Політика

Зеленський зробив ще один крок до визнання війни на Сході “внутрішнім конфліктом”

Раніше Україну на Тристоронній контактній групі в Мінську, як правило, представляли особи без жодних офіційних державних посад, яких президент уповноважував вести консультації. Тепер Зеленський у рази збільшив рівень представництва з боку України — нас у переговорах з російськими прокладками представляють офіційні особи.

Про це повідомляють Тексти.

Глава ОПУ Андрій Єрмак шукає нові способи активізувати процес врегулювання конфлікту з РФ на Донбасі. При цьому не зраджуючи своєму стилеві – нові пропозиції знову викликають більше запитань, ніж дають відповідей: як повернути ОРДЛО під контроль України, не перетинаючи при цьому сумнозвісні червоні лінії.

5 травня президент своїм указом затвердив новий склад делегації України для переговорів у Тристоронній контактній групі (ТКГ). Тепер Україну на переговорах у Мінську, окрім Леоніда Кучми, будуть представляти міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, заступники міністрів економіки й оборони, глави комітетів ВРУ з зовнішньої, правової і соціальної політик.

Це вже не перша ініціатива Андрія Єрмака, яка викликала багато запитань. В березні стало відомо про попередню домовленість щодо створення Консультативної ради як дорадчого органу політичної підгрупи ТКГ.

Ця ідея викликала шквал емоцій і протестів. По-перше, через форму надання попередньої згоди – глава ОПУ поставив свій підпис на тому ж самому документі, де поставили свої підписи «повноважні представники ОРДО і ОРЛО». По-друге, через те, що планували створити орган, в якому РФ була б лише спостерігачем, а основними сторонами переговорів стали б Україна і російські «прокладки» на окупованих територіях. На щастя, та ініціатива поки що поставлена на паузу.

Указ від 5 травня теж уже викликав протести й критику. Формально новий склад нашої делегації не означає відмову від української позиції – спочатку безпекова складова Мінських угод, і лише потім політична. Та й форма затвердження нової ініціативи не така одіозна як та, коли Єрмак поставив свій підпис на одному документі з «повноважними представниками ОРДЛО». Але й до нового указу президента є запитання.

  1. Рівень представництва. Раніше Україну в ТКГ представляли переважно приватні особи без жодних офіційних державних посад, яких президент уповноважував вести консультації. Такий рівень переговорників надавав меншого статусу перемовинам у ТКГ.
    Цій логіці в перший рік правління слідував і президент Володимир Зеленський. Тепер же мова йде про кратне підвищення рівня представництва з боку України, а отже, і підвищення статусу всіх учасників переговорного процесу.
  2. Де-факто визнання ЛНР і ДНР в якості рівноправної сторони переговорів. Де-юре учасниками ТКГ є Україна, РФ і ОБСЄ. Але разом із РФ у Мінську працюють і представники російських «прокладок». Одна справа, коли з ними взаємодіють уповноважені приватні особи, і зовсім інша – коли це українські міністри, їхні заступники та керівники комітетів парламенту. Виходить, що мова йде про взаємодію не з частинами України (хай поки й непідконтрольними), а практично із суверенними утвореннями.
  3. Внутрішній конфлікт замість зовнішньої агресії. Якщо ЛНР і ДНР є повноцінними самостійними суб’єктами, то замість агресії РФ, яка й створила відповідні утворення, мова йде про внутрішній конфлікт. Таким чином, і формула врегулювання буде змінюватися. Замість виведення військ РФ і встановлення контролю над кордоном Київ має йти на поступки – включно з можливою федералізацією.
  4. Можлива реакція ФРН і Франції та зміна їхньої позиції. Підвищення рівня української делегації, яка взаємодіятиме з представниками псевдодержавних утворень, тобто російських «прокладок», може призвести до зміни позиції інших учасників Нормандського процесу. Готовність офіційних представників України напряму так чи інакше взаємодіяти з “представниками” ЛНР і ДНР може бути сприйнята західною Європою як ознака того, що Київ відмовляється від своєї принципової позиції не мати справу з маріонетками Москви і, по суті, вести переговори лише з РФ щодо виходу останньої з Донбасу.

МЗС РФ на початку квітня 2020 року звинуватило саме ФРН і Францію в зриві ідеї про Консультативну раду. Але чи довго триватиме так, що західні партнери будуть більш принциповими й послідовними, ніж Україна? Особливо коли в Європі є кола, для яких головне – якомога швидше врегулювання конфлікту, незалежно від того, чи будуть дотримані червоні лінії.

Шість років роботи — коту під хвіст

З 2014 року Україна разом зі США та небайдужими представниками країн ЄС, відповідальними ЗМІ і чесними експертами боролася з наративом Кремля про внутрішній конфлікт на території Донбасу. В цьому справедливо вбачалася реальна загроза інтересам України. Адже якщо має місце не агресія РФ, а лише внутрішній конфлікт, то мова має йти не про виведення окупаційних формувань, а про домовленості з ОРДЛО, читай – офіцерами російських спецслужб під вивіскою “народних республік”.

За сценарієм Придністров’я

Так само з 2014 року Україна, пам’ятаючи про досвід Молдови з врегулювання Придністровського конфлікту, протидіяла будь-яким ініціативам Кремля щодо прямих переговорів із псевдодержавними утвореннями. Такий формат означає визнання цих утворень і наративу про внутрішній конфлікт – із усіма негативними наслідками для його врегулювання.

Новий указ президента України щодо складу нашої делегації в ТКГ, хоча й відмінний по формі від ідей Консультативної ради, теж несе в собі ризики поступового сповзання до формату переговорів навколо Придністров’я, де головні сторони переговорів – лише Кишинів і Тирасполь. В той час як РФ, чиї військові підрозділи є гарантами збереження Придністров’я, є всього лише спостерігачем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.