Щоб ніколи не занепала практика спорядження різдвяних вертепів. Із таким побажанням Святіший Отець звертається до вірних через Апостольський лист «Admirabile signum».
«Прекрасний знак вертепу, дуже дорогий християнському людові, завжди викликає захоплення та вподобання. Представлення події народження Ісуса рівнозначне простому й радісному звіщенню таїнства Втілення Божого Сина», – цими словами розпочинається Апостольський лист Папи Франциска «Admirabile signum» (Прекрасний знак), присвячений значенню та цінності вертепу, підписаний та оприлюднений 1 грудня 2019 р., в першу неділю Адвенту. З цієї нагоди Святіший Отець здійснив прощу до францисканського санктуарію в Ґреччо, де святий Франциск Ассізький спорядив перший вертеп.
У вступній частині листа Папа зазначає, що вертеп є «немовби живим Євангелієм», адже коли споглядаємо сцену Різдва, це спонукає нас «пуститися в духовну мандрівку, приваблені покорою Того, Який став людиною, щоби зустріти кожну людину». «Цим листом я хочу підтримати прекрасну традицію наших сімей, які протягом днів, що випереджують Різдво, споряджають вертеп. Як також звичай оснащувати його на місцях праці, в школах, лікарнях, в’язницях, на площах…», – пише він, висловлюючи сподівання, що «ця практика ніколи не згасне; більше того, – додає він, – сподіваюся, що там, де вона більше не вживається, її вдасться наново відкрити та оживити».
Початки вертепу
Далі Глава Католицької Церкви присвячує кілька думок походженню цього звичаю. Він, насамперед, покликається на слова євангелиста Луки, що розповідає нам, що Марія «породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла». Отці Церкви звертають увагу на те, що Ісус, покладений на місці, з якого їдять тварини, об’являється нам як «наша пожива».
Якщо ж йдеться про початки різдвяного вертепу в тому значенні, як ми його розуміємо, то думка лине до Ґреччо, де святий Франциск зупинився, повертаючись, правдоподібно, з Риму, де 29 листопада 1223 отримав від Папи Гонорія ІІІ затвердження своїх Правил. Після паломництва до Святої Землі ці печери здалися йому схожими до вифлеємських краєвидів. Тож п’ятнадцять днів перед Різдвом він звернувся до місцевого чоловіка на ім’я Джованні допомогти здійснити одне бажання: «Я хочу представити Дитя, народжене у Вифлеємі, й деякою мірою тілесними очима побачити ті злидні, в яких Він перебував серед відсутності речей, необхідних для немовляти, як був покладений у яслах, лежачи на сіні між волом та ослом».
Вірний приятель відразу подбав про все необхідне, й 25 грудня до Ґреччо прибули з різних місцевостей браття-францисканці та місцеві мешканці, приносячи квіти та світильники. Священик відслужив Святу Месу, підкреслюючи зв’язок між Втіленням та Євхаристією. Ясла, наповнені сіном, віл та осел: у першому вертепі не було статуеток. «Так, – пише Папа Франциск, – народилася наша традиція: всі зібрані навколо печери, переповнені радістю, без жодної відстані між подією, що відбувається, й тими, що стали учасниками таїнства». Адже, як розповідає перший біограф святого Франциска, один з присутніх мав видіння Дитятка Ісуса в яслах, «кожен же повернувся до свого дому, сповнений невимовної радості».
Діло євангелізації
Святіший Отець стверджує, що «простотою цього жесту» святий Франциск «здійснив велике діло євангелізації». Його повчання «проникло в серця християн» і до сьогодні залишається «справжньою формою з простотою запропонувати нашу віру». «Чому вертеп викликає таке велике захоплення та зворушує нас? Насамперед, тому що показує Божу ніжність. Він, Творець всесвіту, понижується до нашої незначності», – підкреслює Папа, додаючи, що «в Ісусі Отець дав нам брата, що приходить для того, аби відшукати нас, коли ми дезорієнтовані та втрачаємо напрямок».
«Встановлювання вертепу в наших домівках допомагає нам наново переживати історію, що сталася у Вифлеємі. Безперечно, Євангелії завжди залишаються джерелом, що дає змогу пізнавати цю Подію та роздумувати над нею; однак, її представлення через вертеп допомагає уявляти картини, стимулює почуття, запрошує почувати себе залученими в історію спасіння, сучасниками події, що залишається живою та актуальною в найрізноманітніших історичних і культурних контекстах», – пише Наступник святого Петра, звертаючи увагу на те, що від самих початків вертеп є запрошення «відчути», «доторкнутися» до бідності, яку Божий Син обрав у Своєму Втіленні.
Значення різних елементів
Далі Папа переходить до роздумів над різними знаками та елементами вертепу, й розпочинає від «зоряного неба серед пітьми» та «нічної тиші». За його словами, йдеться не лише про вірність біблійній розповіді. Це нагадування для нас про те, що навіть і тоді, коли темрява огортає наше життя, Бог не залишає нас, але уприсутнюється, щоб «дати відповідь на вирішальні запитання, що стосуються сенсу нашого життя».
