Віктор Малахов - з 2014 на сході. 14 серпня 2020 року йому виповнилося 60 років

Віктор Малахов з 2014 до цього часу боронить східні кордони Україні. 14 серпня йому виповнилося 60

Зазвичай ми нечасто вітаємо із Днями народження на цій сторінці. Та сьогодні – унікальний День народження

60-річний ювілей святкує людина, що з травня 2014 року й до цього часу протистояла російській окупації зі зброєю в руках. Мова йде про Віктора Малахова – командира взводу у механізованому батальйоні, Піхотинця з великої літери. Вікторовича чи дядю Вітю, як його із теплотою називають і підлеглі, і командири. Для нас це також і сумна цифра, адже вона означає, що Вікторович – дембель і повертається у цивільне життя.

Про це повідомили у 93-тя ОМБр Холодний Яр

Він родом зі Старобільску Луганської області. Й переконаний, що саме жителі областей, що допустили прихід ворога в Україну, мають першими звільняти рідну землю від російських військ. Тому, після 20-ти років вчителювання у школі (Вікторович був учителем праці) він спочатку воював у батальйоні «Айдар», а потім пішов у 93 бригаду Холодний Яр.

Сьогодні ми хочемо цитувати думки Вікторовича щодо війни, свого віку, життя та звільнення України. Адже мудрістю таких людей треба ділитися!

«Є велика мета – захист нашої України. А є ще більша мета – зберегти генофонд нашої нації. Я людина, скажімо так, старенька. Маю на сьогоднішній день і хатину, і дітей, і онуків. А діти, які зараз воюють, дехто з них ніколи не бачив і жінки. Тому на війні повинні бути ті, у кого вже склалося життя. Війна – завжди погано. Але дітей допускати сюди на війну, хоч і патріотів, – це страшно. Куля не розбирає, навчений ти чи не навчений».

«Я не претендую, що я – великий спецназ. Але в мене є досвід. Як кажуть, бійтеся старих людей у професії, де зазвичай помирають молодими. Якщо вже звільнюсь, то хоча би буду впевнений, що молодих хлопців чомусь навчив».

«Російський снайпер вбив хлопця, а іншого поранив. Самі розумієте, це неподобство. Повинен реагувати не один якийсь підрозділ, а вся армія повинна за того хлопця стать горою!».

«Протягом цієї ротації по нас стріляли всім, що тільки є в арміях м0скалів. Окрім ракетних установок. Треба бути чесними – «Градів» не було. Та по великому рахунку «Град» – це той же 120 міномет. Тільки прилітає одразу кілька замість одного. І накриває якусь площу. Та заховатися можна, що од того, що од того. А там уже як карта ляже».

«Вдень росіяни, чи точніше м0скалі, зазвичай відпочивали. А під вечір і на ранок, годин у 5-6, починалася стрілянина. Сенсу я в цьому ніякого не бачу. Хіба тільки вибити особовий склад української армії. Як досягається перемога? Звільняються території, заходять війська, налагоджується робота державних установ. Ні вони, ні ми цього не робимо. Це і називається позиційною війною. Треба вольове рішення не на моєму рівні – командира взводу, а на вищому. Перша ж перемога, яку ми здобудемо, підніме бойовий дух та емоційний стан українського війська. Тоді ми швиденько все позабираємо».

«Усі, хто прийде до нас з війною, будуть їхати додому у дерев’яному макінтоші. Ну а хто прийде з тортиком, ковбаскою, будем приймати. А ворогів будем вбивати, до чьортової матері!»

«Домовлятися з терористами – остання справа».

«Будь-яка війна закінчується або дипломатичним шляхом із втратою території, як це було у Фінляндії перед Другою світовою, або ж чисто військовим шляхом. Що стосується України, треба, щоби все повернулося у вихідну точку, якою вона була до 14-го року. Ніхто на більше не претендує. Але й на менше теж ні».

«Автономія, федералізація окупованих областей – у корені неправильно, як і пускати в Верховну Раду людей, що керували вбивствами українців».

«Фашистська Німеччина була? Нема її. Радянський Союз був? Нема його. Російська імперія була? Нема її. А єдина Україна була, є і буде. Зараз ми вийшли у фінал».

«Я з Луганської області, все одно від цієї війни нікуди не дінусь. Маю багато спеціальностей. Я і токар, і фрезерувальник, і електрик, і тесля. Основна моя спеціальність – вчитель у школі. Та туди не повернуся. Бо для того, щоби працювати у школі, треба мати таку крєпку нервову систему (показує кулак). А я вже її не маю. Тому не будемо травмувати дітей (сміється)».

Бажаємо Вікторовичу міцного здоров’я! Усе буде Україна!

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

sixteen + twenty =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh