Зеленський зробив ще один крок до визнання війни на Сході “внутрішнім конфліктом”

Раніше Україну на Тристоронній контактній групі в Мінську, як правило, представляли особи без жодних офіційних державних посад, яких президент уповноважував вести консультації. Тепер Зеленський у рази збільшив рівень представництва з боку України — нас у переговорах з російськими прокладками представляють офіційні особи.

Про це повідомляють Тексти.

Глава ОПУ Андрій Єрмак шукає нові способи активізувати процес врегулювання конфлікту з РФ на Донбасі. При цьому не зраджуючи своєму стилеві – нові пропозиції знову викликають більше запитань, ніж дають відповідей: як повернути ОРДЛО під контроль України, не перетинаючи при цьому сумнозвісні червоні лінії.

5 травня президент своїм указом затвердив новий склад делегації України для переговорів у Тристоронній контактній групі (ТКГ). Тепер Україну на переговорах у Мінську, окрім Леоніда Кучми, будуть представляти міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, заступники міністрів економіки й оборони, глави комітетів ВРУ з зовнішньої, правової і соціальної політик.

Це вже не перша ініціатива Андрія Єрмака, яка викликала багато запитань. В березні стало відомо про попередню домовленість щодо створення Консультативної ради як дорадчого органу політичної підгрупи ТКГ.

Ця ідея викликала шквал емоцій і протестів. По-перше, через форму надання попередньої згоди – глава ОПУ поставив свій підпис на тому ж самому документі, де поставили свої підписи «повноважні представники ОРДО і ОРЛО». По-друге, через те, що планували створити орган, в якому РФ була б лише спостерігачем, а основними сторонами переговорів стали б Україна і російські «прокладки» на окупованих територіях. На щастя, та ініціатива поки що поставлена на паузу.

Указ від 5 травня теж уже викликав протести й критику. Формально новий склад нашої делегації не означає відмову від української позиції – спочатку безпекова складова Мінських угод, і лише потім політична. Та й форма затвердження нової ініціативи не така одіозна як та, коли Єрмак поставив свій підпис на одному документі з «повноважними представниками ОРДЛО». Але й до нового указу президента є запитання.

  1. Рівень представництва. Раніше Україну в ТКГ представляли переважно приватні особи без жодних офіційних державних посад, яких президент уповноважував вести консультації. Такий рівень переговорників надавав меншого статусу перемовинам у ТКГ.
    Цій логіці в перший рік правління слідував і президент Володимир Зеленський. Тепер же мова йде про кратне підвищення рівня представництва з боку України, а отже, і підвищення статусу всіх учасників переговорного процесу.
  2. Де-факто визнання ЛНР і ДНР в якості рівноправної сторони переговорів. Де-юре учасниками ТКГ є Україна, РФ і ОБСЄ. Але разом із РФ у Мінську працюють і представники російських «прокладок». Одна справа, коли з ними взаємодіють уповноважені приватні особи, і зовсім інша – коли це українські міністри, їхні заступники та керівники комітетів парламенту. Виходить, що мова йде про взаємодію не з частинами України (хай поки й непідконтрольними), а практично із суверенними утвореннями.
  3. Внутрішній конфлікт замість зовнішньої агресії. Якщо ЛНР і ДНР є повноцінними самостійними суб’єктами, то замість агресії РФ, яка й створила відповідні утворення, мова йде про внутрішній конфлікт. Таким чином, і формула врегулювання буде змінюватися. Замість виведення військ РФ і встановлення контролю над кордоном Київ має йти на поступки – включно з можливою федералізацією.
  4. Можлива реакція ФРН і Франції та зміна їхньої позиції. Підвищення рівня української делегації, яка взаємодіятиме з представниками псевдодержавних утворень, тобто російських «прокладок», може призвести до зміни позиції інших учасників Нормандського процесу. Готовність офіційних представників України напряму так чи інакше взаємодіяти з “представниками” ЛНР і ДНР може бути сприйнята західною Європою як ознака того, що Київ відмовляється від своєї принципової позиції не мати справу з маріонетками Москви і, по суті, вести переговори лише з РФ щодо виходу останньої з Донбасу.

МЗС РФ на початку квітня 2020 року звинуватило саме ФРН і Францію в зриві ідеї про Консультативну раду. Але чи довго триватиме так, що західні партнери будуть більш принциповими й послідовними, ніж Україна? Особливо коли в Європі є кола, для яких головне – якомога швидше врегулювання конфлікту, незалежно від того, чи будуть дотримані червоні лінії.

Шість років роботи — коту під хвіст

З 2014 року Україна разом зі США та небайдужими представниками країн ЄС, відповідальними ЗМІ і чесними експертами боролася з наративом Кремля про внутрішній конфлікт на території Донбасу. В цьому справедливо вбачалася реальна загроза інтересам України. Адже якщо має місце не агресія РФ, а лише внутрішній конфлікт, то мова має йти не про виведення окупаційних формувань, а про домовленості з ОРДЛО, читай – офіцерами російських спецслужб під вивіскою “народних республік”.

За сценарієм Придністров’я

Так само з 2014 року Україна, пам’ятаючи про досвід Молдови з врегулювання Придністровського конфлікту, протидіяла будь-яким ініціативам Кремля щодо прямих переговорів із псевдодержавними утвореннями. Такий формат означає визнання цих утворень і наративу про внутрішній конфлікт – із усіма негативними наслідками для його врегулювання.

Новий указ президента України щодо складу нашої делегації в ТКГ, хоча й відмінний по формі від ідей Консультативної ради, теж несе в собі ризики поступового сповзання до формату переговорів навколо Придністров’я, де головні сторони переговорів – лише Кишинів і Тирасполь. В той час як РФ, чиї військові підрозділи є гарантами збереження Придністров’я, є всього лише спостерігачем.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three + 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh