«Ну все, треба тікати з країни». Ця фраза тепер звучить настільки часто від оточення, що я готова повірити. Але потім приходить логіка. А навіщо тікати від себе і всього, що любиш?
Президент Янукович ніколи не заважав мені носити шапки, вважати Бандеру Героєм або читати сину українські книжки. Так, треба було побігати й пошукати їх, але головне бажання.
Президент Порошенко ніколи не заважав мені їсти цукерки Світоч чи спілкуватися з родиною з Москви. Насправді, в мене до нього більше претензій, ніж у пересічного виборця. Бо він ще й інвестор каналу, на якому я працюю. Але з трьох десятків претензій є і за що дякувати. Не лише як громадянин України, а й як працівник 5-го каналу. Наприклад, за те, що він має сміливість не втручатися в редакційну політику всього, що я роблю. Чи то на новини, чи на тижневик. Знаєте ще в Україні таких власників телеканалів?
А хіба Президент Зеленський пов’яже вам руки-ноги, заборонить виплачувати кредити, прибирати за своїми тваринами в парках чи толерантно паркуватися, займатися сексом, народжувати дітей? От не вірю. Як і не змусить вас косити від армії, спілкуватися русскай мурчащєй, сміятися з Кварталу чи замість плакатів Мерліна Менсона або Пікачу повісити портрет Коломойського.
Хоча все залежить від сприйняття. От Порошенко ж заставив тисячі людей йому помститися. Але це так смішно. Це так, наче сусіду, який не виполює бурян , насипати смердючого гною. По-перше, вам смердітиме не менше, але добриво за ваші гроші буде лише на сусідській землі. По-друге, сусід собі від смороду поїде до Іспанії на віллу. А куди поїдете ви?
Тому все просто. Робимо, що маємо – сортуємо сміття.
І давайте домовимося, щоб не повторилася історія як з виборцями Януковича, коли за всю його каденцію важко було знайти реальних людей, які за нього голосували. Давайте, якщо вже поставили галочку за Зеленського, то через місяць або рік не ховатися. Ну аби знати, кому подякувати за «кінець епохи жадібності, бідності і берхні». А ще початок епохи невизначеності, ступору і сорому. І ніякого скиглення наступних 5 років, гаразд?
А ще халепа. Як же дістала ця циклічність, притаманна нам, українцям
