«Люди думали, що я збожеволів. Я довів їм, що вони не мали рації. Тепер вони бачать, що може зробити людина, коли вірить у Христа».
Хусто Ґальєґо Мартінес ще молодим чоловіком хотів присвятити своє життя Богові. Він вступив до ордену трапістів, але замість того, щоби провести там залишок своїх днів, через вісім років був змушений зняти габіт. Його єдиною провиною було те, що він захворів на туберкульоз. Щоби не заразити братів, було вирішено видалити його з ордену.
Дозвольте мені зупинити на хвилину розповідь його історії та запитати вас, шановний читачу — що би ви зробили на його місці? Вас попросили з монастиря, ви хворі на туберкульоз, не знаєте, чи виживете, і навіть якщо вам це вдасться, — ви не знаєте, на що будете жити.
Здавалося б, що ситуація безвихідна (а я думаю, що по суті так і було), але вже більше 50 років по тому Ґусто дивує людей з усього світу не тільки тим, що живий. Що ж такого зробив екс-трапіст?
Ну, він розв’язав це питання в дуже традиційний спосіб: пошукав рішення в Біблії, знайшов його у Старому Завіті й уклав із Господом Богом певну угоду. Він пообіцяв, що як одужає, то побудує на землі, яка належить його родині, подячний вотум.
Варто відзначити, що Ґальєґо Мартінес не має архітектурної або інженерної освіти — досить імовірно, що до будівництва він навіть не тримав цегли в руках. Попри такі «незначні» протипоказання звести собор — також і за відсутності будь-яких дозволів та погоджень, навіть без офіційної підтримки Католицької Церкви — Хусто вже зараз може пишатися собою.
Хоча, як і личить іспанцю, який будує собор, він не закінчить його до своєї смерті. (Хусто Ґальєґо Мартінесу — 91 рік.)
Томаш Речко, Aleteia
