Великий луг чи відновлення Каховської греблі: науковці наводять аргументи чому слід відродити природний ландшафт України

Великий Луг – один з найбільш важливих природних і історичних ландшафтів України. Цю ділянку було затоплено в 1955-1958 роках водами Каховського водосховища, попри те що тут зберігається багато пам’яток Запорозької Січі та зустрічалася велика кількість рідкісних тварин і рослин.

Експерти “Української природоохоронної групи” оприлюднили ґрунтовне дослідження, в якому наводять розлогі аргументи, чому слід відродити Великий Луг замість відновлення Каховського водосховища.

На 70 років Великий Луг був втраченим для природи, науки та української ідентичності. Але 6 червня 2023 року, внаслідок підриву російськими військовими греблі Каховської ГЕС, водосховище за кілька тижнів перестало існувати, що поставило Україну на роздоріжжя. Тепер необхідно прийняти історичне рішення: відновлювати на місці колишньої водойми знищені в минулому природні екосистеми чи відбудовувати нову ГЕС та знову наповнювати водосховище? На наше переконання, ідея відродити Великий Луг як природну територію є не лише своєчасною й екологічно виправданою. Таке рішення може стати гідною компенсацією втрат дикої природи за час повномасштабної війни.

Відновлення природних екосистем там, де їх вже не було (а не просто порятунок останнього, що залишилось) – основа сталого розвитку в Європі. Європейські держави останніми роками дедалі частіше ухвалюють далекоглядні рішення, покликані зупинити глобальні кліматичні зміни та гарантувати надійне майбутнє всьому континенту. Ще в травні 2020 року Європейська Комісія презентувала, можливо, найамбітніший природо­охоронний документ в історії Європи — «Стратегію біорізноманіття ЄС до 2030 року: Повернення природи в наше життя». Стратегія містить конкретні зобов’язання та дії, які мають бути виконані на території ЄС до 2030 року. Серед найбільш амбітних цілей документа: щонайменше 30% суходолу та 30% морських акваторій повинні стати заповідними територіями; щонайменше 10% сільгоспугідь мають бути виведені з обробітку й відновлені до природних екосистем, використання пестицидів має скоротитися на 50%; щонайменше 25 000 км річок планується відновити до стану вільноплинних.

У липні 2023 року Європарламент ухвалив закон “Про відновлення природи”, що передбачає повернення до 2030 року 20% площі європейських держав з ландшафтів, які вже не є природними, у природні.

Таким чином, половина територій країн Європи за сім років має стати заповідними (30%) і переведеними в природний стан (20%). Більш амбітних цілей в сфері охорони природи людство не ставило ніколи. Утім, розрахунки вчених, що пророкують катастрофічні сценарії для людства вже в найближчі десятиліття – більш ніж переконливі. Тож відновлення екосистем стає новою ерою в стосунках людини й природи. Без сумніву, рух України до ЄС потребуватиме виконання цих цілей і в нашій країні. І можна стверджувати, що відновлення Великого Лугу може бути в цьому плані дійсно безпрецедентним взірцевим проектом, масштабнішим за будь-яку західноєвропейську локальну ініціативу.

Дніпро − одна з найважливіших водних артерій у Європі як для людей, так і для біорізноманіття. Уздовж неї мігрували народи, формувались держави. Київська Русь, Військо Запорозьке і сучасна Україна формувались саме навколо долини річки Дніпро. Зручна водна артерія, потужний інтразональний коридор з м’яким кліматом, захищений лісами та рельєфом від суворого степового клімату − усе це було в минулому винятково зручним полігоном для державотворення. Утім, у ХХ столітті тут було створено низку водосховищ, які суттєво змінили й негативно вплинули на гідрологічний режим річки. Нині ж розпочався процес відновлення природності заплави Дніпра. І тут варто згадати світовий досвід – коли ліквідовують ГЕС і дамби заради відновлення природного режиму річок.

Великий луг − важливий природно-історичний ландшафт, що має для українців надважливу культурну цінність. Сам факт розміщення Запорізької Січі на території Великого Лугу робить цю територію одним з найважливіших природно-історичних об’єктів для України. І хоча ця частина долини Дніпра є колискою української державності і місцем концентрації колосальної історичної та археологічної спадщини, саме цей об’єкт є практично не вивченим істориками та археологами. У 1950-х роках населення цієї території було примусово відселене (90 сіл і хуторів, 37 000 корінних жителів). До затоплення водосховища територія переважно складалась з природної заплави Дніпра й становила важливе значення для біорізноманіття. Дивлячись на рельєф цієї території, який ми можемо спостерігати зараз, коли водосховище зникло, можна стверджувати, що ця територія була зайнята найбільш різноманітним і динамічним ландшафтом в Україні. Така територія дійсно відігравала значну роль для місцевого біорізноманіття та тим більше – для глобальних сезонних міграцій птахів. З 1920-х наукові і державні інституції добивались створення тут заповідника.

Створення водосховища у минулому призвело до появи невідомих раніше екологічних та соціальних проблем. При розробці проекту українських ГЕС та водосховищ вартість земель не бралася до уваги, суми від втрати їх не включались у кошторисну вартість будівництва. Каховське водосховище покрило родючі в ті часи чорноземи, знищивши як сільськогосподарські угіддя, так і ліси, луки, болота й стариці, де зустрічалося багато рідкісних рослин і тварин. Було затоплено й виведено з сільськогосподарського використання понад 500 тисяч гектарів родючих земель, а ще 100 тисяч потрапили в зону підтоплення^[2]. Відновлення цих краще зволожених угідь стане гідною компенсацію втраті зрошення на близько 400 тис. га земель.

Примусовому виселенню із зони наповнення водосховища підлягало понад 15 тис. дворів колгоспників, робітників та службовців, переміщенню – понад 3 тис. будівель що перебували на державному балансі. У густозаселеному регіоні руйнації піддавались створені впродовж історичних епох економічні, господарські зв’язки територій. Умови переселення були дискримінаційними, економічно невигідними для населення. Людям доводилось своїми силами перевозити свої ж будинки та допоміжні споруди і будувати нові − з уламків старих. При цьому одночасно слід було перевозити і відбудовувати будівлі колгоспів. До тих, хто не встигав вчасно переселитися, вживалися надзвичайні заходи, аж до примусового переселення і руйнування жител.

У перші роки після наповнення водосховища в прибережних населених пунктах почали руйнуватись будинки, у воду «поповзли» сотні гектарів берегів. У ряді сіл, розташованих за 300-500 м від берега, утворились тріщини довжиною 1,5-2,5 км. 1958 р. Рада Міністрів УРСР оголосила небезпечною смугу обривистих берегів шириною 100 м, заборонила перебувати в цих зонах людям. З того часу загальні втрати земель від неї в ареалі Каховського моря склали загалом близько 10 тис. га. Руйнування берегів стрімко замулювало прибережну зону на 200-500 м і унеможливлювало водозабір біля самого берега. І нарешті, були затоплені кладовища і скотомогильники. Переселення на більш високі місця, часто безводні, неймовірно повільне спорудження водопроводів призводили до того, що більшість нових сіл переводились на привізну воду. Переселення людей, в основному селян, призвело до суттєвого падіння їх якості життя та статків. Це в свою чергу призвело до прискореної міграції населення регіону, передусім молоді, в міста.

Через помилки та прорахунки проектувальників водосховища, у Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької області в окремих місцях рівень води піднявся на 2-3 м. Це призвело до того, що в приватних помешканнях і в колгоспах руйнувались колодязі, затоплювалися погреби, заболочувалася земля, просідали будинки. На відстані 20 км від берега ґрунтові води піднімались на рівень 60-80 см, що створювало загрозу знищення садів, виноградників, заболочення лук. Внаслідок цього лише в 1957 р. було підтоплено 6730 га садів, 6700 дворів з населенням 20600 чоловік. Підтоплення регіону продовжувалось до 2023 року. Землі району засолювались, загинуло кілька великих садових масивів, серед них більш як чудовий 660-гектарний сад у с. Водяному.

Обіцянки ідеологів водосховища зводились до очевидного підйому показників у всіх галузях господарства. Та всі ці обіцянки покращити життя не справдились. Плани кількаразового збільшення врожаїв озимини, бавовни тощо, а також розроблені проекти вирощування на мілководді сільськогосподарських культур (рису, овочів та ін.) провалилися. Те саме стосується і планів розведення небачено великих обсягів осетрових і риб-хижаків, які взагалі зникли з водосховища і швидко замінились на малоцінні чужорідні види риб…Наприклад в 1966 р. щорічний вилов риби в Херсонській області становив 13 тис. ц, хоча до наповнення водосховища цей показник становив 90 тис. ц у 1956 р. Чисельність аборигенних видів риб зменшувалась через забруднення, замулення, втрату реофільних умов, нерестовищ, а також неможливість підніматись вгору за течією на нерест. Крім того, “цвітіння” води, погіршення кисневого режиму призводили до того, що зникали або скоротили свою присутність риби, чуттєві до вмісту кисню у воді, збільшилась присутність малоцінних видів, здатних переносити брак кисню і витримувати високу каламутність води.

Обов’язково слід сказати і про забруднення води та донних відкладів. Хімічний склад води Каховського водосховища, як і всього каскаду водосховищ, формується акумульованою річковою водою. Наявні в басейні Дніпра очисні споруди не спроможні очистити стічні води до рівня показників безпеки. Основні джерела забруднення поверхневих водойм − перевантажені каналізаційні очисні споруди та мережі, які перебувають у незадовільному технічному стані. Понад 90% забруднених стічних вод у басейні р. Дніпро дають водоканали міст Дніпропетровської області та промислові підприємства гірничодобувного і металургійного комплексу Дніпра, Кам’янського, Кривого Рогу, Нікополя, Західного Донбасу^[10]. Середньорічний вміст шкідливих речовин в Каховському водосховищі сягає загрозливих розмірів фенолів − 1-2 гранично допустимих концентрацій (ГДК), сполук міді − 6-11 ГДК, цинку − 7-12 ГДК, марганцю − 3-10 ГДК.

Скиди води водосховища постійно зменшувалися: за майже 50 років скоротилися вдвічі (з 80 км3 у 1971 році, до 39,4 км3 у 2018), тож води у Дніпрі і без того катастрофічно меншає. Дозволити в таких умовах випаровуватись ще більшій кількості води було б вкрай марнотратно. Щорічно водосховище розмивало від 1 до 7,5 метрів берегової лінії, збільшуючи свою площу та зменшуючи глибину.

З самого початку, коли 1954 року проводилось примусове відселення українців з території майбутнього водосховища, люди негативно ставились до нього. Але будівництво все одно відбулося і вже в 1950-х цензори суворо забороняли згадувати про проблеми водосховищ у газетах і чимало редакторів та журналістів опинились у радянських таборах за те, що висвітлювали негативні наслідки будівництва ГЕС. До останнього часу спуску водосховища домагались і сучасні вчені-екологи з міст Нікополя, Запоріжжя, фахівці Дніпропетровського національного університету тощо.

Спротив був би значно більшим, але після репресій 1930-х років діячі національно-визвольних рухів, професійні історики, біологи, краєзнавці, які могли б організувати боротьбу проти будівництва каскаду ГЕС, були або розстріляні, або виселені, або опинилися у вкрай складних умовах і під постійними перевірками, коли один невірний крок одразу карався.

Натомість побудова дніпровських водосховищ і зокрема другого за площею і найбільшого за об’ємом і досить мілководного Каховського водосховища породило значну кількість екологічних проблем як для людей, так і для довкілля.

Будівництво й наповнення водосховища практично унеможливило комунікацію жителів лівого і правого берегів. Розділені раніше плавнями та відносно неширокою річкою села опинилася відрізаними один від одного значно ширшою і глибшою водною перешкодою. Мешканці сусідніх сіл, які активно комунікували, створювали сім’ї, вели спільне господарство тощо, тепер змушені були долати сотні кілометрів в об’їзд суходолом через Каховку, або Запоріжжя. Зрозуміло, що ці контакти були повністю втрачені, сім’ї розбиті.

Створення водосховища в минулому завдало потужної шкоди річковому транспорту. Кораблі змушені були днями й тижнями чекати на прохід суден через шлюзи ГЕС. А величезне прісне водосховище під час штормів є надзвичайно небезпечним для усіх типів плавзасобів. У таких умовах річковий транспорт занепав.

За оприлюдненими даними, після побудови на Дніпрі каскаду з шести водосховищ перевезення вантажів водним транспортом зменшилося з 30,8 тис. тонн у 1980 р. до 3 тис. тонн у 2009 р. – майже вдесятеро. Перевезення пасажирів скоротилося за той самий період із 25 до 1,5 тис. Причини цього стрімкого скорочення можуть бути різними, проте сам факт спростовує доводи про визначальну роль греблі та водосховища в судноплавстві по р. Дніпру.

Чи виглядав би виправданим у 2023 році проект нового водосховища масштабів Каховського? Попри значний резонанс у суспільстві, викликаний руйнуванням ГЕС, слід визнати, що господарське значення Каховського водосховища (саме водосховища а не р. Дніпро) в 2023 було незначним для держави. Вилов штучно заселених видів риб, виробництво незначного обсягу електроенергії. Інші аргументи, що звучать у заявах прибічників відновлення водосховища, насправді цілком можуть компенсуватись і звичайним руслом Дніпра. Так, відкачування води для питного водопостачання та зрошення все одно здійснювалось за допомогою насосів; для водного транспорту зручніше без шлюзів та високих хвиль… Що стосується кліматичного ефекту, то тези про це дуже сумнівні: хоча жителі населених пунктів на березі водосховища дійсно відчували покращення мікроклімату за рахунок додаткового вмісту вологи в повітрі, держава в цілому через випаровування втрачала щороку 1,3 км³ води. Вплив будівництва Каховського водосховища на зміну природно-кліматичних характеристик регіону практично не досліджений, конкретних фактичних даних бракує. І тільки зараз виникає можливість організації подібного комплексного моніторингу та різнобічних оцінок. Зрозуміло, що вода (як лімітуючий екологічний чинник у степовій зоні) має визначальний ефект, однак його аналогічно забезпечують зрошувані сільськогосподарські угіддя. При цьому останні займають значно більші площі і безпосередньо залежні від постачання води з р. Дніпра, а не водосховища, тому у цьому сенсі його можна вважати необов’язковою проміжною ланкою. Оприлюднені аргументи (у тому числі з академічного середовища) на користь колосальних екосистемних послуг водосховища непереконливі. Складно заперечити факт зв’язування вуглецю у мушлях численного молюска дрейсени з наступним захороненням його у донних відкладах. Це дійсно найефективніший шлях депонування вуглецю з тих, що існують у природі. Але за такою логікою (переслідуючи виключно мету максимального депонування Карбону) можна не обмежуватись затопленням Каховського водосховища, а затопити й інші площі. Та й саме формування масових скупчень молюсків-дрейсен у штучних водоймах навряд чи можна назвати екологічним досягненням. Дійсно, ці види стрімко захоплюють нові середовища (наприклад вони є одними з найнебезпечніших інвазійних видів у Північній Америці), серед яких і штучні водойми. Їхні великі поселення здатні суттєво збіднювати планктонні угруповання й очищати водоймища, проте це також може бути однією з причин скорочення чисельності інших прісноводних двостулкових молюсків. Крім того, фекалії, що виділяються молюсками, містять значну кількість біогенних елементів (азоту і фосфору), що, у свою чергу, призводить до спалахів зростання донних водоростей. Також надмірна чисельність дрейсен впливає і на угруповання риб.

