Євангельська подія Переображення Господа нашого Ісуса Христа, яку ми недавно святкували, – це, безперечно, подія великої ваги і для апостолів, які стали її безпосередніми свідками, і усіх християн. На це вказує навіть той факт, що усі євангелисти-синоптики, тобто Матей, Марко і Лука, її описуютьть. Звісно, кожен у своїй, притаманній лише йому манері, з певними стилістичними та ментальними особливостями, але щодо основного в ній, вони – однодушні.
На свято Переображення під час Божественної Літургії читається уривок від Матея 17,1-9. Та й деякі місця саме в цього євангелиста вимагають додаткових пояснень, бо, як кажуть коментатори від Католицької біблійної школи, Матей адресував своє Євангеліє до євреїв, підняв велику кількість питань, що турбували їх, згадує їхні звичаї та установи, не даючи додаткових пояснень, вводить у свою розповідь близько двохста посилань на Старий Завіт. Тому й на ньому зупинимось, дещо доповнивши певними особливостями, які розкриваються в паралельних текстах: Мр 9,2-10 і Лк 9,28-36.
Аналізуючи будь-які уривки Святого Письма, дуже важливо враховувати їхній контекст, бо, вирвані з контексту, вони можуть стати знаряддям кривотлумачень та маніпуляції. Говорячи про Переображення, його контекст починається тоді, коли постає запитання: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16,13).
Різні думки були в апостолів, різні думки можуть постати і в нас, коли ми над цим задумаємось. Тому наступні події покликані поступово розкрити перед нами, ким насправді є Ісус Христос.
Отримавши визнання від Петра, Ісус морально готує апостолів до майбутнього: своєї (Мт 16,21-23) та їхньої місії (Мт 16,24-28). Бачачи, що учні принаймні здогадуються, що Він – Христос, Ісус кличе їх слідувати за Ним, несучи свій хрест (Мт 16,24). Він розширює їхнє поняття про Його Божественну природу, коли каже: «Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт 16,27). Адже тільки Бог, Який на «херувимах возсідає» (Пс 99(98),1б), «судитиме по справедливості всесвіт, і по своїй вірності народи» (Пс 96(95),13б). Кульмінація об`явлення Ісуса як Сина Божого настає у самому епізоді Переображення, коли Він не тільки розповідає, а ще й показує Свою славу.
Те, що Ісус повів учнів на гору, у всіх трьох євангелистів збігається. І невипадково. З цієї ж причини саме Мойсей та Ілля, а не будь-хто інший зі старозавітних достойників, з`являються їм пізніше.
Образ гори скеровує нас до двох найбільших епізодів появи Бога у Старому Завіті. А Мойсей та Ілля – особи, які стали свідками цих появ. Коли Мойсей привів ізраїльтян у Синай-пустиню, «Отаборився там Ізраїль навпроти гори. А Мойсей вийшов до Бога. І заговорив Господь голосно з гори до нього» (Вих 19,2б-3а). Тобто спілкування з Богом і пізніше отримання таблиць завіту відбуваються на горі.
Другий епізод… Ілля після вбивства ваалових пророків втікає від гніву цариці Єзавелі й підходить до Хорив-гори, де йому з`являється Бог. «Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом». І ось прийшов Господь» (1 Цар 19,11).
Подібно до цих двох старозавітних подій, на горі, куди зійшли Ісус з Його учнями, теж відбулася поява Бога. А Мойсей та Ілля, про яких пишуть усі троє євангелистів, тут виступають як боговидці. Сама їхня присутність мала б підказати апостолам, свідками якої події вони стали. А разом з ними і нам.
Важливу особливість помічає знову ж таки Матей, що лице Господа в момент Переображення «засяяло, наче сонце» (Мт 17,2б). Марко про це не згадує взагалі, а Лука – лише в загальних рисах: «вигляд його обличчя став інший» (Лк 9,29б). Дається взнаки юдейська ментальність Матея, вихована на Законі і Писаннях. Коли Мойсей сходив із Синай-гори з таблицями свідоцтва в руках, «обличчя в нього стало променистим, бо він розмовляв з Господом» (Вих 34,29б). А псалмопівець сяйво обличчя зараховує до Божих рис: «Поставив ти провини наші перед собою, гріхи наші таємні перед світлом обличчя твого» (Пс 90(89),8).
По-особливому описує Матей і переміну одежі Ісуса, яка «побіліла, наче світло» (Мт 17,2в), що теж вказує на атрибут Бога, Який «світлом, наче ризою, покрився» (Пс 104(103),2а). Лука в цьому місці лаконічний: Ісусова одежа стала «біла та блискуча» (Лк 9,29в). Ймовірно, він у цьому місці дотримується традиції попередників, а деталі, які могли б виявитися промовистими для юдеїв, упускає як незначні в його розумінні. Марко ж пише: «одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі білильник так не вибілив би» (Мр 9,3). Він, хоч і не дає посилання на Старий Завіт, але своїм порівнянням чітко вказує, що подія Переображення – понадземна, божественна.
Далі усі троє синоптиків говорять про з`яву Мойсея та Іллі, причому Лука суттєво доповнює Матея і Марка, кажучи, що ці двоє праведників з Ісусом «говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі» (Лк 9,31), а «Петро й його товариші були зморені сном. Та як пробудилися, побачили його славу і двох мужів, що з ним стояли» (Лк 9,32).
Реакція учнів на об`явлення, висловлена Петром, у всіх трьох євангелистів співпадає: «добре нам тут бути» (Мт 17,4б; Мр 9,5б; Лк 9,33б), адже, описуючи цю подію, вони користувалися одним і тим самим джерелом – живим або вже зафіксованим свідченням очевидців. А ще вказує кожному з нас, яке це «благо – близько Бога бути» (Пс 73(72),28).
Співпадає і те, що хмара огорнула їх, і голос Отця, який свідчив про Свого Сина та наказував слухатись Його. Як себе повели учні, найхарактерніше, найбільш властиво для юдейського середовища подає Матей. І Лука, і Марко теж говорять про страх, який на них напав, але ставлять вони це у своєму тексті перед голосом Отця. Натомість Матей подає цей факт після і додає: «впали обличчям до землі» (Мт 17,6), що означає усвідомлення присутності Бога та Його повне визнання, як, наприклад, в історії Авраама (Бут 17,3) чи Єзекиїла (Єз 1,28б). Страх, який відчули учні, також часто супроводжував людей Старого Завіту, які перебували у Божій присутності: «Коли ж увесь люд спостеріг грохот грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу, затремтів од страху і затримався оддалеки» (Вих 20,18).
В юдейському дусі Матей продовжує свою розповідь далі, уточнивши: «Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17,7). Нагадує воно епізод з покликанням пророка Єзекиїла, коли Бог, запрошуючи його слідувати за Ним, каже: «Стань на ноги!» (Єз 2,1). Аналогічно й Ісус цим жестом і словом кличе апостолів до діяльності, чим натякає на Свою Божественну владу. Марко ж і Лука, на відміну від Матея, говорять про це коротко, що перед учнями залишився сам Ісус.
Закінчення у Матея звучить наступним чином: «Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих» (Мт 17,9). Майже дослівно дублює його й Марко (Мр 9,9), а в Луки цей епізод виглядає: «Учні мовчали, і нічого з того, що бачили, нікому тоді не оповідали» (Лк 9,36б), – у характерній для себе лаконічній манері євангелист підбиває підсумок цієї події.
Підсумовуючи все сказане і в особливий спосіб наголошене Матеєм про божественність нашого Спасителя, кілька слів ще варто сказати про саму структуру цього уривку, якою євангелист теж підводить нас до потрібної думки. Вона побудована в залежності від того, хто в тексті говорить і діє: 1) вступ (Мт 17,1) – тут Ісус приводить своїх учнів на місце, де розгортатимуться події; 2) Мт 17,2 – тут діє сам Ісус; 3) Мт 17,3-4 – тут дійовими особами виступають Мойсей, Ілля та апостоли, одним словом, люди; 4) Мт 17,5 – голос Отця: кульмінація уривка; 5) Мт 17,6 – знову дійові особи – люди – апостоли; 6) Мт 17,7-8 – знову говорить та діє Ісус; 7) закінчення (Мт 17,9).
Така структура дозволяє говорити про певну концентричність уривка: Ісус ? люди ? Отець ? люди ? Ісус. Ймовірно, вона вказує на Боже післанництво Ісуса – вести людей до Отця, єднати їх навколо Отця.
Василь Калита
