Про піст
Проповідь перша
1. Сказано: Засурміть у ріг, як новий місяць зійде у небі, у світлий день свята нашого (Пс. 80, 4). Таким є веління пророка. Для нас же гучніше за всі сурми й солодше від усіх музичних інструментів звучать слова Святого Письма, що сповіщають свято, яке передує цим дням. Бо ж про благодать посту дізналися від Ісаї, котрий не приймав юдейської традиції посту, але навчав нас посту істинного: Не задля чвар і суперечок треба постити, але скинь пута неправедности (Іс. 58, 4-6). Про це каже й Господь: Не будьте сумні, а ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий (Мт. 6, 16-17). Отож, добре засвоївши науку, не будемо сумувати в прийдешні дні, але з радістю зустрінемо їх, як належить святим.
Жоден слабкодухий вінця не отримає, а засмучений – перемоги. Не сумуй, коли тебе лікують. Нерозумно замість того, щоб радіти зціленню, страждати через зміну способу харчування й виказувати, що більшою насолодою є вдоволення забаганок шлунку, аніж турбота про душу. Бо ж насичення – втіха для шлунку, а піст – для душі. Радій, що Цілитель дав тобі ліки від гріха. Подібно до того, як глистів, що знайшли оселю в нутрощах дитини, знищують гіркими ліками, так і гріх, що оселився в глибинах душі, витравлюють постом, але постом справжнім, гідним такої назви.
2. Намасти свою голову, і лице своє вмий (Мт. 6, 17). До таїнств прикликає тебе Писання. Намащений став помазаним і омитий очистився. Нехай це стане для тебе внутрішнім законом. Омий душу від гріхів! Помасти голову святим помазанням, щоб стати причастником Христа, і в такий спосіб приступи до посту. Не ходи засмучений, як чинять лицеміри. Бо обличчя стає сумне, коли внутрішній стан підмінюють зовнішнім удаваним виглядом, закриваючись обманом, як завісою. Як актор у театрі, що вдягає маску іншого: будучи рабом, грає роль пана, будучи простолюдином, – царя, так само люди в цьому житті грають, наче на сцені, і, маючи в серці одне, вдають геть інше. Тож не чіпляй сумної маски на обличчя.
Який ти є, таким і показуй себе. Чи є тобі потреба розігрувати смуток, щоб зажити слави мудреця? Яка користь у доброчинності, коли про неї сурмлять в усі сурми, яка користь від посту, про який з усіма теревениш? Ніякої! Те, що робиться про людське око, не принесе вічного плоду, а вся користь від того обмежиться людською похвалою. Отже, з радістю прийми дар посту, бо піст – дар прадавній, проте нестаріючий і нев’янучий, завжди молодий і квітучий.
3. Як гадаєш, чи ж настільки він давній, як Закон? Та ж ні! Старший і за Закон. Пригадай і побачиш істинність цього твердження. Не вважай, що день очищення, встановлений для Ізраїля на десятий день сьомого місяця (Лев. 11, 29), – це початок традиції посту. Заглибся в історію і відшукаєш, наскільки він давній. Це не винахід сьогодення, а скарб наших предків, усе, що вирізняється давністю, заслуговує на шану. Схили голову перед сивинами посту. Він – одноліток людства: бо ж встановлено його ще в раю. Першу заповідь було дано Адамові: Із дерева пізнання добра і зла не їстимете (Бут. 2, 17). Ці Божі слова не їстимете є встановленням посту і стриманости. Якби ж то дотрималася Єва посту й утрималася від плодів дерева, то ми б не мали потреби в теперішньому пощенні: Лікаря потребують не здорові, а слабі (Мт. 9, 12). Наша хвороба спричинена гріхом, а зцілюється покаянням, яке без посту марне. Проклята земля, терни й будяки буде вона тобі родити (Бут. З, 17-18).
