“100 років революції.” Пост Віталія Портнікова про різницю між українцями та росіянами набірає популярності у Мережі

Росіянин думає не про себе, а про силу держави, яка здатне підкорювати і принижувати інші народи. Для українця держава – лише можливість забезпечити його власну свободу і добробут

У радянські часи чергову річницю Жовтневого перевороту у Петрограді в усіх союзних республіках відзначали абсолютно однаково, шаблонно – як велике свято, яке продовжилося “тріумфальною ходою Радянської влади”.

За рамками цих святкувань залишалось те, що історія народів, які складали Російську імперію, пішла різними шляхами навіть не з жовтня, а з лютого 1917 року. Ті, що більшовики єдність цієї імперії забезпечували навіть не ідеологією, а кров’ю.

І ті, що сама ця нелюдська ідеологія в результаті розвитку нової держави перетворилася в обкладинку для традиційного великоросійського шовінізму. І ми продовжували жити у фальсифікованій, вигаданій історії – і у фальсифікованій, вигаданій реальності.

Саме Жовтневий переворот 1917 року був подією, яка підкреслила відмінність часток росіян і українців, відмінність їхнього минулого і майбутнього.

До жовтня в українських політиків, які думали про перспективи свого народу, ще залишалася надія на знаходження компромісу і взаєморозуміння з російською демократією, на якийсь особливий статус України у новій демократичній державі.

Після перевороту всі ці надії зникли – стало ясно, що відбувається зіткнення зі злом, яке не хоче ніяких компромісів, яке прикривається красивими гаслами про хліб і світ – але несе з собою голод і війну.

Не випадково проголошення державної незалежності Української Народної Республіки було реакцією саме на жовтень, а не на лютий 1917 року. Реакцією не на революцію, а на бандитський переворот – тому що те, що сталося у жовтні в Петрограді, ніякої революцією і навіть повстанням не було і самі більшовики довгий час визнавали цей незаперечний факт.

Про ті, чому сталася ця розбіжність доль, можна сперечатися довго, але найголовніше, як на мене – це зневага до імперії і пов’язаність язаного з нею рабства. Ті, що для росіянина досі – головне історичне досягнення, для українця – символ гноблення і деградації.

Росіянин думає не про себе, а про силу держави, яка здатне підкорювати і принижувати інші народи – і ця сила компенсує його власні приниження і безпорадність.

Для українця держава – лише можливість забезпечити його власну свободу і добробут. Це – два світи. Світ тих, хто пішов з Єгипту за Мойсеєм і світ тих, хто залишився доживати своє в ланцюгах і кайданах – альо в гордості за фараонів, піраміди і гарантовану юшку.

Між цими світами немає і не може бути нічого спільного і близького. Близькість виникала тільки тоді, коли армія рабів перемагала вільних людей. І близькість може з’єднання єднання явитися тільки тоді, коли сусіди відмовляться від обожнювання рабства, коли вони зрозуміють, що людина – особистість, а не гвинтик у державній машині, коли вони навчаться поважати не Леніна, Сталіна чи Путіна, а себе самих.

Тільки тоді у росіян з’явиться можливість усвідомити, чим насправді було потворне чудовисько, яке виникло на руїнах Російської Імперії в жовтні 1917 року.

Тільки тоді наші сусіди зрозуміють, що українські лютий 1918 року, серпень 1991 року і лютий 2014 року булі не випадковістю, не змовою проти імперії, не “русофобією», а тім природних людським прагненням до свободи, якому росіянам тільки належить навчитися.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

10 − 1 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh