Авторські статтіДуховне

Відбулося свято української молоді з митрополитом Андреєм у Соснівці

Коли протяжна шеренга наймолодших учасників свята семи- восьмилітніх футболістів, поклавши руку на серце, натхненно співала «Ще не вмерла…», раптом згадались роки московсько-комуністичної окупації України, коли не те що діти, але чимало молодих і навіть зрілих людей ніколи не чули ані слів, ані мелодії національного гімну. Тоді, чисто по-людськи, видавалось неможливим, що цей символ нескореності і нездоланності українського духу у не так уже й віддаленому майбутньому палкою молитвою дитячих уст та й усієї громади знову вільно здійматиметься в небеса до нашого Творця. Пригадалися також і слова віри наших національних пророків «Не вмирає душа наша, не вмирає воля» та, дещо перефразувавши, «Ні, ми живі, ми будем вічно жити! Ми в серці маєм те, що не вмирає!». І направду величним підтвердження цього стало свято української молоді «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!», проведене 28 квітня 2017 року у шахтарському містечку Соснівка, що на Львівщині. Організаторами свята виступили Громадська рада «Святий Юр», Центр національного виховання ім. А. Шептицького та Соснівська міська рада.

Прочитайте про те, Як Католицька Церква ставиться до штучного інтелекту?

Як і в давні добрі часи, про які не раз чули ми від наших батьків і дідів, святкування розпочались Божественною Літургією у храмі Верховних Апостолів Петра і Павла, яку очолив канцлер Сокальсько-Жовквіської єпархії о. Роман Синицький у співслужінні семи священиків. Найперше, що відразу впало у вічі, це доволі багато вірних різного віку – попри буденний робочий день. Треба зазначити, що члени Святоюрської громади з різними місіями неодноразово бували у Соснівці і кожного разу потверджували й подивляли добрі організаторські здібності, велику працездатність та душпастирську відповідальність місцевого пароха о. Зеновія Буня.

Після молитви і пастирського благословення розпочалась винятково напружена, проте докладно продумана й спланована програма святкувань. Добрий старт задали дитячі футбольні команди Жовкви, Червонограда, Сокаля та Соснівки, які змагались за кубок ім. Митрополита Шептицького в рамках спортивного фестивалю з міні-футболу. Організатором цієї ділянки святкувань виступив тренер Василь Гавалко. Незважаючи на дитячий вік, недосвідченість і помилки гравців, пропущені голи, – все ж переможцями стали усі футболісти; кожен отримав свою заслужену нагороду: грамоти, кубки, медалі і, як належиться, подарунки.

Старші учасники свята молоді на базі трьох місцевих шкіл провели:

– фестиваль української пісні «Голос Руси-України»;

– третій тур Міжнародної науково-практичної конференції «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер»;

– виставку української творчості «Таланти Твої, Русь-Україна»;

– спортивний фестиваль з баскетболу «Український дух, гарт і перемога» на кубок Митрополита Андрея;

– конкурс малюнків, присвячений великому Митрополитові;

– майстер-клас з виготовлення керамічних виробів.

Направду, у цьому вирі різноманітних і різнопланових заходів важко було встежити за усіма подіями – і якби не досконала організація, про що уже зазначалось, таке свято потребувало би для реалізації всього задуманого принаймні два дні. Очевидно, що без педагогічних колективів і керівництва усіх трьох шкіл, зокрема директора ЗСШ № 7 Ірини Мокрій, директора ЗСШ № 14 Наталії Щербань та директора ЧНВК № 13 Любові Парійчук, реалізація подібного масштабного дійства була би неможливою. А попри участь у конкурсах, змаганнях, конференції та інших заходах, запрошені мали ще й нагоду відвідати краєзнавчі музеї у двох школах, що виявилось ще однією приємною і дивовижною несподіванкою. Дивовижною, бо, теоретично, жодних підстав для створення подібних музеїв не було, адже місто Соснівка постало у радянські часи як новобудова, заселена щойно прибулими мешканцями – то ж звідки там взятись старовині? І все ж ентузіазм учнів та наставників-педагогів вчинили неймовірне: на здавалось «порожньому місці» було зібрано чимало експонатів, які гідні експозиції у музеях великих міст. Але найбільше з побаченого вразив той пієтет, з яким учні ставились до духовних скарбів своїх предків: у дитячих очах виразно прочитувалась гідність і гордість за приналежність до великої європейської та культурної української нації.

