Авторські статті

Якщо завтра Росія знову попре вперед, то чи ми будемо думати про країну чи про життя під керівництвом наших нових гуманістів?

Я не про обмін, вибачайте. Я про інше, трохи більш фундаментальне.

Про це пише Юрій Бірюков.

Ось коли Зеленський і все його оточення з ранку до вечора вторять мантру “Життя – це найвища цінність”, вибачайте, у мене чомусь око смикається.

Мені чомусь здається, що для патріота і громадянина країни найвищою цінністю є свобода і незалежність країни. Або як?

Мені чомусь здається, що наші полеглі воїни боролися за свободу і незалежність, не шкодуючи власного життя, і це був вибір громадянина і патріота. Або як?

Мені чомусь здається, що звеличуючи до абсолюту ціннісних життя індивідуума, нас готують до капітуляції.

Навіщо боротися, адже життя – це найвища цінність? Навіщо боротися, адже можна домовитися десь посередині. Навіщо воювати, адже можна просто припинити стріляти.

І ще … сумне.

З осені 14-го року Росія більше вже й не намагалася мріяти про захоплення України. Безумовно, вони марили, вони розповідали, але це були лише слова. Вони на своїх щурячих шкурах відчули, що для нас найвищою цінністю була наша країна. Що ми зубами чіплялися за кожен клаптик, за будівлю Донецького аеропорту, за будь-якої терикон або висотку.

А зараз нам кажуть про те, що найважливіше – наші життя. Найвища цінність, так.

І ось тут питання – якщо завтра Росія знову в повний зріст попре вперед, то чи ми будемо думати про країну або про життя під керівництвом наших нових гуманістів?

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

20 + thirteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.