Цими днями в Українській Греко-Католицькій Церкві святкують п’ятиріччя освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового. Пропонуємо вашій увазі висловлювання ієрархів УГКЦ та будівничих головної святині Церкви, які були висловлені ними під час проповідей, інтерв’ю, коментарів з нагоди будівництва, чи освячення собору.
Собор Христового Воскресіння не є копією будівлі, спорудженої в минулому. Ми мали засідання фахівців-мистецтвознавців, була дискусія. Мені сподобалася думка: цей храм будований у XXI ст. і повинен віддзеркалювати українство цього часу. Слід споруджувати храми відповідно до стану нашої душі сьогодні (Блаженніший Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ, в інтерв’ю для gazeta.dt.ua, серпень 2013 року)
Патріарший собор є особливим та символічним для Церкви в Україні та у світі. Названий на честь Воскресіння Христового, він стане знаком воскресіння, відродження нашої Церкви на рідних землях і виявом нашої подяки Богові за дар релігійної та національної свободи. Крім того, цей собор слугуватиме і вже є символом єднання як тих греко-католиків, котрі живуть в Україні, так і тих, котрі перебувають за її межами (владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, інтерв’ю для порталу «Релігія в Україні», квітень 2010 року)
Патріарший собор УГКЦ у Києві є великим знаком єдності, до якої кличе пам’ять про колись єдину Київську Церкву (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, під час проповіді в Патріаршому соборі в Світлий понеділок, 6 травня 2013 року)
Перше і найважливіше завдання цього храму – це те завдання, яке йому призначив сам Творець, а саме: бути домом молитви, місцем зустрічі людини з люблячим Отцем Небесним. Друге покликання цього собору – єднати всіх в собі і навколо себе. А третє покликання собору – бути школою християнської любові (владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час проповіді з нагоди V прощі до Патріаршого собору, 20 серпня 2017 року)
Патріарший собор є символом єдності Церкви не тільки в Україні, а й у світі, тому його будівництво вимагає не лише цегли та цементу, а й, передусім, духовної дійсності (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, інтерв’ю для часопису «Наш Собор», лютий 2013 року)
Будуючи Патріарший собор Воскресіння Христового в Києві, ми творимо певний символ, про який, як не один раз наголошував Блаженніший Любомир (Гузар), є символом єдності нашого народу. Стіни і баня собору – це лише видимий знак невидимої дійсності, який нинішнє покоління залишить нащадкам на підтвердження своєї віри в Бога (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, інтерв’ю для часопису «Наш Собор», лютий 2013 року)
Патріарший собор є знаком єдності нашої Церкви, яка справді збирає розсіяних вірних греко-католиків на різних континентах і тих, що живуть в Україні (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, під час прес-конференції з нагоди освячення собору, 4 червня 2013 року)
Хтось вважає собор «довгобудом», але якщо поглянути об’єктивно, то це не зовсім так. Слід пам’ятати, що ми будуємо храм, а храми, зазвичай, будуються довго. Крім того, Блаженіший наш Патріарх Любомир не один раз зауважував, наголошував, що цей собор – собор нашого народу, наших вірних. І кожну цеглинку на будову справді купують наші матері, бабусі по 5-10 гривень. Але, мабуть, добре, що ми будуємо храм саме таким способом, бо, дякувати Богу, ми ні від кого не залежні. Собор будують люди, окремі індивідууми (владика Йосиф (Мілян), голова Наглядової ради будівництва собору Воскресіння Христового, жовтень 2010 року)
Будівництво цього собору висвітлює наше бачення суспільної моралі, коли Церква повинна залишитися матір’ю і учителькою, але не бути ніколи державною Церквою чи Церквою, яка є інструментом для владних політичних чи якихось інших цілей. Тільки Церква, яка не дає себе зужити як інструмент для чогось, може навчати суспільній моралі. Ми маємо свою стратегію, і вона давно задекларована: основні поняття – спільне благо, солідарність, відповідальність за свою країну, соціальне служіння (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, інтерв’ю для Радіо Свобода, серпень 2013 року)
