В пошуках отців: земного і небесного

ОТЕЦЬ

Діян 6, 1-7; Пс 33; 1 Пт 2, 4-9; Йн 14, 1-12

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Хай не тривожиться ваше сер­це: віруєте в Бога і в Мене вір­те. В домі Мого Отця багато осель. Якби так не було, то чи Я сказав би вам, що йду приготувати вам міс­це? І якщо піду та приготую вам міс­це, то Я знову прийду і візьму вас до себе, щоби де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте». Каже Йому Тома: «Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Тож як мо­жемо знати дорогу?» Ісус говорить йому: «Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не при­ходить до Отця, як  через Ме­не. Якби ви Мене знали, то знали б і Мого Отця. І відтепер знаєте Його і бачили Його!» Каже Йому Филип: «Господи, по­кажи нам Отця, – і цього нам вис­тачить». Говорить йому Ісус: «Стільки ча­су Я з вами, і ти не знаєш Мене, Фи­ли­пе? Хто Мене бачив, той і Отця ба­чив. Як же ти говориш: “Покажи нам Отця?” Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені? Слова, які Я кажу вам, не від себе кажу. Отець, який у Мені перебуває, – Він і творить діла свої. Вірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені. Якщо ж ні, то через самі діла вірте. Воістину, воістину кажу вам, що той, хто вірить у Мене, діла, які Я роблю, робитиме і він – навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця.

Якщо в синоптичних Євангеліях основною темою проповіді Ісуса є Боже Царство, то в Євангелії від Йоана тим, кого проголошує Ісус, є ОТЕЦЬ! Четвертий Євангелист, знаючи попередні Євангелія, прагне сказати дуже важливу істину: Боже Царство настає там, де ми пізнаємо Бога як ОТЦЯ, де пізнаємо Його любов, яку Він явив в Ісусі Христі. Филип мав неймовірну інтуїцію, коли звернувся до Господа з проханням: Господи, по­кажи нам Отця, – і цього нам вис­тачить… Звернімо увагу на слово «вистачить» – гр. arkeo, яке описує стан цілковитого задовільнення життєвих потреб. Це слово вжите також і по відношенню до Божої благодаті, якої достатньо в різних духовних змаганнях. «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі» – говорить Господь до Апостола Павла, коли той зазнавав спокус і боротьби (2 Кор 12, 9).

Джерелом усякого отцівства (батьківства) є отцівство Боже. У того ж самого Апостола Павла читаємо:

Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, 15 від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі (Еф 3, 14 – 15).

Це значить, що земне батьківство є відображенням того батьківства, яке є в Бозі. Святий Василій Великий повчає, що «Отець» – це перший титул Бога. Чому? Тому що Бог є Отцем перш за все по відношенню свого Єдинородного Сина, якого народжує віковічно. Тому Бог є Отцем завжди. Пророк Ісая написав про це під натхненням Святого Духа:

Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс 9, 5)

В світлі наведених текстів, можемо сказати, що земний батько є таїнством Божого батьківства, є видимим знаком невидимої Божої благодаті. Тому від досвіду земного батька залежить досвід віри, досвід відносин з Небесним Отцем. Дитина, яка досвідчувала жорстокості, диктаторства або неприсутності чи безвідповідальності, матиме великі клопоти у тому, щоб повірити в любов Небесного Отця.

Саме по цій причині неприятель людського роду чинить все, щоб нам бракувало присутності Отця. Мова не лише про духовний досвід і про брак відносин з Богом Отцем, але і про земне батьківство.

Технічна революція (а у нашу епоху цифрова) призвела до великого розвитку індустрії. Батьки родин, які до цього часу працювали або в господарстві вдома, або біля дому, пішли на заводи і фабрики, повертаючись з праці пізніми вечорами. Діти весь день були «приречені» на материнську опіку, тому чергове покоління виростало без належного впливу батька. Фемінізм та соціалізм призвели до масової соціальної активності і праці жінок. Батько перестав бути єдиним годувальником родини, що знову ж таки призвело до зменшення його впливу і його авторитету. На таку ситуацію реагував Папа Лев ХІІІ, пишучи пророчу енцикліку Rerum Novarum. Але на жаль, до його порад мало хто прислуховувався. Внаслідок поширення ідеології соціалізму, а потім в багатьох державах – комунізму, відбулося щось, що можна назвати «соціалізацією» або «націоналізацією» дітей. Діти поступово вилучалися з-під батьківського впливу під вплив держави. Про пагубні наслідки такого процесу папа Лев ХІІІ писав так:

Батьківську владу в родині Держава не може ані знівечити, ані абсорбувати, бо та влада походить зі самого людського життя. «Діти є частиною батька» і ніби поширенням його батьківської особи, а, правду кажучи, вони вступають у громадську спільноту не самі по собі, але через сім’ю, в якій народилися. І саме через те, «бувши дітьми природно чимсь від батька… поки володіють розумом, є вони під опікою батьків» ( Сумма Богосл., 1І —11. кв. 10, а. 12.). Отже, коли соціалісти замінюють опіку батьків опікою Держави,— виступають проти природної справедливості і розв’язують тісну злуку родини (Лев ХІІІ, Енцикліка Rerum Novarum).

Сьогоднішній стан суспільства є логічним наслідком тих процесів ХХ століття і є ще драматичнішим. Внаслідок гендерної ідеології в багатьох країнах починає ігноруватися не тільки батьківська влада, але і саме поняття батька як такого. Адже постать батька є видимою і вимовною лише в біблійній парадигмі родини, де є батько і матір. Важко говорити про постать і роль батька у різного виду партнерствах, де дитину виховують двоє чоловіків або двоє жінок.

Сьогодні більше, ніж будь коли, ми потребуємо почути слова, які колись почув Апостол Филип:

«Стільки ча­су Я з вами, і ти не знаєш Мене, Фи­ли­пе? Хто Мене бачив, той і Отця ба­чив. Як же ти говориш: “Покажи нам Отця?” Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені? Слова, які Я кажу вам, не від себе кажу. Отець, який у Мені перебуває, – Він і творить діла свої.

В Ісусі Христі, в Його особі, Його словах і ділах Отець став видимим! А отже і видимим стало Його милосердя (Йн 14, 6). За словами св. Йоана Павла ІІ відповідь Ісуса Филипу була дана в особливий час під час прощальної промови насамкінець Пасхальної вечері, після якої наступили події тих святих днів, в яких раз назавжди був стверджений той факт, що ,,Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом“!

Тим простором, де споглядаючи Христа ми вдивляємося в Отця є молитовні роздуми над Біблією. Слово Боже, записане в Святому Писанні, переказуване в Традиції Цервки є наче дзеркало, в якому Церква, мандруюча на землі, споглядає Бога, від якого усе отримує, аж буде запровадженою до споглядання Його віч на віч, таким, яким Він є (пор. 1 Йн 3,2) (Dei Verbum 7).

Отець Роман Лаба OSPPE, директор Всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Єпископаті України

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

5 × 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh