Заява Глави УГКЦ Святослава Шевчука спричинила бурхливі дискусії
Виступаючи перед студентами, Глава УГКЦ наче між іншим сказав, що архівні дані свідчать, що Тараса Шевченка хрестив “священик-уніат”. Себто греко-католицький священик.
Багато хто відразу обурився б: та чи може так бути, щоб поета, народженого на православній Черкащині, хрестив греко-католицький священик?
Втім чимало дослідників творчості та життя Кобзаря твердять, що таки справді — Тарас Шевченко був хрещений як греко-католик.
Дослідники у своїх судженнях опираються на фотокопію свідоцтва про хрещення Шевченка, яка зберігається у київському музеї. А також на спогади тих, хто був знайомий особисто з Кобзарем.
Про що йдеться у цьому документі?
– Є відповідне свідоцтво про хрещення. Фотокопія документа зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, — розповідає протоієрей Михаїл Шевченків, доктор філософських наук, який спеціалізується у шевченкознавстві. — Зрештою, є конкретні історичні факти, які засвідчують чесні науковці, сучасники Тараса Шевченка. Ось що пише з цього приводу біограф поета, автор книги “Тарас Шевченко-Гру-шівський: Хроніка його життя” (1914 рік) Олександр Кониський, який особисто знав Кобзаря, листувався з ним і сам був православним християнином: “Запевне відомо теж, що в обох селах (тобто в Кирилівці і Моринцях) в першій половині XVIII ст. були церкви греко-католицької релігії, в обох во ім’я св. Івана Богослова”.
Кониський також додає: “… дитину хрестили 28 лютого (за старим стилем), хрещеним батьком був Моринецький посполитий Григорій Дяденко. Хрестив священик Іван Базаринський”. Щодо ім’я священика Базаринського є певні сумніви. У деяких джерелах його називають Іваном, а в інших — Олексієм. Як би там не було, Олександр Кониський посилається на документ “метрична випись з книг Моринецької церкви, надрукованій двічі в “Київській старині”. Це об’єктивне неупереджене свідчення як про самого новонародженого, новоохрещеного Тараса — парафіянина церкви святого Івана Богослова, так і про його односельців та батьків.
Є також відомості, що шваґер Кобзаря — Вартоломій Шевченко, твердив, що Тарас у школі писав себе не інакше, як Грушів-ський. Знаємо, що прадід поета, Андрій, учасник битви під Полтавою 1709 року, який був на боці гетьмана Івана Мазепи, переховувався від Петра І й оженився з донькою Івана Шевця в Кирилівці, а як приймак був названий людьми Шевченком. І так Кобзар підписувався під своїми поезіями, хоч у копіях свідоцтв народжень, вінчань і смертей родини Тараса є всюди Грушівські.
– А як щодо тверджень деяких дослідників-шевченкознавців, що поет був атеїстом?
– Є й факти, які свідчать про те, що Тарас Шевченко не вважався членом Православної Церкви Московської. А таке православ’я на Правобережній Україні впроваджене московським царем у 1834 — 1838 роках. А Шевченко був проти такого поглинання християнства київської традиції. І про це він писав у своїх “Щоденниках”. Кобзар прагнув, аби християнство було автентичним, спиралося на Євангеліє і традиції не були спотвореними. Влучно про цю позицію поета каже Євген Сверстюк: “Шевченко ніколи не був антирелігійним чи антихристиянським, він завжди був антифарисейським”. Можливо, саме тому до великого українського патріота Російська Православна Церква ставилася неприхильно.
— Про що саме йдеться?
— Після смерті Кобзаря Російська Православна Церква через Святіший Синод у Санкт-Петербурзі своїм обіжником (циркуляром) від 31 січня 1914 року (за старим стилем) забороняла православному духовенству на теренах всієї Росії правити панахиду по Шевченку.
Не дивно, що у день народження Тараса Шевченка 25 лютого (за старим стилем) 1914 року на дверях собору святої Софії, Володимирського собору, Десятинної церкви та інших храмів Києва повивішували величезні оголошення: “Панахиди по Шевченке служить не будут!” Таким чином ненависть до Кобзаря й усього українського замкнулася в суцільне коло.
Тим часом Митрополит Андрей Шептицький ще у 1912 році, за два роки до того, як було прийняте згадане рішення Синоду РПЦ, як Глава Української Греко-Католицької Церкви у святкові березневі дні приїхав зі Львова до Києва й у переповненому костелі святого Миколая правив панахиду по Шевченкові, на якій співав студентський церковний хор та хор студентів духовної академії (православної). Тоді вперше в Києві пролунала молитва за спасіння душі чи не найкращого сина нашої Батьківщини.
Богданна МАРТИНИК.
