! Жінка гетьмана, а сама шиє-вишиває…
– Ну, тепер то в моді. Наші з роботи самі навишивали. Може, й ти спробуй.
– Я шо : дурна?…
