Навики, звички, погляди, улюблені місця і люди, котрим довіряєш. Усе це складає так звану «зону комфорту»… і звідки взагалі виникає думка відмовитись від усього цього?
Можна нарікати на реальність, не намагаючись її змінити. Розкидатись прокляттями, злитись на Господа Бога, звинувачувати інших людей, скаржитись на смугу несприятливих подій. Можна також ризикнути і випливти на глибину, що зрештою… зовсім не виплатиться!
Небезпечна зона безпеки
Навики, звички, погляди, улюблені місця і люди, котрим довіряєш. Усе це складає так звану «зону комфорту», в якій ми почуваємось безпечно. Це такий простір, в якому ми завжди можемо сховатись від того, що для нас важке чи нестерпне… І звідки взагалі може виникати думка про те, щоб усе це покинути?
Проблема починається тоді, коли цієї зони комфорту ми тримаємось з усіх сил, боячись усього того, що є «назовні». Такий стан не лише не сприяє розвитку, але й некорисно впливає на психічне і духовне життя, руйнує отримані таланти і міжлюдські відносини. Бо ж давно відомо, що той, хто не розвивається – стоїть на місці. У такому контексті «безпечне гніздечко» може стати прокляттям. В’язницею, в якій ми змарніємо і змарнуємо цей прекрасний Божий дар, яким є життя.
Не переставай. Продовжуй!
Я не люблю думати про зону комфорту як про щось, що потрібно залишити. Якщо вже це робити, то хіба на мить. Я волію думати про неї, як про дім, до якого повертаєшся після довгого робочого дня.
Коли я працюю, тоді вчусь чогось нового чи знайомлюсь з новими людьми, виходжу за межі зони мого комфорту. Коли повертаюсь «до себе», можу підправити свої психологічні засоби (почуття безпеки чи «знайомства», подібно до смартфона, батарея якого розрядилась внаслідок відсутності доступу до джерела струму).
Такі «виходи» за межі того, що добре відоме і безпечне, ніколи не залишаються без впливу на мене. В цей час розширюються мої границі, а зона комфорту стає трохи більшою «територією». В цьому питанні діє також дуже проста залежність. Чим частіше відбувається така подорож, тим більше розширюється простір, в якому ми почуваємось комфортно. Однак, щоб цього досягнути, потрібно навчитися жити з дискомфортом, пов’язаним із подоланням власних границь.
Браян Трейсі, автор численних бестселлерів у сфері особистого розвитку і психології успіху, стверджує, що такий процес «розширення» – це природна тенденція людини, котра покидає первинну сферу комфорту. Він визначає його як прагнення будувати нову сферу, яка, так би мовити, відкриє попередню і забезпечить їй добре самопочуття. У книжці під назвою «Максимум досягнень» Трейсі пише: «Досягнення більших успіхів і щастя можливе лише тоді, коли ти схильний стати перед обличчям відчуття дискомфорту і неспокою, яке не покидає тебе в процесі творення нової зони комфорту на вищому рівні ефективності».
Хочеш піти за Ним? Комфортно НЕ БУДЕ!
Невпинне долання границь і розширення зони комфорту – таке ж завдання ставить нам Ісус Христос. Наука Сина Божого багаторазово пробуджувала і надалі пробуджує дискомфорт і неспокій в тих, хто її слухає. Любити ворогів, підставляти другу щоку, віра, що переносить гори, чи спасіння через перемогу на хресті – це не вписується в безпечну і легкоприйнятну зону. Наслідування Учителя вимагає невпинної відкритості до змін і подолання власних обмежень.
Кожен, хто свідомо прийняв рішення іти за Ісусом, визнаючи Його за свого єдиного Господа і Спасителя, без сумніву, може сказати, що його життя не стало набагато легшим чи більш вигідним. Часто є навпаки – диявол ще більше намагається зробити так, щоб відягнути нас від того, щоб вірно триматись свого рішення. Про комфорт немає й мови, але водночас така відвага перемінює серце. Чим довше ми перебуваємо з Ісусом і намагаємось жити у відповідності з Його наукою, тим частіше нам вдаєтсья знаходити щастя у кожній ситуації. Ми стаємо подібним до св. Павла, котрий в посланні до филип’ян (4,12) пише: «Умію терпіти в біді, умію бути і в достатку. В усьому й до усіх обставин я звик».
Таким є шлях спасіння. Він не є ані легким, ані комфортним. Він вимагає багаторазово долати обмеження власних засобів безпеки і пристосовуватись до змінних напрямків життя. Однак, він завершується щасливо, бо веде до вічного життя в небі. Це – ризик, на який вартує зважитись, і який завжди виплачується!
Автор: Адріан Вавричек – чоловік, батько, журналіст, блогер, спеціаліст соціальних медій
