-Забирайся, звідки прийшов. Для тебе тут немає місця, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вигнала тобі? Колишньої дружини вдома не було, а рідна дочка на поріг не пустила. А Іван тій день прийшов попрощатися
Усі сусіди збіглися на крик. Кричала Стефа, донька Марії.
-Забирайся звідси, не тато ти мені. Де ти був стільки років. Коли здоровий був, ми тобі стали непотрібними. А тепер, як захворів, то до нас.
Іван стояв на подвір’я ї і справді виглядав дуже погано. Говорити нічого не міг, бо хвороба дуже його підкосила.
Іван родом з іншого району, але одружився тут, у Вербовому, і цей дім вважав своїм.
Одружилися з Марією молодими, двоє дітей народилося. Іван золоті руки мав, все вмів зробити. І серце добре. За свою роботу грошей не брав, то люди, щоб віддячити, наливали спиртного. Так і причастився Іван до оковитої.
Потім усі чоловіки з села почали їхати в Сибір на заробітки, то й Івана з собою покликали, бо справді, золоті руки мав чоловік.
Почав добре заробляти, грошів привозити додому, таку хату збудував, що на все село.
З Марією життя спочатку було мирним, але потім, все частіше у їхньому спілкуванні переважали сварки. Всі тільки чекали, щоб Іван на роботу поїхав, грошей заробив.
Та одного разу Іван з роботи не приїхав. Хлопців попросили, щоб ті передали Марії, що йде він від неї. Діти вже закінчили школу, тепер у них своє життя скоро розпочнеться. А він нарешті зустрів жінку, яка його розуміє і любить.
Марія плакала, та не так за Іваном, як за його грошима.
Івана не було 10 років. За цей час син поїхав працювати у Польщу, донька вийшла заміж, зятя привела на подвір’я, господарюють.
Ніхто не чекав, що Іван з’явиться, та ще й такий хворий.
Стефа не запропонувала татові зайти з дороги до хати, нагодувати чи дати принаймі склянку води.
Натомість кричала:
-Забирайся, звідки прийшов. Для тебе тут немає місця, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вигнала тебе?
Стефа і справді мала рацію, та це зараз немало ніякого значення. Все, що було потрібно Івану, прилягти, бо справді дуже погано себе почував.
Мами вдома не було, донька на поріг не пустила. Зібрав Іван останні сили і поїхав у рідне село, де народився. Жила там у нього сестра.
Коли Оксана побачила свого брата – не впізнала. Прийняла, в лікарню поклала, та не врятувала. Через три дні Іван пішов у засвіти.
Виходить, приїхав Іван, щоб попрощатися. Останніми його словами було:
-Передайте дітям, що я їх дуже люблю. Нехай простять, якщо зможуть.
Автор Олеся Біла.
Ілюстративне Фото з вільних джерел.
