Запитання: Чи треба давати милостиню всім, хто просить?
Ісус Христос заповідав давати милостиню: «Кожному, хто тебе просить» (Лк. 6,30). У моральному богослов’ї ця заповідь називається позитивною. Існують заповіді негативні – тобто такі, що забороняють щось (наприклад, «не вбивай»), – і позитивні, які кажуть чинити добро. Негативні заповіді зобов’язують завжди і за будь-яких обставин, вони не допускають винятків. Позитивні ж заповіді теж обов’язкові, але не за будь-яких обставин. Припис давати тому, хто просить, перш за все стосується схильності серця, але не зобов’язує давати милостиню всім і в кожен момент. «Давати тому, хто просить», означає перш за все життя, засноване на любові, милосерді, навіть якщо це не завжди веде до якогось матеріального дару.
До милостині треба підходити розсудливо. Іноді милостиня може стати сприянням деяким вадам, а отже, сприянню злу. Про це потрібно пам’ятати, коли просить жертва наркоманії, алкоголізму або сучасного рабства. Якщо ж йдеться про людей непристосованих до життя, про «невдах», то, швидше за все, вони справді потребують допомоги і не зловживатимуть отриманим.
Загалом заповідь про милостиню означає не тільки внутрішню схильність до допомоги. Кожен християнин покликаний до конкретних справ духовного і матеріального милосердя. Матеріальна милостиня – це не тільки допомогти нужденному, який просить особисто нас про милостиню. Це і пожертви благодійним організаціям, усиновлення на відстані та інші види допомоги.
