Олег Покальчук
Олег Покальчук

Виїхати чи залишитися в Україні: про що говорять цифри соцопитувань

Олег Покальчук

Показник бажаючих виїхати-залишитися може співвідноситися з перспективами лише в ЗМІ Кремля. Добробут країни від кількості робочих рук не залежить.

Полювання до зміни місць – досить древня риса людської поведінки. Вона пов’язана з виснаженням природних джерел їжі і руйнуванням природних укриттів від негоди і хижаків. Аж ніяк не з бажанням милуватися красотами чогось там, або зухвало випробувати долю свою молодую. Цей набагато більш пізній патерн “від нєфіг робити” з’явився через іншу, можливо більш давнішу людську рису – жадібность. Ось у тебе є, а хочеться ще. Наперед, про запас і на всяк випадок.

Коли ми бачимо результати соціологічного опитування, в якому більше половини українців не хотіли б виїхати за кордон на постійне місце проживання, то наша патріотична частина душі радіє, а зоологічна здивовано запитує: “ну і?..”

Спробуємо надати свій варіант відповіді.

По-перше, ці майже 65% не хотіли б назавжди виїхати за кордон. Тут ключовим є слово “назавжди”, оскільки воно відображає пострадянський страх еміграції, при якому виїжджаючих майже відспівували, оскільки це здавалося симулякром їх фізичної смерті. Вмирати з примусу, як і з вибором, хочуть далеко не всі, тому тут включається механізм інстинктивного відторгнення такого варіанту подій.

Вік цих людей не має принципового значення, оскільки страхи такого роду – генетичні та неусвідомлені.

По-друге, не менш цікава та друга частина, яка хотіла б працювати за кордоном. Але не працює. Як-то з ринком праці стосунки у них не складаються. Ті, кому було і є що запропонувати на європейському ринку трудових послуг, давно себе там знайшли і знаходять. Та не просто знаходять – потужні хедхантеровскі пилососи миттєво висмоктують з нашого середовища здатних і перспективних, для асиміляції там, у себе. А всі голосіння про складнощі візового режиму – це зойки сотень тисяч дрібних (і не дуже) прикордонних контрабандистів горілки і сигарет. Так, і безлічі чесних заробітчан теж. Але 90-і з їх ухиленнями роботодавців від податків закінчилися давно, але, схоже, вони воліють цього не помічати.

Хоча пару кліків в Гуглі відверто показує, що навіть для примітивної ручної праці все ще існують вакансії. Але – з умовами знання місцевої мови, і, що більш важливо – прийняттям місцевих норм і правил поведінки як безумовно пріоритетних. Зрозуміло, що приймаюча сторона зацікавлена в асиміляції людей будь-якого освітнього рівня, але за умови прийняття ними дуже жорстких правил гри. Дітям і онукам вже буде легше, але це ще дожити, а хочеться тут і зараз, і побільше.

Це підтверджується таким фактом: з тих, хто хоче виїхати за кордон, 53% хотіли б назавжди виїхати, оскільки мріють про кращі умови життя. Не найкращих умовах роботи, а саме життя. Так, опціонально хороша робота у нас в голові включається в уявлення про хороше життя, але на Заході це – не курити бамбук з 9 до 6, а боляче отримувати цим самим бамбуком по всіх місцях за найменше порушення і прокол. Так, менше проколів – більше грошей, але третіх шансів там зазвичай не дають. І наші про це цілком вже чули.

Є ще мотив турботи про дітей. З одного боку він щирий, ну хто ж не бажає щастя своїм дітям? А хоча б і на чужій землі. А з іншого – лицемірний. Жителі заходу України знають безліч ситуацій, в яких ті які виїхали в 90-і на заробітки досі продовжують утримувати своїх дорослих нероб,  які і на зміну родичам не поспішають (далеко не завжди через лінь а через те, що старий ринок послуг вже сильно здувся і його заповнили більш моторні і менш примхливі біженці зі Сходу) – і тут їм застосування ніякого немає, оскільки вони нічого корисного в 21 столітті не вчилися.

Так що ті, хто хотів би виїхати за кордон для більш повної самореалізації, швидше за все, вже зараз сидять за підручниками мов або націлилися на східноєвропейські вузи – у них все вийде. Тут спектр широкий – від “вийти заміж” до пошуку кращих умов для ведення бізнесу. І, можливо, частина з них колись навіть повернеться з новим досвідом, і стане в нагоді тут.

Дивно в умовах війни, що лише 8% не відчувають себе в Україні безпечно і тому не проти пошукати більш міцне природне укриття. Це, по-перше, каже, що ми хоробра до безпечності нація. По-друге, що ми історично переживали і не таке, гени пам’ятають і допомагають виживати.

В цілому ж показник бажаючих виїхати-залишитися може співвідноситися з перспективами країни лише в жовтій пресі і кремлівських медіа, колір для яких навіть важко підібрати. Добробут тієї чи іншої країни вже давно не співвідноситься з кількістю робочих рук, що можуть ходити за плугом по землі, яку через непорозуміння все ще вважають якимось неймовірним, легко конвертованими на світових ринках національним капіталом. Прямо всі ходять і полегшено видихають в ЄС – як же там наша житниця, зачекались, хамон зовсім вже в горло не лізе.

Добробут країни – це новоспечений стан мізків її громадян,  які можуть холоднокровно викинути на смітник історії все непрацююче, без знижки на сентиментальні історії, пов’язані з мотлохом, і патерну “шкода, бо може воно ще якось до чогось придасться”. А хто з неї куди поїде – без різниці.

Соціальний психолог Олег Покальчук
для ЛІГА.net, перелад – Голос українською

P.S. Від редакції.
Автор в основному правий. Але на даний момент в Україні на виробництвах, та і в будь-якого приватника (підприємець, підприємство, велика компанія) вже давно рахують не хвилини, а секунди. Тому ми вже давно працюємо по західних стандартах, отримуючи дохід в гривнях, та ще й без мінімального соцпакету. Так є вийннятки – такі галузі, як вугільна, державна сфера управління. Які ми всі спонсоруємо на “всякий випадок”. Вугільна галузь не те щоб неефективна, а фінансово дуже проблемна. Адже більшість пільговиків, які отримали пенсії і вихідні допомоги – купили їх. А це мільярди. Які потрібно сплачувати кожного року. Є працівники які дійсно отримали травми та інвалідності через працю на таких шкідливих виробництвах. Але їм добитися правди важко.
<a rel=”nofollow” href=”http://www.liga.net/”>Джерело</a>

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four + nine =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh