…Лєна боїться Риму, його гігантизму, незнайомої мови, метро. Ця гарна доглянута жінка ніколи. Як Італія приймає українських біженок…
Тримтячими руками вона просить цигарку, хоча до війни курила дуже рідко, принаймі при синові – ніколи.
“Ой, а ви теж з України? І ми, ми з Покровська, це на межі Донецької та Дніпропетровської, моє місто – крайня західна точка області “, чомусь гордо промовляє Лєна і жадібно затягується…
Потім, вечорами, без упину розповідає про себе, про дім, чоловіка, війну, про те, як зібралася за годину тоді як над вікном сина, зі свистом, пролетіли три ракети.
Рим зустрів її не привітно, позитивний тест на ковід і – 10 діб без свіжого повітря в ізоляторі. Ніби виправляючи помилки, наступні 10 днів велике місто подарує в затишному готелі.
Її п’ятнадцятирічний син просить вимикати телефон хоча б на ніч, але де там, постійно моніторить ситуацію. Вдома чоловік, собака, товар з власного магазину, а ще – чужі люди. Вони їхали в безпечніше місце, але потрапили в аварію, їх авто пошкодив чоловік Лєни і одразу забрав до себе жити, доки полагодить їх і своє.
Лєна боїться Риму, його гігантизму, незнайомої мови, метро. Важко повірити, що ця гарна доглянута жінка ніколи !!! не була за кордоном , навіть в Туреччині чи Єгипті.
Просто вдома ж повно роботи, понад 10 років разом з чоловіком будували будинок, власними руками. Я не вірю, що в неї 17 соток городу, і все обробляє сама, а погріб ломиться від консервації.
Знову дзеленчить тривогою телефон: “то ви хочете їхати, чи ні ?” – звучить по той бік слухавки, “хочу, дуже хочу! ” Вона намагається говорити українською і постійно запрошує до себе після війни
Коли оголосили про евакуацію Покровська, вона ще довго вмовляла чоловіка швидше поратися з авто, щоб встигнув виїхати.
Переляк в очах миттєво змінюється на захоплення красою вічного міста. Безсоромна чайка просто серед міста примудрилася вкусити її за палець, а вона сміється, щебече, плаче, все одночасно, а я ловлю себе на думці: яка вона, попри все, жива!!!
Далі буде західна Україна. Брат, знайшов хату в селі, без зручностей, обіцяє, що у неї з сином та чоловіком буде аж ціла окрема кімната і два матраци, але це її не лякає. Аби в Україну, аби разом з рідними. Вона каже, що не боїться роботи і знову почне все спочатку, але не тут, на чужині.
Вони повернулися в Україну.
Лариса Богданова
