Алко- та наркозалежність в Україні стрімко зростає і «молодшає». Україна – серед лідерів у світових рейтингах споживання алкоголю, а за рівнем алкозалежності входить у десятку. За даними МОЗ України за 2018 рік, 4,2 відсотка населення (понад 1,7 млн чоловік) – алкозалежні, 0,9 відсотка (близько 400 тис. чоловік) – наркозалежні. Фахівці, зокрема із ВООЗ, кажуть: залежність від алкоголю та наркотичних речовин, а також так звана лудоманія (залежність від азартних ігор) – це хвороби.
Програма «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» розпочинає цикл програм про психологію залежностей. Перша програма – за участю психотерапевта реабілітаційного центру «Назарет» у Львові Марини Потурай та директора центру Віктора Романчука.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала алкоголізм хворобою ще у 1986 році, ігроманію – у 2018-му. З 1988 року 26 червня – Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками, визначений Генеральною Асамблеєю ООН.
«Хімічні залежності давно визнані хворобою, – каже Марина Потурай. – Проте в нашому суспільстві ставлення до алкоголізму далеке від розуміння, що це хронічна прогресивна хвороба, яка може призвести до передчасної смерті. Зазвичай алкоголізм сприймається як погана звичка чи слабкість, яку можна подолати «взявши себе в руки». Це не так чи не зовсім так, тому що людина стає чи вже стала заручником цієї хвороби, яку суспільство хворобою не визнає. Етичні наслідки цього – людина з такою залежністю не викликає співчуття, бажання допомогти й підтримати, бо «сама винна». Тому один із головних напрямків просвітницької роботи нашого центру – роз’яснення, що таке алкоголізм, які його механізми і пастки…»
Директор «Назарету» Віктор Романчук підтверджує: алкогольна залежність може бути як у 70-річного чоловіка, так і в 13-річного школяра. Ця хвороба не має обмежень ні щодо віку, ні щодо статі, ні щодо соціального чи матеріального становища. Так, у когось більші ризики, у когось менші. «Люди не народжуються із цією хворобою, навіть якщо батьки зловживали і така схильність потенційно вища, але є певні процеси, які її стимулюють і розвивають – зокрема, психологічні», – каже він.
А причини цих процесів, зазвичай, кореняться в психологічних проблемах людини: коли людина не може впоратися із якимись емоціями і переживаннями, і прагне позбавитися цього дискомфорту. І знаходить спосіб – алкоголь (чи щось інше). Як приклад, який наводить психотерапевт: хлопець приходить на дискотеку, але не вміє танцювати. Йому незручно, важко, він боїться видатися недолугим, але випиває, розслабляється – і от, ніби й легше, і танцювати можна без побоювань, що про тебе подумають…
«Мозок може запам’ятати цей момент – що саме може «виручити» у психологічно скрутну хвилину, – каже пан Романчук. – І тоді й в інших ситуаціях, з іншими почуттями, людина потребуватиме такої зміни свідомості, тому що мозок потребуватиме цієї дози задоволення і захисту від неприємних відчуттів. Але що більше людина випиває, то більше й страждає, тому що ці забиті у «підвал» почуття нікуди не діваються, вона не може прожити їх свідомо у реальності…»
Чи означає це, що кожен може стати залежним від алкоголю? І так, і ні, навіть якщо середовище – колектив на роботі чи друзі, цьому сприяють.
«Якщо людина психологічно збалансована, вона може й випити у компанії, і це її не «підчепить на гачок», не перейде у звичку, – каже Марина. – У більшості випадків узалежнення виникають і закріплюються у тих, хто має проблеми у вираженні почуттів, і, буває, глушить це алкоголем…»
Психотерапевти центру «Назарет» – першого і єдиного в УГКЦ реабілітаційного центру такого типу, який працює уже 15 років, кажуть: основна їхня робота – вилікувати, якщо так можна сказати, психологічний стан людини, дійти до причин, які привели людину до узалежнення як способу захисту. «У багатьох основна перепона – це саме страх відмови від алкоголю, страх перед реальністю», – каже Віктор Романчук.