Оскільки ми приречені жити у смутку, а не в розкошах, то завдяки посту маємо нагоду виправдатися перед Богом. Але й саме перебування в раю є прообразом посту, і не тільки тому, що людина провадила ангельське життя і, подібно до ангелів, вдовольнялася малим, а й тому, що ті речі, які людина винайшла пізніше, не були відомі і навіть не спадали на думку мешканцям раю, а саме: пияцтво, полювання та й інші, що паморочать розум людини.
4. Оскільки ми не дотрималися того першого посту, то були вигнані з раю; тож постімо тепер, щоб мати можливість повернутися до нього. Чи ж не маємо перед очима прикладу Лазаря, який завдяки посту увійшов до раю? (Лк. 16, 20-31) Не повторюй непослуху Єви, стань глухим до порад змія, який пропонує тобі їжу наче для того, щоб ти підтримав свою плоть.
Нехай слабкість тіла й хвороби не стануть тобі виправданням. Бо ж не переді мною ти виправдовуєшся, а говориш Тому, Хто все знає.
Задумайся над цим: постити не можеш, а надмірно насичувати, обтяжувати й мучити шкідливими наїдками тіло можеш? Хіба ж не знаєш, що лікарі призначають хворим не різноманітні страви, а рекомендують утримуватися й обмежувати себе в їжі. Як же ти одне можеш зробити, а друге не можеш? Що є легшим для шлунку? Провести ніч натщесерце чи лежати надмірно переобтяженому стравами? Та й не просто лежати, а крутитися на ліжку, бо їжа розпирає шлунок і тисне зсередини? Поміркуй, який корабель керманичам легше рятувати: навантажений товарами чи легкий і порожній? Бо ж перевантажений [корабель] потоплять розбурхані хвилі, а помірно навантажений швидко переможе бурю, і ніщо не перешкоджатиме йому продовжувати шлях. Подібне відбувається і з людським тілом: обтяжене пересиченням, воно стає легкою здобиччю хвороб, а тіло, сили якого підтримуються простою їжею, не тільки уникне хвороб, що очікують його в майбутньому й подібні до нападу бурі, а й сьогоденні скорботи сприйме легко, немов подуви вітерця.
Ти вважаєш, що жити у спокої важче, ніж у поспіху, і жити в мирі тяжче, ніж воювати, коли кажеш, що для хворого краще перебувати в розкошах, ніж обмежувати себе в їжі. Бо життєві сили легше засвоюють помірну їжу й живлять тіло, а дорогі й різноманітні наїдки, що їх організм не здатен перетравити до кінця, спричиняють різного роду хвороби.
5. Тепер звернуся до історії, яка засвідчить давність посту й те, що всі святі дотримувалися його, наче безцінного спадку, що передається від батька до сина. У такий спосіб і ми успадкували його. У раю вина не пили, тварин не вбивали, м’яса не споживали. Вино з’явилося вже після потопу, по закінченні якого було сказано: їжте все, що росте на землі (Бут. 9, 3). Коли втратили надію на досконалість, тоді й скуштували вина. Підтвердженням, що тодішні люди не знали вина, є те, що не знав його Ной. Воно ще не ввійшло у вжиток, і люди ще не звикли до нього. Ной, що не бачив дії вина на інших і сам ніколи не перебував у стані сп’яніння, зазнав шкоди через свою необачність. Насадив Ной виноградник, скуштував вина і сп’янів (Бут. 9, 20-21); сп’янів не тому, що був п’яницею, а тому, що не знав міри. Отож, винопиття винайшли вже по вигнанні з раю, тому піст – давніший.
Знаємо, що Мойсей завдяки посту зійшов на гору (Вих. 24, 18). Чи наважився б він наблизитися до вершини, що димилася, чи насмілився б увійти в темряву, якби не озброївся постом? Саме під час посту отримав він заповідь, яку Божа рука записала на скрижалях. І як на горі піст став захисником законів, так внизу ненажерливість призвела до ідолослужіння: Сів народ їсти й пити, і знову стали забавлятися (Вих. 32, 6). Так надуживання вином звело нанівець сорокаденний піст і молитву слуги Божого. Бо написані рукою Божою скрижалі, що їх він у нагороду за піст отримав, розбило пияцтво, оскільки пророк розсудив, що п’яний народ негідний закону Божого. Цей народ, якому Бог явив Себе через великі чудеса, в одну мить через нестриманість став поклонятися єгипетським ідолам. Поміркуй: піст веде до Бога, а розкоші зраджують спасіння. Звернімося знову до історії.
