Фото ілюстративне
Туреччина може надати перевагу власній програмі зенітних ракетних комплексів
Джерело: Defence Express
Туреччина придбала у 2017 році у РФ зенітні ракетні комплекси С-400 і поплатилася за це участю у програмі винищувача п’ятого покоління F-35. Водночас нещодавно турецьке видання Aydinlik опублікувало таку цікаву інформацію – наразі РФ та Туреччина мали б узгодити постачання другої партії цих ЗРК, і контракт вже лежить на столі у міністра оборони Туреччини Хулусі Акара, але той поки що не підписує документ.
Причина цього така – Туреччина хоче придбати з контракта пункт, який забороняє реекспорт зброї третім країнам. І, як відзначається, ця вимога Туреччини своєю чергою блокує можливість отримати технології у рамках передачі другої партії С-400 від РФ, спільного виробництва деяких компонентів та інших “переваг”.
Тому виникає питання, чому ж міністр оборони Туреччини вирішив отак тимчасово “бортанути” РФ у питанні контракту на зенітні ракетні комплекси С-400. І тут можна згадати таке – раніше повідомлялося, що турки хочуть придбати в США зброї аж на 20 млрд доларів, зокрема й винищувачі F-16, і такий план насправді був під загрозою, бо Туреччина блокувала вступ до НАТО Швеції та Фінляндії.
Водночас наразі Реджеп Ердоган повідомив, що Туреччина може ратифікувати вступ Фінляндії до НАТО окремо від Швеції, тож, схоже, загалом ситуація рухається в напрямку “потеплішання”. І тут можна було б обережно припустити, що однією з умов для “зеленого світла” на F-16 може бути також і остаточна відмова Туреччини від угоди з РФ на додаткові С-400.
Але, схоже, реальна причина може бути набагато прозаїчнішою і про неї якраз пишуть низка турецьких ЗМІ – так, як заявив генеральний директор компанії Aselsan Халук Горгун, Туреччині насправді не потрібні такі комплекси як С-300 та С-400, оскільки країна зокрема має власний ЗРК Siper, який на початку цього року протестували на відстані 100 км і, схоже, планують збільшити дальність щонайменше до 150 км.
Та і загалом варто згадати, що турки успішно реалізують власну програму зі створення своєї системи ППО з такими системами, як Alka, Sungur, HISAR і Siper. І, схоже, в Туреччині наразі ще роздумують над тим, чи варто й надалі співпрацювати з РФ, яка наразі здає позиції у експорті, або ж краще вкластися у власну “оборонку”.
