Ранок, вже Харків, ще кілька годин і звичний для мене навколишній світ перетвориться на війну. Війну за життя ,бородьбу за життя та надію повернутися додому живим та неушкодженим. Останні 1.5 місяці перебування в Києві- це мамині сльози щастя та спокою, зустрічі з однодумцями,друзями та товаришами, яких об”єднує одна велика мета.
Бумажні справи,збирання посилок від матерів та небайдужих ,нові знайомства та навіть прикрі розчарування . Досвід, розуміння, зміна пріоритетів.Та хрішки вільного часу для себе….Скоро передова, та я не жаліюся, лише ділюся переживаннями – просто…. Хто? Якщо не я! Хто? Якщо не ми!
Вдячна долі за знайомство та співпрацю з дівчатками з @”Кожен Може Допомогти ” (Волонтерська Сотня) Велике дякую всім хто допоміг нашій команді в укомплектуванні та ремонті реанімобіля, медикаментами, теплим одягом, смаколиками та гуманітаркою на передову. Разом-ми сила! Слава Україні!
Дописувач:
