Будинок Гонтаревої після пожежі / фото – 24 канал
Підпал будинку колишнього глави Нацбанку Валерія Гонтаревої, як і всі інші негаразди, які звалилися на неї та її родину в останні місяці – це просто виховний процес
Свою думку Віталій Портников повідомив на Espreso.tv
Так олігархічні клани після недовгих п’яти років відносної свободи знову повертають українське суспільство до звичного йому стану олігархічного рабства.
Гонтарева під час свого перебування в Нацбанку пішла на санацію банківської системи не від хорошого життя, а на вимогу Заходу. Без цієї санації, без націоналізації “Привату” просто не було б західної фінансової допомоги. І без цієї допомоги українська економіка просто загинула б – і це в першу чергу позначилося б на інтересах тих самих “маленьких українців”, які потім привели до влади тих, хто ненавидить Гонтареву за те, що вона зробила.
Але справа не тільки в Гонтаревій. Всіма цими підпалами всім іншим чиновникам просто сигналізують: слухати треба не Захід, слухати треба нас. І приймати такі рішення, які не обмежують наші інтереси. Навіть на шкоду будь-яким домовленостям із Заходом. Навіть на шкоду національним інтересам. Якщо стоїть вибір між нашими грошима і економікою – плюньте на економіку. Якщо стоїть вибір між нашим бажанням заробляти в Росії і Україні – плюньте на Україну. Україна – ніщо. Гроші – все.
Я не сумніваюся, що велика частина українських чиновників – цих професійних пристосуванців – урок засвоїть, чого б не засвоїти. А тих, хто виявиться не здатний засвоїти – просто виженуть. Ну або на них чекатиме доля Гонтаревої – хоча аж ніяк не у кожного українського чиновника є здібності і можливості знайти роботу в Лондоні.
А з «маленькими українцями» попрацює телебачення. Щоб вони не думали, що їх в черговий раз обдурили, їм покажуть якийсь черговий телевізійний серіал. Ну або замінять виконавця головної ролі на Банковій – які проблеми! Тепер роль президента зможе виконати кожен. Єдина обов’язкова умова – розуміти роль олігархів в економіці. І займатися деолігархізацією так, щоб нікого не образити. А деяким навіть дати можливість примножити капітал. Адже скоро буде земля і нові заводи. Не хотілося б, щоб у українців були ілюзії щодо того, хто все це купить.
Але ілюзії будуть, я не сумніваюся. Кріпак, у якого є віра в те, що він сам вирішує свою долю, є набагато зручнішим для “господарів життя”, ніж кріпак, який розуміє своє рабське становище.
Адже у такого кріпака може хоча б з’явитися бажання здобути свободу.
