У БФ «Карітас-Київ» провели Школу інтелектуального розвитку

«Нещодавно пройшла вже сьома Школа інтелектуального розвитку, організована БФ «Карітас-Київ». Участь узяли близько сорока осіб із різних куточків України і навіть діаспори з Канади», – повідомляє о. Роман Сиротич, директор БФ «Карітас-Київ».

Учасники різних вікових категорій, професій, політичних, релігійних поглядів та соціальних статусів зібралися навколо пошуків істини. Школа перетворилася на суцільний діалог, учасники та спікери майже безперервно спілкувалися, часом до самого світанку. І це не дивно, бо теми були актуальні, сучасні та й за час карантину кожен скучив за живим спілкуванням.

На цій школі з нами ділилися своїми знаннями та досвідом такі спікери: Олександр Філоненко, о.Олександр Чумаков, Лариса Гармаш та Антон Дробович. Психологічний блок проводила Дар’я Сапегіна та Ганна Гоменюк. Обговорювали теми людяності, віри в часи кризи, питання, які ставить, і відповіді на них, які дають філософія, теологія, мистецтво та психологія в часи пандемії, перед обличчям смерті та пошуків сенсу життя. Проходили тренінги з емоційного інтелекту.

Ділився, зокрема, власним життєвим досвідом та спогадами о. Олександр Чумаков. Торкнула кожного історія про створення будинку для вуличних дітей в Одесі «Світлий дім». Звучали щирі живі приклади людяності та самопожертви, боротьби за кожну душу, за тих, хто виявився нікому  в цьому світі не потрібен. «Це діти, які при життю абортовані, вони без провини покарані, – говорив отець, – деяких мені доводилося проводжати в останній шлях. Вони запитували, чи страшно помирати, у них був СНІД. Я казав, що не страшно, я поруч і не покину до останнього подиху. Так і було, тримаючи за руку, я передавав їх у руки люблячого Батька…».

Цікаво, що цього разу в Школі було два спікери, які опікуються долями дітей. Олександр Філоненко опікується випускниками з інтернатів дітей з інвалідністю. Разом зі своєю дружиною та групою небайдужих вони допомагають вирішувати не лише побутові потреби, а й проблеми з навчанням та роботою, створили «Літаючий будинок», де проживають разом із випускниками інтернату. До речі, з нами вже не вперше у Школі випускник інтернату для сліпих, який закінчив філософський факультет і є прикладом для всіх нас допитливості, почуття гумору та жаги до життя. Знаєте, яка його найбільша мрія? Побачити зірки! А нам інколи взагалі важко сказати, чи є в нас мрія.

Ці життєві приклади добра говорять більше і голосніше за будь-які лекції. Бо це приклади милосердя і любові. Саме те, чим і займається вже багато років «Карітас». До речі, саме слово «карітас» перекладається як любов і милосердя. Місія організації полягає в тому, щоб нести любов і милосердя усвіт, щоб ними перемагати самотність, зло, злидні та агресію. Інструментів це робити є чимало, головне, щоб було бажання.

Здається, що лейтмотивом Школи цього разу була відкритість до неочікуваного. І це зовсім не дивно для Школи, яка проходить під час пандемії. Ми говорили про те, що наше життя ніколи не може бути стабільним. Ми не знаємо, що принесе нам наступний день чи наступна хвилина. Але це не значить панікувати і боятися. Це, скоріше, говорить про вміння насолоджуватися змінами і про довіру до Того, хто з нами кожну хвилину, як у штиль, так і в часи шторму. І Він вчасно простягне руку, коли нам здаватиметься, що ми тонемо. Це була тема недільної проповіді. Проте ми чесно говорили про свої страхи, про те, як кожен переживає пандемію та життєві виклики. Олександр Філоненко говорив про життя, про яке точно знає, що воно не закінчується смертю, – життя, яке очікує воскресіння, як ця віра змінює якість кожного дня. «Ми часто живемо так, ніби не існує воскресіння, – зауважував Олександр, –  наче Христос не для нас воскрес, наче ми не були свідками Зустрічі з Воскреслим». Переосмислити своє життя за тиждень – можливо. Це великий труд, нелегкий, часом болючий, як і всі якісні зміни. Але це можливо. І свідки тому – учасники Школи. Було все – сміх, радість, сльози, глибокі та сильні емоції. Головне, що це було щиро і в атмосфері підтримки та розуміння. Одна з учасниць сказала: «Ця Школа зірвала маски». Кожен поїхав додому відновленим, у кожного загорівся вогник надії, і ми його повезли в різні куточки країни. Звичайно, що думки та інсайти ще довго будуть наздоганяти нас. І це зрозуміло. Бо зміни завжди багатошарові, істина відкривається по мірі того, наскільки ми здатні її вмістити.