6. Що понизило Ісава й зробило його рабом брата? Чи не їжа, за яку він продав первородство (Бут. 25, 30-34)? І хіба не молитва та піст подарували Самуїла матері (1 Сам. 1, 13-16)? Що дало непереможну міць великому героєві Самсону? Чи ж не піст, який допоміг його матері зачати (Суд. 13, 4)? Піст його зачав, піст його виховав, піст зробив його мужнім – піст, якого ангел наказав дотримуватися його матері: того, що походить з винограду, щоб не їла, вина й п’янкого напою щоб не пила (Суд. 13, 14).
Піст породжує пророків, зміцнює сильних; піст робить мудрими законодавців, він – добра охорона душі, щирий приятель тіла, зброя для хоробрих, учитель подвижників. Він захищає від спокус, готує до благочестя, помічник стриманости, творець розсудливости. Під час війни він надихає до мужности, у мирі навчає спокою, назорея освячує, священика вдосконалює. Без посту не вільно наважитися на священнодійство, не тільки в сьогоденному служінні таїнства, а й у служінні, що стало прообразом згідно із законом.
Під час посту Ілля отримав велике видіння, бо, очистивши душу сорокаденним постом, удостоївся бачити Господа (наскільки це є можливим для людини) у Хоривській печері (1 Цар. 19, 8-13); постячи, повернув удові сина, бо піст зробив його сильнішим за смерть. Слова, що вийшли з уст постника, на три роки і шість місяців закрили небо беззаконному народові. Бо він задля того, щоб зворушити скам’янілі серця жорстоких, прирік їх на страждання, проте й сам розділив їхню участь. Сказав: Як живий Господь, якщо буде вода на землі, то тільки через моє слово (1 Цар. 17, 1). І наклав на весь народ піст через голод, щоб спокутували гріх розпусного життя.
Згадаймо життя пророка Єлисея: про те, як він у сунамітки гостював, як сам приймав пророків у своєму домі. Чи не зіллям польовим і жменькою борошна змушений був їх частувати (2 Цар. 4, 42-44)? Наражалися на небезпеку навіть ті, хто торкнеться гіркого гарбуза, що ним змушений був Єлисей частувати своїх гостей, але молитва постника знищила отруту (2 Цар. 4, 39-41). Розсуди і зрозумієш, що всіх святих піст спрямовував до життя в Бозі.
Є у природі речовина, що зветься аміянт. Вона непідвладна вогню, бо, потрапивши в нього, начебто обвуглюється, а вийнята очищується, наче водою омита. Такими були тіла тих трьох юнаків у Вавилоні, які завдяки посту отримали властивості аміянту (Дан. 1, 8-16). Їх вкинули в палаючу піч, але вони, неначе зроблені із золота, не піддалися вогню. Навіть і за золото виявилися міцніші, бо не розплавив їх вогонь, а залишив неушкодженими. А той вогонь від горіння нафти, смоли і гілля був настільки сильний, що, піднявшись на 49 ліктів і поширившись навколо, перенищив багатьох халдеїв. Однак юнаки, ввійшовши в це полум’я, не зважали на нього (бо піст їх боронив), хоча й мусили дихати в страшному вогнищі їдким і вологим повітрям. Вогонь же не спромігся ушкодити жодної волосини на їхніх головах, бо піст змінив їхню фізичну природу (Дан. 3, 24-50).
7. Даниїл, чоловік ревних діл, що три тижні не їв хліба і не пив води, опинившись у ямі з левами, навчив постити й левів (Дан. 6, 16-22). І леви не змогли завдати йому шкоди, неначе він був з каміння або міді або з іншої якоїсь твердої речовини. Як занурення у крижану воду зміцнює залізо, так і піст, зміцнивши тіло святого чоловіка, зробив його таким, на якого леви не змогли напасти. Піст загасив силу вогню, стулив пащі хижаків. Піст посилає молитву на небо, стаючи для неї неначе крилами для піднесення вгору.
Піст – зміцнення сім’ї, мати здоров’я, вихователь молоді, окраса старших, добрий супутник мандрівникам, надійний співмешканець тим, що живуть разом. Не підозрює зради у шлюбі чоловік, коли бачить, що жінка віддана посту, і не виснажується ревнощами жінка, коли бачить, що чоловік дотримується посту. Хто збіднив свій дім під час посту? Порахуй, що сьогодні в ньому, і порахуй після того: ніщо через піст не зникло. Жодна тварина не лякається смерти, ніде немає крови, ніде вирок невблаганного шлунку не позбавляє тварин життя. Відпочиває ніж кухарів, стіл задовольняється тим, що дала земля.
Субота була дана юдеям, як сказано, щоб відпочивала худоба твоя і раб твій (Вих. 20, 10). Нехай піст буде відпочинком від безперервної праці для слуг, які цілий рік прислуговують. Дай спокій своєму кухареві, дай свободу тому, хто накриває на стіл, зупини руку винаря; хай спочине колись і пекар. Нехай відпочине і дім від гамору, і від диму, і від запаху жиру, і від тих, хто бігає вгору і вниз, прислуговуючи невблаганному господареві – шлункові. Навіть збирачі податків дозволяють своїм підлеглим трохи вільностей. Нехай укладе з нами п’ятиденний договір і дасть якесь перемир’я вустам шлунок, який завжди вимагає і ніколи не насичується, який сьогодні отримує і завтра забуває: коли він повний, то розмірковує про стриманість, а коли голодний, то забуває про науку.
8. Піст не знає природи позики: трапеза постника не пахне відсотками. Не душать дитя постника батьківські борги, як змії, що обвиваються навколо. З іншого боку, піст є приводом для радости. Бо як спрага готує солодкий напій і перенесений голод робить трапезу солодкого, так і піст робить веселим споживання їжі. Він, перервавши постійну розкіш, зробить так, що зміна способу харчування виявиться приємною, неначе повернення додому після розлуки. Тому, якщо хочеш приготувати собі трапезу, яка збуджує апетит, погодься на зміну страв. Ти ж, оточений великого розкішшю, непомітно й для себе отримуєш все менше насолоди від неї і через ласолюбство втрачаєш приємні відчуття. Ніщо не є настільки бажаним, що безперервністю насолод не викликало б знеохоти.
А насолода від того, що отримуєш зрідка, стає бажанішою. Наш Творець влаштував так, щоб задоволення від того, що ми отримуємо, було постійним внаслідок зміни відчуттів упродовж життя. Чи не бачиш, що і сонце яскравіше після ночі? І прокидатися приємніше після доброго сну? І здоров’я більше цінуємо після хвороби? І трапеза краще смакує після посту як багатіям і тим, що мають заможний стіл, так і простим людям, які споживають невибагливу їжу.
9. Бійся прикладу багатія. Розкіш, що супроводжувала його все життя, зробила його здобиччю вогню. Бо він мучився в полум’ї печі, звинувачений не в несправедливості, а лише в тому, що жив у розкошах. Щоб погасити вогонь, потрібна вода. І не тільки для майбутнього життя важливий піст, а й для сьогоднішнього, оскільки для цілого тіла він корисний. Навіть людина, яка має найміцніше здоров’я, відчуває зміни в ньому і напади слабости, оскільки людська природа слабка і не може зносити тягар здоров’я. Дивись, щоб, нехтуючи водою зараз, пізніше не бажав хоча б краплі, як той багатій (Лк. 16, 24), Ніхто не п’янів від води. Ні в кого ніколи не боліла голова, обтяжена водою. Ніхто, звикнувши пити воду, не потребував допомоги чужих ніг. Ні в кого не запліталися ноги й не віднімалися руки, зрошені водою. Бо розлад травлення, який обов’язково супроводжує тих, хто живе в розкоші, викликає в організмі сильні хвороби. У постника ж поважний колір обличчя, не схожий до безсоромної червоности, його прикрашає непорочна блідість; очі лагідніші, хода спокійна, обличчя замислене, не спотворене нестриманим сміхом: він помірний у словах, чистий у серці.