З іншого боку, багаторічні тенденції погіршення якості води та застійні процеси у водосховищі щонайменше дисонують з екосистемними послугами і не можуть ігноруватись. Внаслідок загибелі та розкладання синьо-зелених водоростей утворюється значна кількість отруйних хімічних сполук. У такій воді з’являються масляна кислота, ацетон, етиловий і бутиловий спирти, аміак, органічний азот, сполуки фосфору тощо). Усе це не просто погано пахне, а й стає причиною задухи і загибелі величезної кількості риби, захворювань свійських тварин, які п’ють цю воду, ускладнює роботу водоканалів (забиваються фільтри) тощо. А виділення ціанобактеріями токсинів (гепатотоксинів, нейротоксинів і дерматотоксинів) можуть бути небезпечними й для людини. З їх активним розмноженням у водоймах часто пов’язують розвиток кишкових захворювань, алергічні дерматити, захворювання печінки і навіть підвищення ризику онкологічних захворювань. Проблема посилюється у зв’язку з тим, що ціанотоксини потрапляють до водогонів питного водопостачання, адже в Україні відсутні стандартизовані методики їх виявлення і перевірки та знешкодження на етапі підготовки води.

Добре, що фітопланктон при цвітінні води продукує кисень, але подібну функцію виконують і карантинні чи інвазійні види рослин… Проблема у тому, що йдеться не про природні угіддя з аборигенною біотою та відпрацьованими механізмами саморегуляції, а про нестійкі антропогенно трансформовані екосистеми.

В жодній країні ЄС ніхто б не фінансував і не реалізував такий проект, як будівництво нової ГЕС та заповнення водосховища розміру Каховського. Об’єм необхідних витрат, необхідний для такого проекту, виглядає абсолютно нераціонально, порівняно із тими потребами, які можна задовольнити винятково за рахунок водосховища. Більшість країн ЄС займаються спуском значно менших водосховищ через їхню екологічну недоцільність і не будують нові.

Час грає проти відновлення водосховища та усього гідровузла. Наразі відсутні конкретні проекти і розрахунки, кошти на їх реалізацію та сама можливість здійснення робіт. Натомість господарча інфраструктура, критично залежна від функціонування водосховища, не має відповідного запасу міцності, аби просто дочекатись відновлення у стані простою. Питання водозабезпечення населених пунктів та частини зрошуваних сільгоспугідь уже активно вирішуються через альтернативні способи подачі води. Сільгоспвиробники змушені вдаватись до заміни певних культур на посухостійкі, тому адаптація до нових реалій відбувається незалежно і врозріз з далеко неоднозначними перспективами відновлення ГЕС.

Більша частина земель, що зазнали впливу спуску водосховища, наразі непридатна для сільськогосподарського використання через забруднення, замінування і тимчасову окупацію. Таким чином, консервація та відновлення природної рослинності на цих площах може розглядатись як дочасний фіторемедіаційний захід. Відповідно до ст. 172 Земельного кодексу України та ст. 51 Закону України “Про охорону земель”, консервації підлягають “деградовані землі, малопродуктивні землі, що не мають степового, лучного, лісового рослинного покриву, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоровʹя; земельні ділянки, забруднені хімічними речовинами внаслідок надзвичайних ситуацій та/або збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану”.

Російський теракт на Каховській ГЕС завдав безпрецедентних втрат довкіллю і створив нові екологічні проблеми. Проблеми, які викликало створення в минулому водосховища, відпали, коли зникло водосховище. Проте сам теракт на Каховській ГЕС спричинив руйнівні короткочасні наслідки та створив багато нових проблем, яких не було раніше. На території колишнього водосховища було знищено більшість рибного населення та всіх живих організмів, що мешкали в товщі води (всі вони були викинуті потоком у море та загинули в морській воді); донна фауна і водна рослинність висохли й також загинули, створюючи санітарні ризики; загинули цілі колонії птахів; цілі екосистеми прибережно-водної рослинності зникли. Серед осушених територій є і природно-заповідні: ділянки національних природних парків «Великий Луг» та «Кам’янська Січ».

На території, що зазнала затоплення, під дією стрімкого потоку води зі зруйнованого водосховища, на значних площах загинула вся фауна – від крупних ссавців до дрібних комах і навіть риб, що були віднесені потоком у море; загинули цілі колонії птахів. Фактично втратив усю свою природну цінність найбільший національний природний парк «Нижньодніпровський» і кілька заказників. Ще більше природоохоронних територій було підтоплено і внаслідок підняття рівня ґрунтових вод під загрозою вимирання опинились кілька ендемічних видів рослин і тварин. Також щонайменше два види комах і один вид риб вимерли внаслідок затоплення.

Майже всі території, що були затоплені нижче греблі водосховища, та ті, що були висушені вище на місці колишнього водосховища, віднесені до природоохоронних територій міжнародного значення.

Рівень води піднявся на десятки кілометрів вгору по течії річок, що впадали у водосховище.

