Віка Балицька : Бляхарська народна республіка – субкультура як данність

Хто ви? “Бляхарська народна республіка” чи законослухняні громадяни України? Є можливість вибрати. Ну, зрозуміло, що освячена державою багаторічна халява мала колись скінчитися. То як задавнена рана, лікування якої десятиліттями відкладали.

Пили знеболююче, заліплювали пластирем – лиш би не йти до лікаря. Але вже почалася гангрена… і тепер буде дуже боліти. Це закономірно. Бляхарі не взялися з космосу. Їх виплекала держава. Їм дозволяли так жити і так заробляти на життя. І не пропонували якоїсь привабливішої альтернативи. Захищаючи вітчизняного авто-партача, роками виховували цілий регіон громадян особливого виду, більшості з яких начхати на ближного і на державу. Утворилася прикордонна субкультура, в якій діти мріють не про престижні вузи, а про те як куплять дешеве авто і возитимуть товар у Польщу і колись побудуються.

Субкультура, в якій на ранішніх проповідях у церкві буває таке, що благословляють на успішне проходження митного контролю

І у цій соціально-економічній субкультурі виросли кілька поколінь. У них налаштування на певну програму. Так як Еппл ніколи не запрацює на Андроїді, а Самсунг на айОс… І зараз на кордоні бляхарі, а це переважно мешканці прикордоння, простестують проти програми, на яку у них немає внутрішніх налаштувань.

Формат протесту неприйнятний!

У мене немає якоїсь концептуальної ненависті до бляхарів. Сприймаю цю соціально економічну субкультуру як данність. Вони є і все. Але поведінка частини із них трохи підточує цю внутрішню крихку рівновагу. Сьогодні працювала у Краківці і була трохи вражена енергією ненависті деяких із них. Все таки форма протесту має значення. Тут і суть сумнівна: вимагають відмінити закон і повернути все як було.

Як діти малі. “Хочу!” і все! лягаю і топаю ножками і чекаю поки мама виконає мої умови

Ну але ок, мають право на невдоволення і на протест. Але ж акція протесту – то не хаос. Інакше це не акція, а махновщина якась. А минулої ночі там був повний хаос. Породожучих ні на в’їзд, ні на виїзд, не впускали. Просто прийшли і заблокували пункти пропуску. Так просто…як співала Білик… Зранку на Краківці трохи зорганізувалися і почали пропускати автомобілі на укр номерах в Україну. А з України випускають лише автобуси. Один в годину. В автобусах люди холодні, в прямому і в переносному сенсах. Ну, от 12 годин ти сидиш в автобусі. Голодиний, холодний і злий.

А от водіїв, які розмитнили свої бляхи – бляхарі в Україну не пускають

Типу, ти розмитнив, підлий зрадник, – значить ти не з нами і ми тебе покараємо.

Там люди стояли на території пункту пропуску вже другу добу. Ні в Польщу вертатися, ні в Україну заїхати…

Це тероризм. це взяття в заручники

Ну, так не можна. Тут мала б втрутитися поліція чи СБУ.

Ще одні заручники – водії фур. На Краківці десь, можливо, 130 вантажівок в кілометровій черзі. Ті що ближче до ПП стоять третю добу. Товар не залишиш. Терплять.

Але на Раві вже терпець далекобійникам увірвався і перекрили фурами дорогу – щоб бляхарі не мали як зїжджатися

Але ті полем почали їхати.

Оця неповага до ближнього, відсутність емпатії, співчуття і розуміння – то харктерна риса і “ахілесова пята” протестувальників. Вони не здобули підтримки в людей. Нам в черзі говорив водій заблокованого авто, що підтримував спершу бляхарів, але дві доби в авто на кордоні – то вже перебор.

Неможливо підтримувати того, хто зневажає тебе і твої потреби

Заради справедливості мушу сказати, що серед протесувальників я зустріла і притомних людей. Але їх меншість.

І ще одне :

немає поганих людей. Є погані вчинки.

Обмеження свободи пересування інших людей – це не просто поганий вчинок. Це злочин. А ці люди ж усі християни, вони ходят до церкви. Може із ними мають проводити переговори не поліцейські і чиновники, а священики? Ну, має ж бути якийсь шлях як не до умів, то до сердець цих людей.

Ну, і в такий складний і драматичний момент для твоєї Батьківщини таке витворяти… Але є вибір.

Додаю фото з Крацівця. Люди в актобусі на виїзд з України, черга фур, люди з автобусу, які не можуть вїхати в Україну, бо в автобуса номери польські, на заправці були змушені поховати паперові стакани…

Автор, фото Віка Балицька

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

3 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh