Найголовніше, чого я дотримувався все життя — робити тільки те, що люблю.
Я зрозумів, що я все життя був щасливим, і ніколи про це не думав. Мені було нецікаво про це думати. Я просто був і все. З самого початку і завжди. Думаєте, у мене не було трагедій?
Все було. Але всупереч, через них, в обхід, поповзом, під колючий дріт… Я спробував зрозуміти, як же це у мені живе. Весь час, все життя бути в цьому дивовижному стані, коли хочеться літати?
Для того, щоб прорватися кудись, необхідно зібрати команду. Це найближчі люди, без яких ти пропадаєш. У мене така історія — я не можу нічого робити один, для мене чим більше народу, тим краще. Мені потрібна енергія життя навколо, щоб мене в неї втягло і потягло по камінню.
Перша — те, хто з тобою це робить. Друге — де ти це робиш. Коли я починаю якусь справу, іноді рік я як бджола кручусь, поки не створю те саме місце, де хочу щось зробити. Буває, в одне місце прийдеш — ходиш-ходиш, а «не живе». Хоч ти в нього вклав працю і гроші, а «живе» і все. Кидаєш, робиш друге, третє, четверте, поки не зловиш.
Найголовніше, чого я дотримувався все життя — робити тільки те, що люблю. Ніколи ні за які калачі не потрібно робити те, що не любиш.
Ось я пішов у цирк «Дю Солей», терпів-терпів, гарне місце, найкращий у світі цирк, далі вже нікуди, приголомшливі творчі люди, організовано все чудово. Не моє і все.
Півроку було чудово, поки ми всі творили, потім все це перетворилося на маленький заводик, який повинен видавати продукцію. І що мені там робити? Видавати продукцію мені нецікаво і тому я почав мучитися, почав по лікарях ходити, у мене одразу — депресія і вже неможливо нічого робити. Я пішов просити відпустити мене. Мені сказали: «Знайди когось замість себе хорошого, якісного, і ми тебе відпустимо». Я вибіг на вулицю, зловив таксі, а там Юра Медведєв, а він працював на Таганці раніше, чудовий актор, мріяв бути клоуном.
Я кажу: «Юра, ти з завтрашнього дня працюєш в цирку „Дю Солей“ клоуном». Юра каже, що два дні після цього не брав у таксі з людей гроші — забував. А для мене спасіння. І він поїхав з цим цирком на 15 років з великою радістю і мрією, а я на волю вийшов, гуляю. І тут як-то Юра мені каже: «Допоможи, Таганка приїжджає на один день, попрацюй, а я сходжу до друзів». Я кажу: «Ну, добре, Юра». Приїхав цирк, підійшов до свого дзеркала, висить мій носик, від носика у всі сторони павутинка. Я його одягаю на себе, і раптом, як мені схопить на потилиці! Резиночка доторкнулась до потилиці і мене звело так, що я не міг повернутися кілька днів.
Тобто я-то мізками згоден, а організм — ну просто ні в яку. От і я в цьому стані зіграв виставу і сказавши: «Юра, я більше ніколи». Що-то вже нагромадилося в організмі, він не хоче більше ніколи робити те, що потрібно, тільки ті, що хочу, те, що можу, від чого отримую задоволення, коли захлинаючись, з друзями. Це такий закон.
— Не бери бутерброд більше, ніж рот. Просте правило, я за ним стежу. Сил у людини певна кількість. І тільки тоді радісна гра цих сил створює щасливу атмосферу, коли їх надлишок, коли їх більше, ніж потрібно для того, щоб щось зробити.
Бери бочок рівно стільки, щоб ти їх ніс бігом, бігом. Насвистуючи. І обіймаючи.
Річ начебто проста, а стежити за нею потрібно, як годинник. Ось я зараз роблю розклад на рік, гастролі туди, гастролі сюди… Я знаю: більше 8 тижнів артист не витримує. Більше 8 тижнів я ніколи не виступаю. Це межа. Хоч який продюсер, хоч якісь мільйони. Дев’ятий тиждень — спад, і на своїх хлопцях перевіряв, дев’ятий тиждень — ми завжди відпочиваємо. Я ніколи не працюю дев’ятий тиждень і ніколи не працюю третій спектакль. Це зараз, а раніше не працював четвертий. Три вистави відпрацював — четвертий повинен бути вихідний, тому що на ньому завжди буде спад. І ніколи ти не даси те, що в тобі є.
Треба знати свої ритми. Розрахувати і сказати: цей тиждень я нічого не роблю, тут я готуюся. Я зараз складаю розклад на рік, дуже докладно. І взагалі, дуже докладно завжди все обговорюю.
Як робити неприємне. Ну, по-перше, у нас такий закон, у нас взагалі поганого не кажуть. Не доводитися. Ми не читаємо газет, не дивимося телевізор, не обговорюємо всіх. Так ось. Треба насварити людину за те, що вона запізнився в театр. За півгодини людина має прийти в театр. Отже, за півгодини з усіх гримерних стирчать люди і посміхаються. Тому що хто-то ще не прийшов. І ось іде людина. І всі кажуть «Урааааа!» Тому що у нас правило: він винен тортик. Спізнився винен наступного разу принести тортик. Отже, кожне запізнення такої людини — радість для всіх.
Є ж речі не тільки веселі, є складні і важкі, наприклад, гроші. Потрібні гроші, тому що без них ніяк — ні спектакль зробити, ні костюм пошити. Обов’язковий для мене закон (може, для кого він ще стане в нагоді): жодна сторона не повинна переважити.
Тут — гроші, тут — творчість. Зважив. Так, якщо хочеться накоїти, але грошей немає — марно. Хочеться заробити грошей без творчості — порожнеча. Тому уважно стежити за тим, щоб ці ваги ніколи в одну сторону не нахилялися.
