От чим-чим, а режисерським талантом московського царька Владіміра Бог не обділив. Ото сидить собі, ніби ляльковод, на троні у Білокам’яній і смикає за мотузочки. Видається, що не спить він, не їсть, а тільки міркує, як Україну під крило Росії повернути, у загальне стійло колишніх “братніх республік” загнати. І так, і сяк крутить, і пряником манить, і батогом свище, а вона, бач, упирається, на Захід поглядає, до Європи хоче…
Леонід БицюраВ останні кілька місяців царьок узагалі спокій втратив. Нічні жахіття почали мучити його: ніби Україна начисто з-під контролю вийшла, збунтувалася і замість вступити до Митного союзу підписала Угоду про асоціацію з ЄС… Прокидався, кажуть, сам не свій…
Спочатку в ті страшилки царьок московський не дуже-то й вірив, бо куди та Україна від “старшого брата” подінеться! Особливо під пильним оком “русскава міра”… Та й – міркував – не прийме її Європа, допоки Юля у в’язниці. Аж тут новина з Берліна: фрау Меркель уже не вважає ув’язнення Тимошенко перешкодою до підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Ґвалт!
Царьок, як пише “Дзеркало тижня”, негайно скликав нараду та наказав своєму радникові Глазьєву розробити стратегію недопущення підписання Україною угоди. Будь-якою ціною! Глазьєв – до одіозного Віктора Медведчука, лідера так званого “громадського руху” з гучною назвою “Український вибір”, бо хто підсобить царьку ліпше за рідного кума. І стали вони обоє стратегію тиску на Україну розробляти (хоча Медведчук від тієї ролі й відхрещується нині, як може). Найперше, знайшли “винних” – власників українських телеканалів! Мовляв, не так солодко, значить, вони оспівали політику царька, хвалили Митний союз, вганяли люд у ностальгію. І вдарили по їхньому трубному, нафтовому, шоколадному бізнесу, аби знали, як кусати руку, що годує. Самому ж Вікторові Федоровичу царьок пальчиком накивав, а, може, й натякнув, що немилістю покарає, а кума Медведчука 2015-го в президентське крісло посадить… Однак погрози ті, на диво, на Януковича не подіяли. Перспектива втратити лице перед Європейським Союзом страшнішою видалася. Доказ – голосування різних калєснічєнків, богуслаєвих та іже з ними за важливі євроінтеграційні закони.
Не принесли царьку Владіміру бажаного результату і економічна й торговельна війни. Не затремтіли українські олігархи. Можливо тому, що більша частина їхніх капіталів – у Європі, і вони фінансово вельми залежні від західних структур. І занервував царьок, і вхопився за останню ниточку — комуністів. І велів їм, кажуть люди, розбрат посіяти між українців, бо давно переконався, що тільки поділ на Схід і Захід, російськомовних та україномовних, “данєцкіх” і “бандерівців” – робить могутній український народ слабким. І вигадав Симоненко референдум щодо вступу України в Митний союз. І почав трубити про нього на кожному розі. І підтримав його Віктор Медведчук. Царьок Владімір, гостюючи в нього ще в липні, чітко дав кумові та цій братії зрозуміти, яким має бути “український вибір” (“країною керуєш ти” – згадалося, певне, тоді Медведчукові гасло його ж численних білбордів). І заворожено українські парламентарі тоді заглядали до рота царька Владіміра, який з ностальгією вішав їм на вуха локшину про “дружбу народів”, роль малоросів у розбудові Росії, “імперську житницю”, “повагу” Петра І до вихідців з України… І жодного слова про те, в якій тмутаракані і досі була б Росія, якби не Україна… Чи козиряла б тоді “прадавньою історією”, тисячолітньою церквою, багатою культурою? Під питанням узагалі чи вміла б вона писати? Кілька разів повторював царьок факт, що мільйони українців освоювали Сибір на початку ХХ століття… Не уточнив, правда, якою ціною і з чиєї милості вмирали вони там…
І 8 вересня, подейкують, що за наказом царька Владіміра, зійшлися “симоненківці” з “медведчуківцями” на київський стадіон “Спартак”. Попри заборону суду, взялися вони “збори громадян” колотити щодо проведення референдуму про вступ України у Митний союз. Усе було в найкращих партійних традиціях 30–40-х років: із незмінною совковою атрибутикою, в єдиному криваво-червоному стилі, при загальному “одобрямсі” маріонеток-делегатів, – тільки зі “своїми” журналістами. 2508 присутніх одностайно проголосували за аферу, наслідком якої стане небезпечне нагнітання конфронтації в українському суспільстві. Адже, згідно з результатами соціологічного дослідження, проведеного в Україні на замовлення “Deutsche Welle”, 59% українців – за членство України в ЄС. Однак є і такі, що доволі критично налаштовані проти цього. Багаторічна проросійська пропаганда таки зробила своє. Треба віддати належне організаційній та ідеологічній потужності кремлівських хазяїв на території, здавалося б, суверенної України.
Зрештою, годі було й сподіватися, що “старший брат” так просто випустить багату чорноземами й роботящу “сестричку” зі своїх міцних обіймів. Незважаючи на власні важкі та болючі соціальні, демографічні, економічні проблеми, непрості справи у федеральних округах, агресивну ісламізацію, китайське питання, “русскій мір” вперто суне в Україну. Те, що нині відбувається, – тільки початок. У царька Владіміра ще багато мотузочок. І він за них смикатиме, і то щоразу сильніше. Адже до часу Ікс – саміту у Вільнюсі – два місяці. Президент України та провладна партія продовжують грати на два фронти. Суспільна напруга зростає. Чого чекати далі? Диверсій, саботажу? Повторення дніпропетровських вибухів? Продовження узурпації та політичних репресій?
Однозначно, легко не буде. Але коли українцям було легко?..