Прісна вода, забруднена мулом з дна водосховища, залишки будинків, інстраструктури, рослинності і трупи тварин були винесені далеко в Чорне море і протягом кількох днів досягли берегів Туреччини, Болгарії та Румунії. Таке перенесення призвело до колосального опріснення найбагатшої на біорізноманіття прибережної смуги моря та її забруднення. А це в свою чергу потягло вимирання водного населення вже там.

Для людей руйнування греблі створило комплекс нових проблем і наслідків, яких не було ніколи раніше. Так, тимчасово зупинилось водопостачання міст та зрошення, що забезпечувалось водозаборами, які закачували воду з водосховища. Перестала існувати і працювати Каховська ГЕС і мостовий перехід по ній. Тимчасово (до остаточного демонтування дамби) неможливим стало річкове судноплавство. Крім того, знизились гарантії стабільної роботи Запорізької АЕС.

Великий Луг як природну територію можна відновити. Катастрофічна на перший погляд ситуація, яку не лише ЗМІ але й топ-персони екологічної сфери в Україні поквапилася назвати «опустелюванням», маючи на увазі оголення дна водосховища, насправді лише в короткостроковій перспективі має очевидний негативний ефект для природи (ця територія справді якийсь час нагадувала пустелю). По-перше, водосховище було джерелом випаровування, а отже втрат води у регіоні. А по-друге, майже позбавлене життя безкрайнє мілководдя аж ніяк не є природною екосистемою і протягом 70 років залишалось штучною технологічною спорудою, створеною шляхом затоплення вкрай багатих динамічних екосистем долини Дніпра. Поза сумнівом, уже найближчим часом «пустельний» пейзаж переважної частини дна колишнього водосховища заросте природною рослинністю і перетвориться на найбільшу територію дикої природи в усій степовій зоні України.

Наша експедиція до Оскільського водосховища на Харківщині, що було спущене також внаслідок російського теракту на початку 2022 року, показала, що вже за перший рік на місці колишнього дна відновились природні екосистеми, неймовірно привабливі для птахів. А дослідження, проведенні на окремих ділянках колишнього Каховського водосховища, показали що вже за місяць після теракту на деяких ділянках оголеного дна водосховища вже почала відновлюватись рослинність. Причому, як показали проведені в районі НПП «Кам’янська Січ» дослідження, проростки аборигенних видів, серед яких безумовним лідером є верба біла Salix alba, за масовістю трапляння на сухому дні суттєво переважають чужорідних видів рослин (хоча, заради справедливості слід відмітити, що й вони теж трапляються та ще будуть поширюватися у процесі сукцесійних змін).

Прогнози щодо пилових бур теж не справдилися − вже пройдена найжаркіша частина літа, але жодної пилової бурі, зумовленої здуванням мулів з дна водосховища не трапилося. У міру зростання кількості опадів восени та заростання дна водосховища рослинним покривом ймовірність пилових бур суттєво зменшується.

У цьому контексті не можна недооцінювати інтенсивність спонтанної відновної сукцесії та здатність фітосистем до самопоновлення, тому абсолютно поспішні і поки теоретичні ургентні кроки/ідеї, щодо висівання насіння дикорослих трав (і не тільки) є необґрунтованими і малореалістичними у технологічному вимірі. Проблему вітрової ерозії успішно вирішує сама природа, оголені ділянки ґрунту активно заростають і закріплюються рослинністю, тому самі по собі витрати на “висівання” не мають логічного пояснення. Чим сіяти й де зібрати необхідну кількість посівного матеріалу підхожих дикорослих рослин? Його немає у потрібній кількості, а на практиці доводиться використовувати сіно з насіннєвою фракцією, оскільки відокремити останню дуже складно. Нарешті, усі класичні методики агростепу передбачають передпосівну підготовку ґрунту, залучення спеціальної сільськогосподарської техніки, поетапний догляд за посівом, що унеможливлюється через бойові дії у регіоні. Таким чином, передбачені і абсолютно виправдані заходи з протидії вітровій ерозії втратять свою актуальність до потенційного часу їх реалізації, на момент можливості здійснення ренатуралізаційних робіт у цій зоні територія буде кардинально видозмінена.

Моделювати відновлення рослинного покриву дуже складно. Методом аналогії можемо стверджувати, що на дні водосховища сформується комплекс водної та прибережно-водної, болотної, лучної та лісової рослинності. Ключовою проблемою відновлення рослинного покриву буде дефіцит насіння. Він найменше стосуватиметься водної та болотної рослинності, адже насіння водолюбних рослин здатне плавати й русло та великі озера слугуватимуть коридором для поширення діаспор. Критичною буде ситуація з насінням рослин, що складатимуть основу лучних та лісових угруповань. Агентами їх переносу виступає не лише вітер, а частіше тварини. Це працює, коли екосистеми не порушені й не ізольовані. Найбільшу активність при колонізації дна Каховського водосховища матимуть рослини, що поширюють насіння за допомогою вітру. Згадувана верба біла саме такою й є. У прикладі з вербою важливий і момент сезонності. Буквально незадовго до підриву дамби у верби дозріли плоди й насіння розлетілося з пухом, плавало на поверхні води й тому бачимо чисельні сходи. Схожим чином себе поводить також в’яз. У багатьох інших рослин насіння дозріває пізніше і протягом сезону потраплятиме на новоутворену сушу. Відновлення рослинного покриву лук та лісів буде відбуватися з периферії до центру.