<..>
— Важливий момент — у все закохуватися, всьому віддаватися на повну котушку. Без любові, без захоплення, без задоволення, відчайдушності — нічого не вийде. Потрібно на всю котушку, як у рок-н-рол, щоб полетіла твоя партнерка під саму стелю. Я думаю, що це дуже важливий момент. Ніде не економте. Витрачайте на все, що тільки можна, без кінця. Воно повернеться назад.
— Як розлучатися з людьми. Рік проживши з людиною. Хороша людина, щаслива людина. Цілком по крові. Ти її взяв. А потім раз — і виявився сумний. Що це, що тоді робити? Це серйозне питання. Якщо один — виходу немає. Доводитися з ним далі возитися, разом сумувати іноді, разом витягувати і так далі.
У мене закон в усіх спільнотах, де я перебуваю, — циніків і скигліїв геть. Ніколи з цими людьми не майте справи. Заразливо страшно, заражає тут же. Адже на чому будують щастя щасливі і закохані? На те, що вони роблять повітряні бульбашки і якісь пушинки. І з ним треба пробратися на самі хмари. Коли якийсь цинік скаже: «Це ж пушинки!», все, все летить до чортової бабусі. Коли до мене підійшов скиглій який-небудь, я кажу: «Ой, щось живіт заболів» — і тікаю. Я намагаюся з такими людьми акуратно. Я людина ненасильства, для мене це неможливе.
У мене було багато подій у житті, коли я, прийшов до чогось, казав: все не клеїться. Все не так, виходу немає, трагедія неминуча. І тобі потрібно як-то по-людськи вийти. Або кинути друзів, або розлучитися з коханим і так далі. Це страшне випробування для будь-якої людини. І треба знайте ту форму, при якій це все по-людськи.
У мене було багато людей, які зі мною пройшли більшу частину життя. І я, попрощавшись із ними, досі їх люблю і разом з ними. Ми завжди зустрічаємося, разом чогось робимо. Хоча вчинок цей був дуже важким. Тобто необхідно годину від годині говорити: якщо твоє призначення залізло в якусь клітку, тобі необхідно з неї вилізти. І ти починаєш разом зі своїми близькими обговорювати, як з неї вирватися.
І кажеш: «Давайте на рік спробуємо, а раптом по-іншому краще?» І намагаєшся.
— Про невдачі. Я за Райкіним хвостиком багато років ходів. На всі його вистави приходив, намагався висловити, що я думаю, він намагався навіть питати у мене. Була у нас одна така тема. Я прийшов до нього в засмиканого стані, тому що у мене спектакль провалився. «Все, не буду більше артистом, не хочу більше…»
А він сказав: «Дурень. Тому що саме зараз ти стаєш артистом. Ти розумієш, що це не так, те не так. А тепер тобі хочеться так і так. Це твій урок життя, артистичний. Від зараз у тебе починається артист».
— Про право сміятися над кимось і чимось. Але найголовніше, що Райкін мені сказав: «Ти маєш право сміятися тільки над тим, за що страждаєш більше, ніж той чоловік». Щось висміюючи в іншій людині, ти повинен вболівати за це більше, ніж той чоловік. Це твоя допомога йому. Тільки в цьому випадку ти можеш використовувати сміх, тому що це твоя допомога.
— Найпрекрасніше, що є на світі — це мріяти про щось новеньке. Фантазування — найбільша моя професія. Я вважаю, що я просто супер-професіонал-фантазер. Дуже багато людей до мене приїжджає, щоб навчитися фантазувати. Тому що це приголомшлива річ.
Зовсім необов’язково доводити все до кінця. На щастя, до результату є дуже багато етапів. Спочатку фантазування, потім збирання команди, потім приготування місця, потім планування. І найцікавіше — неважливо, на якому етапі ви зупинитеся. На будь-якому етапі ви можете все кинути і йти в іншу сторону. Тому що цей етап вже є. Фантазувати — нескінченне щастя, збирати друзів — нескінченне щастя і кожен з цих елементів — нескінченне щастя.
Якщо ви будете думати «я прийду туди і ось нарешті у мене буде» — нічого не буде. Щоб було, треба отримати від усіх елементів нескінченне задоволення.
У мене одночасно 50 проектів. Взявши собі за правило: робиш 10 проектів, 9 провалюються, один виграє, ти завжди щасливий. Це чудовий спосіб бути завжди щасливим — завжди запускати купу проектів, хоч один тобі обов’язково віддячить. Вісь формула, за якою я дуже-дуже багато зробив.
— Треба вчитися у дітей, вони самі щасливі істоти на світі.У мене головні вчителі — діти, собаки, божевільні, до кам’яниці, я за ними стежу. Є частина людей, які не думали, а просто живуть. Якимось шляхом вони примудряються, не думаючи, робити кожен свій крок не просто так, а підстрибуючи.
Ось ми два дні тут (на фестивалі «Вік щастя», прим. редактора) провели з Борею Гребєнщиковим. У нас є організація «Світова академія дурнів». Ми зібрали всіх самих божевільних, відчайдушних, безбашенних і вони час від часу збираються на свої конгресі. І для цих конгресів ми знаходимо привід.
Останній привід ми з ним склали зараз. Вирішили, що ми трішечки заплуталися і перестали насвистувати. Подумайте, це дуже непроста історія. Щоб бути щасливим, треба насвистувати. Не тому, що хочеш бути щасливим, а тому що щасливі люди насвистують.
— Збирай для справи тільки тих, кого хочеш обійняти. Другий постулат. З тими, кого не хочеш обійняти, — нічого не вийде. Я завжди збирав свої команди, з якими робив фантастичні справи, тільки з тих, кого хотів обняти.
- Поділитися в Facebook
