Джанна Джессен розповідає свою історію і про те, що вона приїхала до Дубліна, аби заохотити мешканців Ірландії голосувати «НІ» на найближчому референдумі.
25 травня ірландці вирішать, чи їхній основний закон і надалі захищатиме життя. Сьогодні йде боротьба за восьму поправку до Конституції, яка захищає життя. Після її скасування уряд зможе ввести будь-який закон про аборт, пише Go?? Nidzielny.
Джанна Джессен розповідає про те, що вона походить з Нешвіла, штат Теннесі, США приїхала до Дубліна, щоби заохотити мешканців Ірландії голосувати за «НІ» на найближчому референдумі. Жінка розповідає про те, що вона пережила аборт і народилася в абортивній клініці в Лос-Анджелесі під час «операції».
«Я приїхала до Дубліна, щоби дати ірландцям можливість почути іншу думку про аборт, з погляду дитини, яка аборт пережила і яка має радити собі з його наслідками, — каже Джанна на початку відео. Аборт викликав у неї церебральний параліч. Я прийомна дитина, моїм біологічним батькам було у той час по 17 років. Моя мама була майже на 8 місяці вагітності, коли пішла в абортивну клініку і вирішила мене вбити, — каже Джанна у своїй промові на відео. — Я не померла, хоча вони й розраховували на це».
Джанна підкреслює, що, з урахуванням науки, навіть невіруючі не можуть ігнорувати той факт, що серце дитини в животі мами б’ється вже на 16-й день (sic!), і ви можете його почути. Відомо також, що життя починається від зачаття.
«Це так просто говорити про ”мої права”, — зазначає вона,— але жодна феміністка, ніхто ніколи не розповів мені про мої права. Вони просто намагаються заспокоїти мене. І це дуже цікаво для мене».
«Я народилася в абортивній клініці. Я не частина чогось тіла. Я маю своє, власне. Отже, які ж були мої права? Скажіть мені, — звертається вона до натовпу. — Ви можете вигукувати свої гасла весь день, я кажу вам це з любов’ю, але твердо, що з моїми правами теж мають рахуватися! Я жінка, і ви не кричите про те, як мої права були зґвалтовані в той день. Ви думаєте тільки про себе і про момент до 12-го тижня вагітності. Я вам щось скажу. Серцебиття дитини в утробі матері можна почути вже на 16-й день. Ви почуєте, як воно б’ється, і не скажете, що це життя? Звісно, ви скажете, що це життя. Ця людина жива, хіба що це небажана дитина… тоді ви раптом ігноруєте серцебиття. Ви кажете «Моє тіло, мій вибір». Я мала ніколи не встати з ліжка, не мала нічого робити. А я пробігла два марафони. Я тренуюся чотири рази на тиждень, аби знати, як зійти в гори. Тому що я не буду в інвалідному візку! Я хочу подолати це».
