У Міністерстві освіти готуються відмовитись від оцінок для школярів 1 – 4 класів Такий проект реформування початкової школи Міністерство освіти вже винесло на обговорення педагогів i батьків.
Хтось шокований: як це може бути, адже діти й так не хочуть вчитися, а тепер взагалі битимуть байдики на уроках!
Та ось що думали про плюси i мінуси нововведення Наталія Прибильська, директор першої в Україні школи Монтессорі, Василина Хайруліна, директор Українського коледжу імені Василя Сухомлинського, Галина Вишневецька, вчитель початкових класів вищої категорії ЗОШ “Світанок”, та Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, заслужений працівник освіти України, екс-директор УЦОЯО. — Чому взагалі виникла така ідея? Адже найперше, про що звикли запитувати батька дитину, — “що ти сьогодні отримала в школі?” Р. Вишневецька: — Справді, такий підхід до навчання міцно вкорінився у нашу ментальність, i боротися з ним важко. Гарна оцінка – немає приводу для хвилювання, дитину можна похвалити, чимось винагородити. Погана — більшість батьків вважають, що треба покарати, меншість намагається допомогти виконати уроки. А немає оцінки взагалі, то як же тепер знаті, чи все гаразд у дитини, чи вона старається, чи не гірша за інших?!
А тепер уявіть собі психологічний стан дитини семи-десяти років (бо в першому класі оцінок мі i зараз не ставимо), яка вчиться на середній або низький бал. Вона щойно починає робити перші кроки в навчанні, яке триватиме не один рік. Щось їй вдається, а щось – ні. Це нормально! Але дитина бачить, що її середня оцінка – 6 – 7 балів. I вона звикає до цього, не хоче старатися: а навіщо, аби не гірше. Вона боїться робити якісь нестандартні кроки в навчанні, бо може бути ще гірше i, відповідно, ще нижча оцінка. Їй нудно експериментувати, бо для себе вона вже визначила свій бал i підсвідомо дотримується його. I найгірше, що “оцінковий шлейф” тягнеться за нею i в середній школі. Коли п’єятикласники переходять на систему, де кожен предмет вчить інший вчитель, непросто оцінити їх у першу чверть: нові обличчя, педагоги ще не встигають до кінця грудня визначити здібності кожного. I часто деякі вчителі заглядають у журнал четвертого класу: що там було у тебе з математики? Вісімка? Ага, ну то так ти приблизно i знаєш… I. Лікарчук: — Ідея МОН насправді не нова, школи без оцінок є у багатьох країнах.
У Фінляндії, яка вважається першим номером у міжнародному рейтингу систем освіти, початкова школа – шестирічна. I бального оцінювання в ній справді не передбачено. Не надавати оцінок до восьмого класу у Швеції i Данії. У деяких країнах є система оцінювання “знає – не знає”. Я вважаю, що в школах потрібно не відмовитися від оцінок, а змінити систему оцінювання. I це зовсім не стосується зміни кількості балів у шкалі, а підходу до оцінювання. Оцінка повинна перестати бути в окремих учителів (на жаль, таких дуже i дуже багато!) знаряддям психічного насильства стосовно учнів. — Чи є в Україні школи, які працюють без оцінок? I що підказує досвід: добре це чи погано? Ст. Хайруліна: — Ми запровадили таке правило для молодших школярів ще 1991 року. Спочатку як експеримент. У нас було по п’ять класів на паралелі. Я домовилася з учительками двох перших, інших i третіх класів, щоб не ставили оцінок. Приходити одна вчителька початкових класів i розповідає: “У мене є дівчинка, якої я на уроці ніколи не чула, ми з нею спілкувалися лише віч-на-віч після зайняти. А тепер вона заговорила, переляк минувши. Каже, що завжди боялася оцінки, а тепер їй теж подобається відповідати на уроці”. Потім ми спробували робити так: ставили дітям не менш як 10 балів або ж нічого. Тобто всі у нас вчилися добре. Але через кілька місяців вчитель починав запитувати тих, хто не дуже старався: “Я можу поставити тобі тільки 7. Ти погоджуєшся?”. I відповідь завжди була однаковою: “Ні, не треба. Я ще вдома довчу матеріал i здам на 10″. Тобто, наш досвід підказує, що до бального оцінювання дитину треба готувати поступово. I мотивація має бути лише позитивною: заохочувати, а не карати. Н. Прибильська: — У системі Монтессорі помилка взагалі не є негативом, а лише позитивом. Адже всі ми так чи інакше вчимося на власних помилках. У нашій школі діти тривалий час працюють з олівцем: аби мати можливість витерти гумкою знайдену помилку, а не закарбувати її на папері – i дістати покарання у формі низького балу. Диктант, наприклад, у нас перевіряють так: вчитель озвучує, як правильно, учні передивляються свої роботи й оцінюють їх самостійно. Тоді неуспішність їх не поранити.
Ми дотримуємося такого принципу: якщо вкажемо дитині на її помилку, покараємо оцінкою, то ця невдача закарбується набагато сильніше, ніж інформація, яку хочемо донести. Дитина матиме психологічну травму, а не знання. Р. Вишневецька: — Власне, діти йдуть до школи за знаннями, а не за оцінками. На жаль, деякі батьки i навіть учителі цього не хочуть розуміти. Зовсім відмовлятися від оцінки я б не ризикувала. У середній i старшій школі це необхідно. Тоді дитина вже досить доросла, щоб адекватно сприймати свої успіхи i невдачі. Але щодо початкової школи, то я тільки за ті, щоб оцінок не ставити.