Лариса Гармаш говорила про філософський виклик пандемії, наводила приклади, як переживали пандемію раніше великі філософи та письменники, що епоха Відродження стала можливою завдяки пандемії, приводила сучасні приклади.

Антон Дробович, голова Інституту національної пам’яті, піднімав питання, як формується національна пам’ять, як вона впливає на самоідентичність та самопрезентацію. Одна із складних тем, яка нас дуже зацікавила, – світ після глобальних катастроф, «чи можлива поезія після Голокосту». Нам це відгукнулося, бо не раз собі ставили запитання, як людина може жити після пережиття жахіть війни, полону, тортур. Для України ці питання вкрай актуальні. Так, ми порушуємо важкі теми. Щоразу їдучи до Школи, ми знаємо, що легко не буде. Але це виклик, який кожен учасник ставить перед собою. Бо лише так ми можемо відчути життя, перевірити себе чи крокуємо тим шляхом, яким хочемо.

Крім лекцій, у нас було багато міжособистісного спілкування. Де ще так вільно можуть спілкуватися за одним столом студенти і поважні доктори та професора? Цікавий був досвід, коли один із учасників ділився своїми практиками буддизму, які він втілює в життя вже понад вісім років. Школа – це місце для діалогу, де Інший – це не ворог, це цікаво і привід до пізнання. У нас вийшов гарний міжрелігійний діалог.

Перед від’їздом ми сиділи і говорили про те, що це вже ніколи не повториться. Можуть бути інші Школи, можуть бути навіть такі самі теми, але це вже буде інше. Нічого в нашому житті не повторюється. Але найстрашніше, що те важливе, що ми обіцяємо ніколи не забути, забувається. Від нас самих залежить берегти хвилини Життя в житті, щоб вони ставали тими вогниками, які в часи темряви стануть вказівниками на нашому шляху.

«У нас було багато сумнівів і переживань щодо цієї Школи, чи варто її робити в цей непростий час. Потім вирішили робити, але для невеличкої групи. І ми про це не пошкодували. Це вже сьома школа – число повноти. Вона дійсно була дивовижна. Я б сказала, що це була Школа внутрішнього очищення. Здавалося, що кожен із нас приніс зранену душу, розкрив її і дозволив Лікарю лікувати. Часом порушувалися досить провокативні питання. Було цікаво спостерігати, як вони бадьорять учасників. Але ж як лагідно до кожного ставилися Вчителі! Кожен міг відчути себе особливим та захищеним. Було чимало неформального спілкування – ми смажили шашлик, співали біля ватри пісні, дивилися фаєршоу, танцювали разом, гуляли у буковому лісі, пили вночі каву за дуже палкими дискусіями. Такого у звичайному буденному житті не зустрінеш. Я спостерігаю, як змінюється життя  та розуміння учасників після Школи. Це тішить. Я розумію, що це вудочка, закинута в майбутнє, бо результати будуть проявлятися не за рік і не за два. Це процес. Процес зміни свідомості, світосприйняття, стосунків, життя, громадської активності, а найголовніше – серця. Зі спостерігачів життя ми стаємо учасниками. Радісно бачити, як народжується справжя дружба між учасниками і вона не закінчується з від’їздом. Так по цеглинках дружби всередині країни ми будуємо фундамент для діалогу», – коментує Яна Рожнятовська, координатор проєкту «Долаючи розломи в громадах».

«Це не звичний проєкт для «Карітасу». Нас, здебільшого, сприймають як гуманітарну організацію. І дійсно, ми багато робимо у цій царині: надаємо гуманітарну допомогу потребуючим – сиротам, самотнім людям похилого віку, людям з інвалідністю та тим, хто опинився у складних життєвих обставинах. Також надаємо психологічну та правову допомогу. Усе, чим займаємося, важко перерахувати. Філософська школа відбувається в межах миротворчого проєкту. Це про зміни свідомості. Вона стала майданчиком для діалогу інтелектуалів, активістів і всіх, хто прагне змін. Школа змогла охопити не лише різні регіони України, а й далеко за її межами, завдяки відео, що є у вільному доступі. Звичайно, живе спілкування нічим не заміниш. Проте ми піклуємося і про тих, хто не має можливості бути присутнім особисто. Ми завжди дуже ретельно плануємо програму та спікерів. Наш девіз – добро має бути розумним, а розум – добрим. Це важливо. Бо знання без милосердя можуть призвести до страшних подій і жорстокості. Милосердя без розуму також може накоїти дурниць. Тому важливо одночасно працювати з розумом і серцем, займатися просвітництвом і справами милосердя. Протистояти брехні можливо лише вдивляючись та пізнаючи правду, з Божою допомогою. Це вкрай важливо, хоча може і не так, інколи, видимо, як матеріальна допомога», – говорить директор БФ «Карітас-Київ» о. Роман Сиротич.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

nineteen − fourteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh