Духовне

На 98-му році життя відійшла у вічність сестра служебниця Ольга Глоговська

Тихе, непомітне служіння простої сестри служебниці Миколаї Глоговської

На 98-му році життя і 79-му чернечого покликання відійшла до дому Небесного Отця і свого Обручника с. Миколая Ольга Глоговська, служебниця Непорочної Діви Марії.

Її життя було тихе, непомітне для людських мас, але для тих, хто мав біль фізичний чи духовний, хто потребував підтримки та молитви, вона була обличчям ласкавого і милосердного Бога.

Заупокійні богослужіння відбудуться у монастирі сестер служебниць у смт Перегінсько. У неділю, 6 лютого, о 19:00 – Чернечий парастас, у понеділок о 12:00 – Чин похорону. Вічна їй пам’ять!

Некролог:

Сестра Миколая Ольга Глоговська народилася 17 січня 1924  року у с. Пробіжна Чортківського району Тернопільської області у родині Глоговського Йосифа та Теофілі. Мама сестри була з роду Хомишин, її батько був рідним братом єпископа Григорія Хомишина. Також рідна сестра Теофілі була сестрою служебницею – с. Георгія Хомишин.

Окрім Ольги, батьки виховувала ще троє дітей: Леонію (1922 р.н.), Євгенію (1926 р.н.) та Ірину (1930 р.н.). Батько Йосиф займався господаркою, а мати підтримувала лад у домі та виховувала дітей. Оскільки у селі не було садочку чи захоронки, мама вчила дітей грамоти, молитов та заохочувала до дрібної домашньої роботи. Мама привчала кожну із свої дочок до праці, як згадує сестра Миколая: «Старша сестра мала робити порядки у хаті, а я – наполокати бульби, наложити у великі баняки, щоб варити для худоби. Геня допомагала нам старшим, і Ірину так до роботи ще не заставляли, бо була малою».

Село було дуже велике, тому було дві школи: початкова від першого до четвертого класу і старша до сьомого класу. Багато дітей закінчувало лише початкову школу і йшли до праці, але Глоговські дали можливість усім своїм дітям закінчити і старшу школу. У селі була греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці, де парохом був о. Антін Жарій (за радянської влади був засуджений та вивезений на Сибір) і римо-католицький костел. Хоч Йосиф Глоговський був за національністю поляк, дівчаток виховувала мама та водила до греко-католицького храму. Щонеділі уся сім’я ходила до церкви, у різдвяний час з допомогою матері діти ставили вертеп та колядували-щедрували для родичів та сусідів.

У 1938 році багато польських родин із села виїжджали до Польщі, але оскільки мама не хотіла покидати рідну землю, батько також залишився в Україні. У цьому ж році на бронхіальну астму захворів дідусь Олі – батько її мами, і владика Григорій попросив свою племінницю, Теофілю Глоговську, доглядати за ним. Невдовзі владика постарався, щоб його взяли на догляд сестри служебниці у Богородчанах. Зі спогадів с. Миколаї дізнаємося:

По якімсь часі, моя мама поїхали відвідати дідуся і взяли мене із собою, було тоді мені яких чотирнадцять літ. Тоді мамина сестра була у монастирі сестер служебниць у Богородчанах. І як ми їхали з мамою до Богородчан, то спершу заїхали до сестер служебниць у Станіславів. У Станіславові на вулиці Липовій була тоді семінарія, вчилися там питомці на священників… Як то ми з мамою приїхали до сестер, зараз сестри прибігли, привітали нас, та й тішаться: «Ой, Оля приїхала!» Я так придивлялася до сестер, а сестри почали мене запитувати, чи я би не хотіла до них. Питали маму, як вона на то, чи мама згідна мене віддати, та чи я згідна залишитися. А мама сказали: «Якщо вона хоче, то нехай буде із сестрами, я її не бороню».

Трохи згодом батьки відвезли Олю до сестер у Станіславів, де вона разом із іншими п’ятьма дівчатами вчилася домашньої праці. Сестри у Станіславові мали кравецьку майстерню, де шили одяг для людей і одночасно навчали бажаючих дівчат цього ремесла. Вже тоді зродилося у Олі бажання стати сестрою, але початок другої світової війни зруйнував усі задуми: сестри відправили усіх дівчат до рідних домівок, таким чином Оля повернулася до с. Пробіжна.

Та бажання дівчини не зменшувалося і вона просила маму зв’язатися із її рідною сестрою с. Георгією Хомишин та через неї просити Провінційну настоятельку дозволу вступити у Згромадження. У 1941 році провінційна настоятелька с. Андрея Дубик дала дозвіл Олі вступити у Згромадження і таким чином 14 червня 1942 року Оля офіційно була прийнята до служебницької спільноти, а 14 грудня 1942 року облеклася у Кристинополі та отримала ім’я с. Миколая.

Сестра Миколая була одна із тих сестер, які були свідками життя та смерті блаженної мучениця Тарсикії Мацьків. Перші обіти сестра склала 15 грудня 1944 року на руки генеральної дорадниці с. Моніки Анастасії Болести.

Після закінчення світової війни Україна стала частиною Радянського союзу, уряд якого переслідував Греко-Католицьку Церву. Єпископів арештували, священників змушували переходити у Російську Православну Церкву, а якщо не погоджувалися, то ув’язнювали і відправляли на заслання, монастирі закривалися, майно забирала державна влада, монахів та монахинь розганяли. Таким чином багато сестер були змушені повернутися до родини і шукати прихистку у родичів, але багато також хотіли далі жити спільно. Сестра Миколая залишилася жити з сестрами у Станіславові. Це був час непевний, тривожний, тому можна подивляти цю молоду дівчину, яка з відвагою та безмежною довірою до Бога, 28 серпня 1951 року, підпільно, у м. Івано-Франківську (колишній Станіславів) склала свої вічні обіти на рука відпоручниці с. Еміліяни Юлії Боднарчук.

З 1955 по 1957 рік с. Миколая навчається у медичній школі та здобуває освіту медичної сестри і аж до виходу на пенсію працює у туберкульозному диспансері м. Івано-Франківська. Протягом усього часу підпілля, сестра окрім державної праці, служила також як медсестра для старших сестер, які проживали у Івано-Франківську у різних куточках міста, а з виходом на пенсію окрім медичної опіки, займалася кухнею у своїй спільноті. У 1994 році сестра Миколая була призначена на спільноту дому Різдва Матері Божої у смт Перегінське, і незважаючи на те, що їй було тоді 70 років, вона радо погодилася бути відповідальною за кухню, поратися та доглядати город, бо вважала, що так вона найкраще може послужити молодим сестрам спільноти, які мають багато катехизації.

Її лагідна вдача, мила посмішка і велика любов та довір’я до Господа, спонукало людей селища часто приходити до неї та просити про молитву, бо люди дуже довіряли, що якщо сестра Миколая помолиться – то все буде добре!

6 лютого 2022 року Господь покликав с. Миколаю Глоговську до Небесного Єрусалиму. Її життя було тихе, не помітне для людських мас, але для тих, хто мав біль, фізичний чи духовний, хто потребував підтримки та молитви, вона була обличчям ласкавого і милосердного Бога. Нехай Господь прийме її молитви, віддане та щире служіння та винагородить за все, та нехай зарахує її до небесної Служебницької спільноти, де вона, як гідна донька матері Йосафати, випрошуватиме для Згромадження благословення та вірних покликань!

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.