Ключову роль на перших етапах відновлення рослинного покриву суходільних ділянок будуть відігравати синантропні види, серед яких значну частку становитимуть адвентивні. Вони мають широкий арсенал методів розповсюдження насіння, можуть утворювати величезну його кількість. Тому якийсь час дно Каховського водосховища дещо нагадуватиме рясну рослинність смітників.

Ще один фактор, який не піддається методу аналогій, – стан субстрату. За багато років сформувалися більш-менш потужні донні відклади, які значною мірою вирівняли родючість ґрунту, бо в природних заплавах він достатньо різний на вищих та нижчих ділянках. І це також сприятиме інтенсивному розвитку рослин, притаманних багатим субстратам. Для зимуючих птахів це неабияка підмога.

У перші роки важливим фактором впливу буде характер повені: наскільки високо підійматимуться весняні води, як довго застоюватимуться в низинах та ін. У період повені також інтенсивно буде відбуватися формування русла Дніпра, заливатимуться озера та інші западини. Важливим фактором через декілька років стане сольовий режим ґрунту, роль якого зростатиме.

Таким чином, на відновлення природного рослинного покриву дивимося з оптимізмом, прогнозуємо відносно швидке відновлення водної, прибережної та болотної рослинності. Деякий час на суходольних ділянках будуть панувати рослини, притаманні засміченим антропогенним ділянкам, але за 5-10 років вже проглядатимуться території з переважанням дерев і сформуються перші ліси з верби, вільхи, в’яза, клена ясенолистого. Значні площі займатимуть зарості чагарників − верби та аморфи кущової. Формування більш-менш. природних і стійких екосистем лісів слід очікувати на 2-3 покоління дерев-піонерів. Відновлення лучної рослинності прогнозувати важко, адже це залежатиме від режиму використання земель. В умовах невтручання людини це будуть незначні ділянки, оточені заростями очерету, лісів та чагарників − галявини та узлісся.

 

Відновлення квазіприродних екосистем на такій величезній площі має багато позитивних наслідків:

• суттєво зросте різноманіття природних екосистем: замість майже однотипного біотопу штучних водойм, що займав понад 90% площі, з’являться десятки інших біотопів, зокрема, болотних, лучних, степових, чагарникових, лісових, галофітних;
• суттєво зросте поглинання основного парникового газу − нагадаємо, що Україна взяла на себе зобов’язання щодо декарбонізації;
• збільшаться популяції багатьох рідкісних видів, що включені до природоохоронних списків через загрозу зникнення, відповідно ця загроза суттєво зменшиться. Зокрема, вдасться запобігти майже неминучому зникненню деяких локальнх ендеміків, як наприклад, волошки великопридаткової Centaurea appendicata та волошки конки Centaurea konkae.
• збільшаться площі пасовищ, сіножатей;
• збільшаться доступні запаси цінних дикорослих рослин та тварин − лікарських, технічних, мисливських тощо.
• відновиться нерест, що суттєво збагатить рибне населення Пониззя Дніпра і зробить непотрібними витрати на утримання декількох рибоводних заводів, які забезпечували штучне поновлення рибних ресурсів;
• зменшаться втрати прісної води, через зменшення відкритого водного дзеркала.
• покращиться якість води, відповідно, покращиться стан водних екосистем; суттєво зросте різноманіття водойм.
• поліпшиться функціональність пан’європейського Дніпровського меридіонального екологічного коридору.

Плюси для населення від спуску Каховського водосховища. Для населення спуск водосховища може мати реальні плюси. Наприклад, тепер водний транспорт зможе пересуватись у всі пори року, не очікуватиме в чергах перед шлюзами; будуть збудовані мости та пороми і тривалість переїзду на інший берег буде скорочена вдесятеро; можливості розвитку сонячної енергетики на звільненій від штучної водойми території дозволять перетворити донедавна депресивний регіон на логістичний центр, який більше не оминатимуть центральні магістралі, а який буде самим зручним в регіоні для транспортної логістики. Оцінюючи проблему виключно в економічному контексті, необхідно розуміти вагомий потенціал вивільнених 200 тис. га земель для отримання сільськогосподарської продукції (принаймні частини цих земель). Звісно, небачено широкий обрій відкривається після завершення війни для розвитку рекреації і туризму.

Україна як держава і Європа в цілому отримають вигоди від спуску водосховища. Це стане майданчиком для дослідження відновлення природних екосистем, а також реінтродукції рідкісних тварин і рослин. Цінно буде тут створити заповідну територію, щоб закрити проблему оранок та відновлення водосховища, які й без того нині знищили багато унікальних екосистем.