Ще одна з характерних рис соснівського свята – чисельна і активна участь духовенства регіону. Зокрема важливою була присутність священика УАПЦ о. Миколи Винара. Взаємна повага, співпраця у вихованні молоді на християнських засадах, жертовне служіння своєму народові парохів УГКЦ та УАПЦ є ще одним «феноменом» Соснівки гідним для наслідування в усій Україні. Участь обидвох соснівських священиків (і всього прибулого духовенства загалом) в усіх етапах свята молоді, з одного боку, стала промовистим символом єдності духовного та мирянського станів, які спільно творять Церкву Христову, а з іншого, присутність священиків різних українських конфесій була виявом прагнення релігійної єдності українців, якої нам так бракує, особливо у нинішній час московитської агресії. В різні часи історії України речниками такої єдності були як православні так греко-католицькі владики, зокрема Веньямин Рутський і Петро Могила, Іларіон Огієнко та Андрей Шептицький, Йосип Сліпий та багато інших. Виходячи виключно з людської логіки, об’єднання українських Церков у найближчій перспективі виглядає не надто оптимістично. Проте, «що неможливе є людям, можливе для Бога» [Мт. 19:26; Мр. 10:27; Лк. 18:27], і за молитвами владики Андрея та нашими спільними стараннями кожна така акція неминуче зближує той благословенний день єднання.

До сказаного треба додати ще не менш важливу роль міської влади, без зацікавлення і дієвої участі якої подібне свято також було би неможливим. Як часто урядовці чи очільники різних рівнів у подібних заходах беруть участь тільки на етапі відкриття, привітального слова, а далі, посилаючись на невідкладні господарські справи, тихцем зникають у невідомому напрямі. Натомість у соснівської міської голови Ірини Харчук живий непідробний інтерес, а до певної міри навіть азарт, був відчутний до самого завершення дійства. І з усього було видно, що для міського керівника Соснівки проблеми духовно-національної формації молоді є не менш важливими, аніж пекучі проблеми міської господарки.

Того дня у Соснівці відбулось направду грандіозне свято, яке уже назавжди залишиться в історії міста, і в його успішній реалізації у рівній мірі є заслуга усіх чотирьох суб’єктів: Церкви, міської влади, педагогічних колективів і, звичайно, учасників. А на завершення святкувань виявилась ще одна несподіванка – посвячення фігури Ісуса Христа у центральному холі 13-ої школи. І як би законодавство не намагалось «розлучити» Школу і Церкву, – все ж саме життя засвідчує, що ці дві інституції є взаємно потрібними і воістину невіддільні одна від одної.

Цей день приніс ще чимало різноманітних позитивних думок і вражень, але одну сентенцію таки варто навести. В часі святкувань якось спало на гадку, що Соснівка та будь-який населений пункт крайнього Сходу України є такими ж самими шахтарськими містами, у яких мешкають такі ж самі люди. А проте певна ментальна, культурна, духовна відмінність відчувається. У цьому є багато причин, і одна з найголовніших – та, що на Заході України майже на три десятиліття був коротший період московсько-більшовицької окупації, внаслідок чого не було перервано духовної тяглості поколінь. В радянські часи західноукраїнську молодь від національно-релігійної деградації та манкуртизації рятувала «хатня» батьківська та дідівська традиція. Нині, поряд з традицією на захист молодої людини, стають Школа та Церква. На Сході ж декілька поколінь поспіль кулями та голодоморами комуна нещадно випікала навіть найменші паростки християнської духовності та національної ментальності. І тільки праця та час спроможні багато що повернути на свої місця. У цьому «Святий Юр» щоразу переконується, коли його представники контактують чи вирушають у східноукраїнські області, але це є великою темою інших коментарів.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України