Зелена команда уже догосподарювался до ручки: бюджетна система країни на межі розвалу, економіка прямує до глибокого спаду, уже перекрили кисень місцевим бюджетам, наступними конче стануть соціальні програми з усіма болісними наслідками
Про це пише на своїй сторінці фейсбук Тарас Чорновіл.
Очевидно, що уряд нездар та президент-маріонетка не мали за задумом господарів досягати якихось видатних результатів. Коломойський навіть був не проти дефолту в країні. Але дефолту штучного й контрольованого, через атаки на банківську систему, а не економічного колапсу. І останнім часом мені все більше видається, що наступна сходка олігархів таки вирішить пошити піджачки створеній ними ж владі. Не здивуюся, що й дерев’яні – надто вже активно нарощує зелений Вова свою охорону й кортежі та шукає додаткових партнерів-захисників у РФії. До речі, останній факт не на жарт нервує головного олігарха. Він сам почав відверто загравати з Москвою, розраховуючи, що саме йому, а не кварталівському клоуну довірять бути сірим кардиналом та неофіційним управителем України-Малоросії. Але то їхні мафіозні ігри. Хто створив, той нехай і прибирає за собою. Важливо, щоб ці ігри мафії та гангстерів не зробили ситуацію ще критичнішою. Тому й вартує відстежувати деякі рухи в глибинах-зелено-олігархічної компанії. Тут пропоную лише деякі роздуми й оцінки розрізнених фактів, що досі ще не становлять цілісного полотна.
Доки в нас усі обговорюють прем’єрські перспективи Авакова, мені чомусь видається, що намітилися дещо інші тенденції. Найперше, щодо персоналії. Аваков занадто одіозна фігура. Його мафіозне минуле та держимордівське сучасне, провал реформи поліції, несприйняття зарубіжними лідерами, причетність до розправи над патріотичними, ветеранськими й волонтерськими спільнотами, а також непрогнозованість цієї особи та схильність до авантюрних дій (зокрема й через наявність підконтрольних мілітаризованих формувань) роблять його небажаним кандидатом для хазяїв країни. Думаю, що Аваков збереже і навіть зміцнюватиме свої позиції у владі й бізнесі, доки демонструватиме лояльність до Коломойського та його постпредів у владі. Але на перші ролі його висувати не мали б.
Я б радив приглянутися до деяких трансформацій навколо персони Яценюка. Що, вже почали забувати, хто це такий? Боюся, що незабаром нам усім доведеться дуже часто все це згадувати. Не лише про контраверсійний період його двох урядувань після Революції Гідності, але й про значно давніші темні часи. Це поки не факт і не інсайд, це тільки аналіз подій, чуток, тенденцій останніх тижнів. Найперше – це численні ознаки потепління стосунків Яценюка з нинішнім хазяїном країни Коломойським. Проглядаються робочі контакти нижчого рівня. Їх складніше відслідкувати, бо НФ як партія вже практично повністю зник, а союзники Арсенія Петровича розійшлися по інших проектах, але зараз там помітний певний шумок.
Дещо також відбувається й у медійному просторі. Останнім часом давній соратник Коломойського Аваков відійшов із топу новин, а головне – пропагандистських програм на медіа холдингу олігарха. Це може бути пов’язано й з тупорилою атакою на ветеранів і волонтерів. Авакову надали прайм на «Ге+Ге», а він постфактум інформаційно справу провалив. Але раніше такі ляпи мало турбували Коломойського. Натомість, місце «променя надії» поки дуже епізодично, але займає Арсеній Яценюк, якого до новин приплітати ще важкувато, але великі пропагандистські проекти під нього вже починають реалізовувати. Таких викидів уже було декілька. Наприклад, сьогодні (неділя 22 грудня) зранку, замість анонсованої рейтингової передачі «Світ навиворіт», демонстрували відверто агітаційний фільм про Яценюка. Наскочив випадково і не зміг відірватися усю ефірну годину. Аж надто відверто там світилися політ-технологічні напрацювання. Що-що, а такі маніпуляції я вмію дуже добре розрізняти.
Тільки не треба розповідати, що це типова для Народного Фронту «джинса» (прихована під виглядом новин чи аналітичних програм платна реклама). Спробуйте в Коломойського проджинсувати політиків, яких він не підтримує. Мова навіть не про таких персональних ворогів для Коломойського, як Петро Порошенко. Навіть менш значимий Ляшко міг розраховувати на масовану підтримку, лише коли працював на Коломойського, коли ж ставав його противником, піддавався нищівній обструкції. Для олігарха його медіаресурс – це не одна з форм бізнесу, а зброя масового ураження. Свіжий фільм про Яценюка побудований на окремих сюжетах його старої агітаційної кампанії, але тепер уже з продовженням аж до наших днів. Для людей, які не хворіють на історичну амнезію, це пропагандистське місиво виглядатиме смішним – «усе позитивне, що відбувалося в Україні за останні понад 6 років – це виключно плід натхненної праці невтомного й мужнього Арсенія Петровича». Йому приписали геть усе добре, навіть те, до чого він узагалі жодного стосунку не мав (на зразок безвізу, Томосу, закріплення НАТО і ЄС в Конституції).
