Оборонно-промислове протистояння РФ без систематичних ударів по її території – це точно не про паритет
Джерело: Defence Express
Хоча робота Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного “Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти” більше торкається безпосередньо питань війни, включно з питанням паритетів у небі, коли F-16 – у засобах РЕБ та дронах, артилерії, насправді відкритому питанню щодо мінних полів, вона майже не торкається головної умови затяжної війни – можливостей оборонно-промислових комплексів.
Зокрема у ній вказано, що хоча Україні партнерами надається велика матеріально-технічна допомога, але це не дозволяє накопичувати запаси, більше того, вона розподіляється за “пріоритетним принципом” між військовими формуваннями. Тобто на всіх одночасно у рівному об’ємі її не вистачає.
І хоча у країнах НАТО різко збільшуються виробничі потужності, але це довготривалий процес, який передбачає від одного року, а за деякими видами озброєння два роки.
Водночас у РФ попри втрату значної кількості озброєння та військової техніки, значної витрати боєприпасів та ракет: “зберігає та здатна ще значний час зберігати перевагу”, при цьому нарощуючи можливості військової промисловості попри безпрецедентні санкції.
Як зазначено у роботі, пріоритетною задачею є розвиток власної оборонної промисловості: “створення і розвиток в Україні асиметричного арсеналу озброєння та військової техніки”, включно з ракетною технікою та з урахуванням можливостей ворога завдавати удари по всій території України.
З боку Defense Express зазначимо, що в умовах, коли під час війни задачею є розвиток ОПК під прицілом ворога, ситуація з військово-промисловим комплексом РФ не є навіть наближеною до пріоритету. Ворог може безкарно будувати нові заводи, розширювати поточні виробничі можливості й виділяє на це мільярдні кошти завалюючи проблему грошима. Більше того, Кремль у випадку потреби, цілком може взагалі зупинити більшість соціальних витрат, хоч ввести карткову систему та “трудодні”.
Враховуючи те, що “тилом” України можливо вважати ОПК Євросоюзу та США, то поки європейський сегмент не демонструє можливості виконати навіть власні плани. Про це свідчить й відставання у постачанні 1 млн боєприпасів, з яких передано лише 30%, й реальні темпи танкобудування, коли на модернізацію півсотні Leopard 2 необхідно 5-8 років, строки відновлення виробництва протитанкових мін DM22 та багато інших прикладів.
Краща ситуація з цим у США, наприклад, у питанні виробництва боєприпасів взагалі випереджає власні плани, але паралельно шкутильгає у питанні виробничих потужностей в авіації з чергою на F-35 у 14 років, а танкобудування із постачанням Abrams до ЗСУ також демонструє більш ніж повільні темпи при вкрай обмеженій кількості.
На все це накладається очевидна політична турбулентність, як у США, так і ЄС. До того ж Вашингтон має тримати на увазі протистояння з Китаєм та одночасну з них підтримку європейського сегмента НАТО, який дуже тяжко відходить від летаргійного сну колективної безпеки.
Тобто для досягнення паритету можливо і дійсно необхідно розвивати власних оборонно-промисловий комплекс. При цьому не на застарілій виробничій базі, а на найсучаснішій, що й запланували у США для України з акцентом на адитивних технологіях.
Але залишається вкрай важливий сегмент протистояння, який потребує відповіді у мінімально можливий термін. Це можливість завдання систематичних далекобійних ударів по об’єктах військово-промислового комплексу РФ на максимально досяжну глибину. Навіть більшу ніж окреслену у роботі у вигляді:
“Для продовження ефективного знищення складів противника, порушення логістичних ланцюгів і збільшення плеча підвезення боєприпасів та інших матеріально-технічних засобів ЗС України потребують прийняття на озброєння ракет збільшеного радіуса дії, причому бажано власного виробництва”.
Мова повинна йти про дальність у понад 1000 км, що дозволить тримати у власному прицілі основний сегмент російського військово-промислового комплексу у європейській частині РФ. Зазначимо, що ці роботи, як повідомив екс-міністр оборони України Олексій Резніков, йдуть.
