Середина VIII століття. Того дня йому, священику-василіянину, було дуже важко. Сумніви, які мучили його душу вже деякий час, стали нестерпними. Він благав Бога зарадити його недовірству. Але сумніви, з яких він нікому з братів не звірявся, вривалися навіть у його молитви. От і зараз, під час Літургії, вони роз’ятрювали серце: “Чи Ісус справді присутній в Євхаристії? А може гостія і вино – це лише символи, за якими нічого не криється?”
Раптом він замовк і завмер, вражений побаченим: гостія перемінилась на Тіло, а вино у чаші стало Кров’ю. По його щоках рясно текли сльози щастя: Бог його почув!
– Гляньте, яке чудо сталося! – тремтячим голосом звернувся він до присутніх. – Христос посеред нас!
Кілька днів по тому монахи-василіяни занепокоєно вдивлялися у явлене Євхаристійне Тіло. Сумнівів не було: воно зсихається і скручується, втрачаючи округлу форму гостії. Ще день-два і зміни стануть незворотними. Майбутні прочани не зможуть навіть уявити собі, як ця реліквія виглядала спочатку. Поміркувавши, ченці вирішили: хоча вони й не можуть вплинути на природні процеси, які відбуваються з Тілом, але в їхніх силах запобігти Його скручуванню і тим самим зберегти у первісній формі для наступних поколінь. Задля цього монахи взяли 12 цвяшків і по колу міцно причепили Тіло Господнє до цупкого матеріалу, вкритого дорогим сукном. Хоча з часом всередині явленого Тіла утворилась дірка, проте Воно зберегло і форму, і розмір гостії, з якої постало. А що сталося з Кров’ю? Вона згорнулась, утворивши п’ять різних грудочок.
Минали століття. Після василіян реліквією опікувались ченці-бенедиктинці, а згодом – францисканці. Увесь той час Тіло і Кров перебували в Ланчано. Проте влітку 1565 року побережжя Адріатики атакували турки. В небезпеці опинились не лише люди, а й святині. Отець Антоніо да Мастро Рензо найбільше боявся, що реліквію Ланчано можуть вкрасти, або й гірше – зневажити. Потай він акуратно спакував її, а ввечері разом з групою молоді втік з міста, узявши дорогоцінний пакунок. Але через добу гурт втікачів опинився перед тією ж брамою, з якої вийшов двадцять чотири години тому. Усі вони були вкрай здивовані і не розуміли, як таке могло трапитись. Отець Антоніо лише розвів руками і сказав:
– Любі мої, не сприймайте це, як невдачу. Вочевидь така Божа воля. Мусимо залишатися у місті і, якщо буде потрібно, захищати його та все, що у ньому, не шкодуючи свого життя.
За весь час існування цієї євхаристійної реліквії її неодноразово оглядали та навіть зважували. Згадки про це збереглись у хроніках тих далеких віків. Проте найінформативніші дослідження відбулися у ХХ столітті. 1970 року архієпископ Пацифіко Ператоні запропонував провести наукові дослідження реліквії й після кількох місяців досліджень, науковці повідомили результати. Вчені стверджували, що фрагмент Тіла є зрізом людського серця, на якому можна розрізнити лівий і правий шлуночок. Тіло і Кров мають групу крові АВ. Це та ж група крові, яка знайдена на Туринській Плащаниці. В Крові виявлено протеїни та типові елементи в такій кількості та вигляді, в яких вони містяться у зразках лише свіжої крові. Незрозумілим є факт чудової консервації реліквії, яка стільки віків перебувала під дією нищівних атмосферних та біологічних чинників, адже вчені не виявили жодних слідів муміфікуючих речовин, які застосовувались з подібною метою у різні часи. Остерігаючись звинувачень у підробці результатів досліджень, професор Лінолі звернувся до ООН. У 1976 її представники-лікарі провели незалежні дослідження, які ще раз підтвердили правдивість результатів італійських лікарів-католиків.
Відтоді чудо в Ланчано – беззаперечний і науково доведений факт, а для християн світу – явний доказ присутності Господа у кожній Євхаристії.
За матеріалами архівного номера журналу “Сто талантів”
Паломницький центр “Рафаїл” принагідно запрошує скористатися нагодою, відвідавши прощу до святинь Італії 6 жовтня.