Натомість, у фільмі є абсолютно нова для «Ге+Ге» тенденція: жодного поганого слова про Порошенка, лише два гнилі натяки. А саме, згадали, що він став президентом фактично завдяки тому, що Яценюк, Турчинов і Парубій відмовилися висуватися. Далі 40 хвилин усі досягнення Порошенка (навіть після відходу Яценюка з уряду) приписують «видатному Сєні». А друга згадка – це обставини саме тієї його відставки. Спершу подають коротеньку фразу Порошенка, що суспільство вимагає повного перезавантаження Кабміну, а потім довго розповідають, як ця вимога суспільства створювалася «наклепами, маніпуляціями й безсоромною брехнею». Навіть при згадці про обрання нового президента в цьому році «Ге+Ге» не потішило себе іронією про низький результат Порошенка. Повний вакуум, лише заява Яценюка, чому він не піде на вибори, бо, бач, його і його політсили час ще не настав. Навіть технолог-початківець вам пояснить, що негативна інформація діє в мінус, доки не оскандалиться противник певної особи. Зеленський усе більше смердить і люди починають шукати альтернативу – доброго джина, який одним помахом руки виправить все те зло, що вони створили своїми трьома голосуваннями. Акценти на «поганому Порошенкові» уже зараз починають приносити йому іміджеві плюси. А згадка про результат минулих виборів підштовхує обивателів до думки, що вони помилилися й вартувало проголосувати за другого кандидата. Уже з весни кожне негативна згадка про Порошенка збільшуватиме його шанси на наступних (цілком імовірно, що й дочасних) виборах. Для Коломойського, як, до речі, й для Путіна – це погибель. До що тоді треба зробити? Мінімалізувати будь-які згадки про Порошенка, замінити його на іншу, цілком керовану «надію нації».
Тож, без зайвих деталей, я зараз чітко бачу спробу замінити в свідомості доволі примітивної і всеядної частини населення (серіального типу) образ Порошенка на персону Яценюка. Щось нове зараз помічаю і серед народнофронтівців, які не пристали до інших берегів. Перетинаюся з ними на ефірах. Помічаю вичікувальну позицію. Все менше солідаризуються з ЄС, частіше хвалять свого Яценюка (ну цим уже давно нікого не здивуєш) і стали дуже обережні у висловлюваннях щодо чинної влади: не підтримка, ні, скорше небажання зробити передчасний крок. Та сама історія і з Пашинським. Останнього за ґрати відправив одіозний Портнов з особистих і реваншистських мотивів, зелена влада це підтримала, а Аваков по падлючому здав свого вчорашнього соратника. Зараз, коли треба знову збирати й мобілізувати старих яценюківців, слід зняти деякі подразники – Пашинський в тюрмі для них був поганим сигналом.
І коротко про наслідки. Якби все обмежилося заміною абсолютно бездарного уряду Гончарука на оновлений уряд Яценюка, то я б це сприйняв навіть доволі позитивно. Гончарук за руйнівними наслідками свого урядування зробив неможливе – вже майже догнав Юлію Тимошенко 2008-09 років. І навіть має шанс її обігнати. Тому тут, хто б не прийшов, пішло б на краще. А Яценюк, будьмо справедливі, таки весною 2014-го дійсно зупинив падіння в прірву. Нині він ту свою заслугу дуже сильно перебільшує та персоніфікує, але все ж антикризові задатки в нього є. Але є й відмінність. Тоді за ним спершу стояла потуга Майдану, а з літа вже й новообраний президент Порошенко. А зараз за спиною будуть Зеленський із прагненням щось полагодити й відновити з путінським Рашистаном, а ще Коломойський, який ніби й відклав свою ідею з дефолтом, розуміючи, що прірва може бути заглибокою, але й далі переслідує аж ніяк не добросовісні наміри. А Арсеній Петрович уміє бути вдячним своїм благодійникам. Це він проти Порошенка весь час бунтував і ставив палиці в колеса, а ви чули хоч якісь його невдоволення тим же Фірташем, коли ще такий юний Арсеній Петрович був його протеже й висуванцем?
Однак, я на початку вже писав, що видається, ніби дерев’яний костюм олігархи можуть пошити не бездарному Гончаруку, а вже самому зеленому п-резиденту. Він, поспілкувавшись з Путіним, став почувати себе надто незалежним і вирішив, що може одним помахом змінити собі хазяїна. І це нинішніх господарів, звісно, не задовольняє. Олігархи готові загравати з Путіним, але розуміють усю фатальність рабського низькопоклонства Зеленського.
А тепер про наші мотиви. Ми повинні зробити все можливе й неможливе, щоб перебити всі брехні й інсинуації й допомогти повернутися на посаду Петру Порошенку, бо крім нього ніхто не спроможний зупинити цю повзучу російську інвазію. А також він єдиний зможе і захоче зупинити цей нинішній розгул олігархії та реваншу. І Арсеній Петрович може стати саме тим засобом, вміло управляючи яким, Коломойський постарається не дати нам повернутися до нормального цивілізаційного розвитку. І хто вам сказав, що Яценюка реально тягнуть на саму верхівку влади. Він же цілком може бути тільки тою приманкою, яка має зруйнувати наші шанси на перемогу Порошенка. І не більше. Та й утішати себе тим, що Яценюк же, загалом, непоганий хлопець, не варто. Згадайте хоча б свої ж почуття й оцінки трьохрічної давнини, увесь той шантаж, гальмування процесу змін в країні, спроби обсадити всі «хлібні місця» своїми людьми тощо. І це було тоді, коли за його спиною не стояв одіозний Коломойський зі своїми антиукраїнськими інтересами.
