У середу, 5 липня 2017 р., у віці 80-ти років, після важкої недуги відійшов до вічності Хоакін Наварро-Вальс, Директор Ватиканського Прес-центру часів святого Івана Павла ІІ. Бувши понад 20 років речником Святого Престолу, він був тісно пов’язаний із Папою Войтилою, який покликавши його на цю посаду в 1984 році, залишив незатертий слід в комунікаційній системі Апостольської Столиці.
«Хіба можна відмовляти Папі?» – любив повторювати Наварро-Вальс, згадуючи про запрошення, яке отримав від Святішого Отця у 1984 році. На той час це був вже відомий журналіст іспанської щоденної газети «Abc», який виконував редакційні завдання у зонах конфліктів на Близькому Сході. Це рішення Івана Павла ІІ, як чимало його вчинків, було революційним: до цього часу жоден мирянин не очолював Ватиканський прес-центр.
Мирянин, приналежний до прелатури «Opus Dei», відразу ввійшов у глибоку симфонію з «Великим Комунікатором», як називали Папу Войтилу. Хто пам’ятає незабутні подорожі святого Івана Павла ІІ світом, той відразу згадує постать Хоакіна Наварро-Вальса поряд з ним. З нагоди канонізації святого Івана Павла ІІ його багаторічний співробітник в інтерв’ю для Радіо Ватикану поділився думками про «секрет» комунікаційного успіху Папи:
«Коли люди казали: “Він має рацію”, – то не тому, що він мав гарний голос чи чудовий з точки зору комунікації спосіб виражатися. Рацію признають за людиною, яка говорить те, що правдиве. У ньому, як мені здається, прекрасне, добре й істинне проявлялися настільки поєднаними між собою, що ставала чітко зрозумілою якість його комунікації з огляду на зміст, який він намагався передавати: а він передавав Бога, вчиняв привабливою чесноту, робив пропозиції, здатні наповнити життя».
Своїми спогадами про світлої пам’яті Хоакіно Наварро-Вальса поділився о. Федеріко Ломбарді, ТІ, який став його наступником на чолі Ватиканського прес-центру в 2006 році та виконував це служіння до 2016 року. Він розповів, що особисто познайомився з ним на початках 1991 року, коли став Директором Програм у Ватиканському Радіо.
«Відтоді я розпочав регулярно слідкувати за діяльністю Ватиканського прес-центру, як незамінного джерела інформації та брати участь в різних подорожах Івана Павла ІІ, увійшовши до спільноти папського супроводу», – розповів о. Ломбарді, зазначаючи, що на той час всім була відома слава Наварро-Вальса, як яскравого й компетентного «речника» Папи, навіть якщо цей титул не був офіційним, але в його випадку – дуже вдалим.
«Немає жодних сумнівів у тому, що протягом всього тривалого служіння, яке здійснював протягом понтифікату Івана Павла ІІ від 1984 року до його смерті в 2005, він був дуже близьким до Папи, настільки, що його слід сприймати, як одну з ключових постатей цього надзвичайного понтифікату не лише з огляду на його публічну видимість, але й беручи до уваги роль його виступів та порад. Без сумніву, Іван Павло ІІ покладав на нього велике довір’я та належно рахувався з його служінням», – зазначив о. Ломбарді, згадуючи також і про інші служіння Хоакіно Наварро-Вальса:
«Зовсім не випадково він був дієвим членом різних делегацій Святого Престолу на особливо резонансних Всесвітніх конференціях ООН, де завдяки своєму досвідові та комунікаційним здібностям дійсно відігравав ролі першочергово значення. Він також неодноразово виконував “дипломатичні” завдання, наприклад, під час приготування та здійснення історичних подорожей, таких як візит кардинала Казаролі до СРСР в 1988 році та Івана Павла ІІ на Кубу».
За словами колишнього Директора Радіо Ватикану, інтелігентність, елегантність та виняткова здатність будувати стосунки, разом із відмінним знанням мов і геніальністю в представленні новин й інформаційних повідомлень, вчинили Наварро-Вальса «для представників міжнародних засобів інформації ідеальним орієнтиром щодо подій у Ватикані». На думку о. Ломбарді, обрання його на служіння Директора Ватиканського прес-центру було вдалим рішенням святого Івана Павла ІІ.
«Без сумніву, вимір комунікації та публічних стосунків насиченого понтифікату Івана Павла ІІ неможливо жодним чином збагнути, не беручи до уваги працю та особу др. Наварро. Це було служіння Церкві, цінність якого неможливо обрахувати», – зазначив о. Ломбарді, додаючи, що сам вважає його своїм вчителем у тому, як слід здійснювати служіння в комунікаційному секторі Церкви.
