– А ви знаєте, в Харкові всі російською розмовляють, – чую розмову в приймальній комісії. Молода дівчина ділиться з матусею котроїсь абітурієнтки лінгвістичною ситуацією міста.
– Добре, – відповідає матуся абітурєнтки, – дитя хоч панської мови навчиться.
Харків 2013 рік надворі. Більше півтораста років, як відмінили кріпацтво. Система панів загнулась разом з встановленням комуняцької влади. І більше 20-ти років минуло, як загнулась система комуняцької влади.
А люди і досі вірять, підлаштовуються, бояться.
Я сама з села. Не знаю, що на мене вплинуло, але коли їхала навчатися в “місто”, не виникало навіть питання про те, щоб перейти на російську мову. Натомість багато знайомих таки перейшло. Як важко поважати людей, які зневажили батьківську мову. І як важко зрозуміти батьків, які це прийняли як належне.
Чотири роки живу в Харкові. Жодного разу не переходила на російську в спілкуванні. І знаєте що? Жодного разу мені ніхто не зробив зауваження, не просив перейти на російську. Навпаки, переходять на МОЮ мову. І часто говорять, що поважають мою позицію.
Чи змінився портрет епохи з часів Підмогильного?
Місто поважає тих, хто сам себе поважає.
Перейшовши на панську мову ти автоматично стаєш рабом.
Катерина Серко.