Пригадай святих від початку віків, тих, яких світ був невартий, які тинялися в овечих і козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені (Євр. 11, 36-37). Наслідуй їх спосіб життя, якщо тільки шукаєш частки з ними. Що заспокоїло Лазаря на лоні Авраама (Лк. 16, 23)? Чи ж не піст? А життя Йоана було суцільним постом (Мт. 3, 4). Він не мав ні ліжка, ні столу, ні обробленої землі, ні вола для оранки, ні хліба, ні пекарні, ні іншого чогось для прожиття. Тому більшого за Йоана Хрестителя не було між народженими від жінок (Мт. 11, 11).
Павла підняв на третє небо разом з іншим і піст, що про нього він згадує, говорячи про свої страждання (2 Кор. 11, 27; 12, 2). Головне ж у сказаному, що Господь наш зміцнив постом тіло, яке задля нас прийняв, і подолав напади диявола, навчаючи нас постом вправлятися в подвигах під час випробувань, не даючи приводу супротивникові нападати через голод (Мт. 4, 2). Бо неприступний Він був би через висоту божественности, якби через голод не зійшов до людської природи. Піднімаючись на небо, Він скуштував їжі, щоб переконати нас у природності воскреслого тіла (Лк. 24, 43).
А ти ж не припиняєш робити себе огрядним і наповнювати тіло жиром?! Висушуючи розум недостатнім харчуванням, ні за що маєш спасительні і животворні вчення?! Чи не знаєш, як у бойовому строю допомога одному приносить поразку іншому, – так і той, хто віддається тілу, перемагає дух, а хто переходить на бік духа, упокорює тіло. Бо вони один одному супротивні (Гал. 5, 17). Якщо хочеш зміцнити розум, приборкай тіло постом. Апостол сказав, що наскільки зовнішня людина тліє, настільки внутрішня оновлюється (2 Кор. 4, 16), і коли я слабкий, тоді сильний (2 Кор. 12, 10).
Чи не зневажатимеш наїдки, що нищать тіло? Чи не бажатимеш трапези в Царстві, що її готує теперішній піст? Чи не знаєш, що надмірною їжею готуєш собі жирного мучителя – хробака. Хто, надмірно споживаючи їжу й безперестанно розкошуючи, мав якусь спільність у духовних дарах? Мойсей, щоб прийняти другі закони, мав потребу в другому пості. Якби з ніневітянами не постили й немовлята, вони не уникли б загрози загибелі (Йо. 3, 4-10). Чиї трупи залишилися в пустелі (Євр. 3, 17)? Чи не тих, що бажали м’ясної їжі (Чис. 14, 27)? Вони, поки задовольнялися манною і водою зі скелі, перемагали єгиптян, ходили через море, і не було між племенами їхніми хисткого (Пс. 104, 37); коли ж згадали про котли з м’ясом і повернулися бажаннями до Єгипту, не побачили землі обіцяної. Чи не лякає цей приклад? Чи не боїшся ненажерливости, щоб вона не відлучила тебе від очікуваних благ?
І мудрий Даниїл видіння не побачив би, якби через піст не зробив душу прозорішою. Бо від ситної їжі, подібно до в густої мли, затьмарюються відчуття, породжені в розумі Святим Духом. Якщо ж і є якась пожива в ангелів, то це хліб; як каже пророк: Хліб ангельський їла людина (Пс. 77, 25) – не м’ясо, не вино, ні те, чого шукають раби шлунку. Піст є зброєю для битви з бісами, бо цей рід не виходить інакше, як тільки молитвою та постом (Мр. 9, 28).