Яким буде майбутнє Великого Лугу? Є різні варіанти майбутнього. Як мінімум: не відновлювати водосховище, відновлювати, будувати щось зовсім інше. Очевидно, що з економічної точки зору пріоритетність цих варіантів буде розміщена саме в цьому порядку, і попри незадоволення окремих осіб, найдешевшим буде варіант відмови від відновлення. Навіть у Національному банку України вже заявили, що лише у 2023 році наслідки від підриву ГЕС додадуть 0,2 процентного пункту від’ємного внеску у зростання реального ВВП та 0,3 п.п. — у споживчу інфляцію. Крім того, вони збільшать дефіцит торгівлі товарами на $0,4 млрд. При цьому, за розрахунками НБУ, вартість відновлення комплексу гідроспоруд та меліоративних систем становить близько $1,5 млрд у кожному напрямку. Грубо кажучи, втрати економіки від руйнування ГЕС значно менші, ніж кошти, необхідні для відновлення колишнього застарілого комплексу.

Не дивним є те, що керівництво Укргідроенерго наполягає на тому, що єдиним варіантом майбутнього розвитку подій є будівництво нової дамби і повторне наповнення водосховища. Хоча у висловлюваннях чиновників енергетичної галузі чимдалі звучать сумніви в тому, що відновленням дамби хтось займатиметься, та все одно саме такий варіант найчастіше звучить серед усіх можливих сценаріїв.

Відновлення водосховища поверне старі проблеми та створить нові. Сценарій Укргідроенерго не бере до уваги екологічні наслідки. Будівництво нової ГЕС потягне за собою негативні екологічні наслідки, які принесло створення водосховища у 1950-х і поверне всі хронічні проблеми, що були викликані існуванням водосховища. Порушення донних відкладів вже не дозволить користуватись ним для риборозведення. А головне − природа не чекатиме державних рішень і вже зараз активно відновлює екосистеми на звільненій від води території. До моменту можливої побудови нової дамби, уся територія колишнього Великого Лугу знову буде зеленою й на ній існуватимуть мільйони живих організмів. Тож будь-яке нове наповнення водосховища стане тим самим екоцидом, у якому ми зараз справедливо звинувачуємо росію. От тільки дозволити собі легковажно знищувати екосистеми в час, коли саме це є одним з доказів військових злочинів росії, − щонайменше непослідовно.

Крім того, відновлення водосховища буде суттєво дорожчим, ніж його первинне будівництво в 50-х роках минулого століття, адже ми не можемо зараз реалізувати проект 1950-х років. Нове водосховище, у разі його відновлення (сподіваємося, що цього не станеться), повинне мати рибохід (який функціонував би при перепаді висоти між природним руслом Дніпра і поверхнею водосховища у понад 16 м), логістичні рішення для зв’язку між берегами (паромні? авіаційні?), сучасні берегоукріплення, вирішення питань безпеки населення у зоні потенційного затоплення через розлогу систему відсічних дамб, забезпечення масштабної реконструкції зношеної розподільчої мережі каналів зрошення тощо. Тобто збудувати сучасний еквівалент колишнього застарілого комплексу ГЕС, зрошувальних систем і безпечного водосховища – значно складніше і дорожче ніж те, що було зроблено 70 років тому.

Менше з тим, у доцільності цього варіанту є сенс сумніватись ще на етапі оцінки його енергетичної потреби. За оприлюдненими даними Інституту природокористування та екології НАН України, весь величезний каскад ГЕС продукує 9 млрд кВт, що становить лише 5-7% виробленої в Україні електроенергії. Водночас утримання каскаду ГЕС обходиться державі значно дорожче за вироблену ним електроенергію. Отже, держава має вкладати в утримання гребель суму, яка в 17 разів перевищує їхню балансову вартість.

Чи можна задовольнити потреби України, не відновлюючи Каховську ГЕС? Більшість цих потреб потрібно буде реалізувати лише після деокупації території України і розмінування, а останнє може розтягнутись на кілька десятиліть.

Найлегше оцінити ситуацію з водним транспортом і логістикою. Для річкового транспорту достатньо буде періодичного днопоглиблення русла вздовж фарватеру, а в цілому ситуація може бути навіть кращою, ніж в час існування водосховища. Причинами цього є ускладнена навігація по водосховищу, тривалі черги на шлюзах і повне блокування пересування через них взимку. Крім того, великі хвилі, що виникають на широкому плесі водосховища під час штормів, значно ускладнюють пересування водного транспорту, порівняно з руслом річки.

Замість колишнього порому, альтернативою якому був об’їзд навколо всього водосховища (понад 200 км в один бік), тепер можна буде збудувати кілька сучасних зручних мостів, логістична привабливість яких також сприятиме реконструкції доріг в усьому регіоні.

Найбільше питань у перші місяці без водосховища викликало питне водопостачання і зрошення. Відновлення питного водопостачання міст Кривого Рогу, Нікополя та ін., стало актуальним питанням в перші дні після теракту і вже найближчим часом перебудова насосних станцій буде завершеною. Це означає, що очікувати відбудови ГЕС абсолютно буде не потрібно, якщо водопостачання буде поновлене вже у найближчі місяці. Аналогічна ситуація і зі зрошенням, для якого вода також закачувалась у канали з водосховища. Після деокупації також стане можливим перебудувати насосні станції на Лівобережжі колишнього водосховища, щоб поновити подачу води у канали, якщо це взагалі буде потрібно у наступні десятиліття. Традиційні ресурсозатратні способи зрошення за допомогою дощувальних машин можуть бути замінені сучасними економічно заощадливими технологіями крапельного зрошення, та і загалом система зрошуваного землеробства регіону потребує технологічної модернізації. Питання зрошення є самим складним на нашу думку. Існуючі канали та система зрошення потребують громадних об’ємів води. Кількість води на зрошення має бути розрахована із урахуванням сучасних найбільш економних варіантів зрошувального землеробства. Однак, ми повинні розглянути усі альтернативні варіанти щодо вирішення цього питання. Мають бути розроблені альтернативні варіанти зрощення, без відбудови водосховища. У разі осучаснення зрошення на ті самі площі потрібно буде суттєво менше води, тому для заповнення водопостачаючих мереж цілком достатньо буде власне Дніпра, а не водосховища.