Руїни стародавніх будівель, які в деяких композиціях заміняють вифлеємську печеру, є «видимим знаком занепалого людства», всього того, що «зіпсоване й засмучене». Ісус же, «новизна серед старого світу», приходить, аби зцілити та відбудувати, «повернути наше життя та світ до первісного сяйва».
Гори, струмки, пастухи та овечки є спогадуванням того, про що говорили пророки: все створіння бере участь у святі приходу Месії. Зоря та ангели є знаком того, «що також і ми запрошені вирушити в дорогу», щоб знайти печеру та вклонитися Господеві. На відміну від «багатьох інших людей, готових займатися тисячами інших речей, пастухи стають першими свідками суттєвого, тобто, дарованого нам спасіння».
Існує також звичай ставити до вертепів різні символічні статуетки. Насамперед, Святіший Отець вказав на жебраків і бідняків, які «повноправно перебувають поряд з Дитям Ісусом», адже є «упривілейованими» адресатами цього таїнства й тими, які першими розпізнають Божу присутність.
«З вертепу чітко випливає послання про те, що ми не можемо піддаватися обманові багатства та різних примарних пропозицій щастя. Іродів палац на задньому фоні зачинений, глухий до звіщення радості. Народжуючись у вертепі, Сам Бог починає єдину справжню революцію, що дає надію та гідність знедоленим, марґіналізованим: революцію любові, революцію лагідності», – зазначає Папа, згадуючи також і про звичай поміщати до вертепів статуетки інших персонажів, які, на перший погляд, не стосуються євангельської розповіді. Однак, вони є нагадуванням про те, що «в новому світі, започаткованому Ісусом, є місце для всього людського й для кожного створіння».
Зображення Пречистої Діви Марії є для нас усіх «свідчення того, як з вірою вручити себе Божій волі», в Ній бачимо «Богоматір, Яка не тримає Сина лише для Себе, але всіх закликає слухати Його слово та впроваджувати його в життя». Поряд з Нею, в поставі захисника Дитяти та Його Матері стоїть святий Йосиф, який як «праведний муж завжди покладався на Божу волю».
Три Царі-Волхви, мудреці й багаті володарі зі Сходу, що вирушили за світлом зорі, щоб пізнати Ісуса й піднести Йому символічні дари, нагадують нам про «відповідальність кожного християнина за те, щоб бути євангелізатором». Кожен з нас стає носієм Доброї Новини для тих, кого зустрічає, коли з радістю свідчить про зустріч з Ісусом, натомість, Мудреці вчать нас, що можна починати дуже здалека, щоб досягнути Христа. Їх не знеохотило вбоге середовища, вони не зволікаючи падають ниць, щоб вклонитися Дитятку. А повернувшись до свого краю, розповіли про цю вражаючи зустріч, «започатковуючи подорож Євангелія між народами».
Серце вертепу
«Серце вертепу починає битися тоді, коли на Різдво кладемо до нього статуетку Дитятка Ісуса. Бог переставляється саме так, у дитині, щоб ми могли прийняти Його в свої обійми. В слабкості й тендітності приховується Його могутність, яка все творить і все перемінює», – пише Святіший Отець, додаючи, що народження дитини викликає радість і подив, ставлячи нас перед «великою таємницею життя».
«Життя об’явилося», – цими словами святий апостол Іван Богослов у своєму першому посланні підсумовує таїнство Воплочення. Й «вертеп дає нам змогу побачити, доторкнутися до цієї унікальної та надзвичайної події, яка перемінила хід історії, й з огляду на яку впорядковане літочислення: до і після народження Христа».
Засіб передавання віри
Підсумовуючи, Папа зазначає, що коли стоїмо перед вертепом, наша думка повертається до дитинства, до нетерпеливого очікування розпочати його приготування. Ці спогади спонукають нас усвідомлювати «великий дар, зроблений нам, передаючи нам віру», але також відчувати «обов’язок і радість зробити дітей і внуків учасниками того самого досвіду». Не має значення, яким чином споряджається вертеп, чи щоразу по-іншому, чи кожного року однаково. Важливо, «щоб він промовляв до нашого серця», розповідаючи нам про Божу любов, «про Бога, Який став дитиною, щоби сказати нам, наскільки близьким Він є до кожної людини, в яких би умовах вона не перебувала».
«Дорогі браття й сестри, вертеп є частиною ніжного та вимогливого процесу передавання віри. Починаючи з дитинства й на кожному життєвому етапі він вчить нас споглядати Ісуса, відчувати Божу любов до нас і вірити, що Бог є з нами, а ми – з Ним, всі – діти й брати та сестри, завдяки тій Дитині – Синові Божому та Пречистої Діви Марії. Й відчувати, що в цьому полягає щастя», – завершує свої роздуми Святіший Отець, заохочуючи відчинити серце «на цю просту благодать», дозволивши, щоби із «захоплення народжувалася смиренна молитва – наше “дякую” Богові, Який захотів розділити з нами все, щоб ніколи не залишити нас самотніми».