Не в будові полягає суть собору, а в посвяченні, що це є богопосвячений будинок, в якому сходимося, щоби Богові приносити честь і славу, а з другого боку – щоби сходитися на спільну молитву. Він є символом, оскільки стоїть в центрі тої землі, де наша Церква народилася, — в Києві. Ми хочемо плекати свідомість тієї єдності. І той, хто живе далеко звідси, за тисячі кілометрів, повинен бути свідомий того, що приходить сюди до своєї Церкви. Собор є символом єдності. На посвяченні були люди з багатьох різних країн, але вони почувалися тут як удома, в своїй Церкві (Блаженніший Любомир, Архиєпископ-емерит УГКЦ, в інтерв’ю для часопису «Патріархат», жовтень 2013 року)
Патріарший собор Воскресіння Христового є символом-знаком воскресіння нашої Церкви. Вона мала складну історію. Я, як і мої попередники, за кожної нагоди наголошую, що не можна забувати: це Церква Володимирового Хрещення. Ця Церква народилася у водах Дніпра, на берегах якого нині збудовано Патріарший собор УГКЦ. У радянський час цю Церкву намагалися тотально знищити, викреслити зі свідомості української нації. Попри всі ці намагання Церква волею Божою відродилася. Розуміючи, що в цьому був великий промисел Божий, новий храм назвали собором Воскресіння Христового (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для газети «Слово Просвіти», листопад 2013 року)
За задумом нашого Блаженнішого Любомира, Патріарший собор стає осердям зустрічі з живими Христом, з воскреслим Спасителем. Патріарший собор став осердям зустрічей людей різних національностей, навіть різних мов, але й осердям зустрічі українського народу з цілим світом. Тому це найважливіший храм Української Греко-Католицької Церкви, осердя єднання Божого люду з усіх кінців Вселенної (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у Світлий понеділок у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 2 травня 2016 року)
Патріарший собор в Києві є човном, який на цих берегах хрещальної купелі нашого народу – древнього Дніпра, є видимим знаком рятівної Матері-Церкви (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, у Світлий понеділок у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 2 травня 2016 року)
Освячення собору показує наше коріння як Церкви київського християнства, яка повертається до свого осідку. Наступний вимір цього собору – храм, який збирає греко-католиків не тільки в Україні, а й поза її межами, і кличе до єдності усіх спадкоємців київського християнства. Патріарший собор пригадуватиме нам софійність київського християнства та відкриватиме дорогу в майбутнє, яке ми бачимо в єдності всіх Церков київської традиції (Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, в інтерв’ю для газети «Галичина», серпень 2013 року)
Підготувала Руслана Ткаченко,
Департамент інформації УГКЦ
Довідка
У 2002 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв рішення про перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва та про побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра.
Вважається, що цим актом Церква утверджується як загальноукраїнська та світова, оскільки її єпархії знаходяться в усіх частинах світу. Будівництво комплексу розпочалося 9 вересня 2002 року. 27 жовтня того ж року відбулося освячення наріжного каменя собору за участю тодішнього Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара).
Хоча будівництво Патріаршого собору й досі не завершене, але вже з 2002 року на його території відбувалися Богослужіння в тимчасовій молитовній каплиці. У 2007 році зловмисники спалили її. Натомість був побудований храм Благовіщення Пресвятої Богородиці.
21 серпня 2005 року на площі біля храму відбулися урочистості з нагоди перенесення осідку Глави Церкви зі Львова до Києва. 19 січня 2006 року в підвальній частині храму було відправлено першу Літургію.
27 березня 2011 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука).
18 серпня 2013 року, з нагоди 1025-річчя Хрещення України-Русі Блаженніший Святослав освятив собор. На прощу з нагоди освячення собору прибули понад 20 000 прочан та понад 700 священиків.
У престол новозбудованого храму Блаженніший Святослав уклав мощі святих апостолів Петра, Павла та Андрія Первозваного, пап Климента та Мартина, які загинули на українських землях, святого священномученика Йосафата Кунцевича, блаженних священномучеників XX століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.