Що стосується тривог щодо роботи Запорізької АЕС, то її стале функціонування залежить не від наявності водосховища а від ставка-охолоджувача, який на цей час залишається неушкодженим. Закачка води в нього також можлива з рукава Дніпра, що підходить на цей час прямо під ставок-охолоджувач.

Єдине, що дійсно не вийде безпосередньо компенсувати людям, якщо не відновлювати водосховище – це електроенергія, що генерувалась на ГЕС. Загалом слід згадати що весь каскад з 6 ГЕС на Дніпрі забезпечує Україні за різними оцінками від 4 до 5 відсотків електроенергії, що генерується у нашій державі^[20]. З цього можна зрозуміти, що роль конкретно Каховської ГЕС як енергогенеруючого вузла для держави як мінімум є не вирішальною.

Ще одна функція, яку посадовці Укргідроенерго озвучують як важливу – балансування енергосистеми під час пікових навантажень. Дійсно, це відома функція для розміщених каскадом водосховищ. Але не у випадку Каховського водосховища, адже Каховська ГЕС не повинна була використовуватися активно для пікового регулювання, тому що нижче за неї вже немає наступного водосховища, а відповідно різкі перепади в скиданні зі станції мали б великі згубні наслідки для екосистеми та населення, зокрема провокуючи сильну ерозію. Та й взагалі у сучасному світі альтернативами в рамках енергосистеми є а) “розумні мережі” перенаправляючі енергію системи туди де пік, б) акумулятори, в) потужності, що швидко включаються, наприклад газові (а в перспективі навіть сонячні), г) регулювання споживання так щоб “пік” згладжувався (наприклад, диференціюючи ціну на електрику в різні години дня).

Тож актуальне питання про піки − це питання не про Каховську ГЕС, але про втрату маневреності ДніпроГЕС, розміщеної вище за течією. Тут рішення три а) знайти безпечне місце для басейну-контррегулятора, б) перенести цю функцію на інші ділянки каскаду, що залишилися ГЕС в) комбінувати варіанти а та б.

Сьогодні ми маємо не допустити поспішних рішень. Зараз не варто сліпо ставити питання «як відновити водосховище», натомість треба шукати рішення, як швидко і раціонально задовольнити наявні потреби держави і населення, використовуючи сучасні технології і рішення. Чим вигідні альтернативні сценарії?

Прийняття поспішних рішень, за якими не стоять ані вивчення міжнародного досвіду, ані неупереджена розробка різноманітних сценаріїв, ані стратегічна екологічна оцінка може принести лише шкоду, нові збитки і втрати.

Проте наша держава вже прийняла перше поспішне рішення. Так, 18 липня Кабінет Міністрів України схвалив постанову «Про реалізацію експериментального проекту «Будівництво Каховського гідровузла на р. Дніпро. Відбудова після руйнування Каховської ГЕС та забезпечення сталої роботи Дніпровської ГЕС у період відбудови». Постанова, ухвалена без належних екологічних експертиз і оцінок та необхідних детальних економічних розрахунків, вже викликала обурення експертів та громадських організацій. При цьому лобісти відновлення Каховського водосховища позиціонують його як безальтернативний та єдино можливий варіант вирішення ряду проблем: зрошення, логістики, енергетики і т.д., що абсолютно не відповідає дійсності, а окремі аргументи відверто маніпулюють громадською думкою. Хочеться вірити, що несподіване відновлення Великого Лугу, пам’ять про існування якого так довго прагнули стерти радянські ідеологи, зможе стати символом відновлення України після війни. Унікальний досвід «каховського» теракту зможе закарбувати в історії російсько-українську війну, як таку, після якої Україна змогла відновитись кращою, ніж була раніше.

Відновлення Великого Лугу стане наймасштабнішим екологічним проектом коли-небудь реалізованим на теренах Європи. Враховуючи масштабність цього природоохоронного проекту, його цілком реально перетворити на загальноєвропейський. Екологи, вчені, уряди європейських країн з цікавістю долучаться до наймасштабнішого відновлення природних екосистем в Європі − відновлення Великого Лугу. Широка міжнародна співпраця зумовить успіх реалізації цього проекту, адже країни Європейського союзу мають величезний досвід в проведенні подібних робіт (нагадаємо, що до 2030 року ЄС зобов’язалося відновити природність 25 000 км річок на своїй території).

Над текстом працювали: Олексій Василюк, Віктор Пархоменко, Іван Мойсієнко, Віктор Шаповал, Сергій Панченко та Олександр Спрягайло. Висловлюємо подяку за важливі консультації Євгену Симонову.