Такі великі блага від посту. А пересичення є початком свавілля, бо розкіш, п’янство, і всілякі ласі страви породжують тваринячу розпусту. Звідси чоловіки через жало, занесене в душу розкошами, стають жеребцями, знавіснілими через жінок (Єр. 5, 8). У п’яних відбувається зміна єства: чоловіки жіночого, а жінки чоловічого шукають. Піст же навчає і поміркованости у шлюбних стосунках і, виправляючи надмірності в дозволеному за законом, дає належний відпочинок, щоб перебувати в молитві (1 Кор. 7, 5).
10. Але не тільки в стриманості щодо їжі вбачай користь посту. Бо справжній піст і від поганих справ віддаляє: Скинь пута неправди (Іс. 58, 6), прости ближньому скорботу, прости йому борги. Не постіть задля чвар і суперечок (Іс. 58, 4). М’яса не їси, але їси брата, від вина утримуєшся, а безчинств не уникаєш, вечора чекаєш, щоб споживати їжу, а день марнуєш у судових місцях. Горе п’яним не від вина (Іс. 51, 22). Гнів є сп’янінням душі, він, наче вино, робить її безумною. Печаль так само є сп’янінням, бо пригнічує розум. Страх – ще одне сп’яніння, якщо виникає не від того, від чого слід, як сказано: Від страху ворожого бережи мою душу (Пс. 63, 2). І взагалі, усяка пристрасть є помішанням розуму і справедливо може бути названа сп’янінням.
Погодься зі мною, що той, хто гнівається, ніби п’яніє від почуття. Він не господар сам собі, не тямить себе, не помічає присутніх, наче воюючи вночі, на всіх кидається, усіх ображає, говорить необдумано; він непогамований, лається, б’ється, погрожує, клянеться, надривається від крику. Уникай такого сп’яніння, як і того, що постає від уживання вина.
Не намагайся впитися наперед, до посту, коли слід пити саму воду. Нехай не вводить тебе в таїнство посту п’янство. Не через п’янство вхід до посту, як і не через корисливість – до благочинства, ні через надмірність – до стриманости, ані не через гріх – до благочестя.
До посту – інший вхід. Пияцтво приводить до надмірности, до посту ж – стриманість. Атлет наперед тренується, той же, хто постить, наперед утримується. Не так, ніби надолужуєш дні, і не так, ніби обманюєш Законодавця, а за п’ять днів відклади гульню. Бо марно стараєшся, мучиш тіло, а потребу в їжі не зменшуєш. Ненадійна це скарбниця, з дірявої посудини черпаєш. Бо вино виходить, своєю дорогою стікаючи, гріх же залишається. Раб утікає від господаря, що б’є його, ти ж зостаєшся з вином, яке щодня б’є тобі в голову. Найкраща міра вживання вина – це потреба тіла. Якщо ж виходиш за розумні межі, то завтра відчуватимеш важкість, будеш слабкий, збентежений, від тебе нестиме гнилим вином; тобі здаватиметься, що все крутиться, все хитається. Пиятика наводить сон – брата смерти, і створює дійсність, подібну до сну.
11. Чи знаєш ти, хто той, кого збираєшся прийняти? Це Той, Хто сказав нам, що Я і Отець прийдемо і замешкаємо у ньому (Йо. 14, 23). То чому ти надаєш перевагу пияцтву і закриваєш Господеві доступ до тебе? Чому спонукаєш ворога наперед захопити твої укріплення? Сп’яніння не приймає Господа, п’янство відлучає Святого Духа. Як дим відганяє бджіл, так і пиятика відганяє духовні обдарування. Піст є основою благоустрою міст, надійности управління, спокою будинків, добробуту маєтностей.
Хочеш побачити його велич? Порівняй сьогоднішній вечір із завтрашнім і побачиш місто, в якому тривога і колотнеча змінилися глибокою тишею. Молюся, щоб і сьогоднішній день величчю був подібний до завтрашнього і щоб завтрашній не втратив світлости сьогоднішнього. А Той, Хто зберіг нас до цього часу, Господь, нехай дасть нам (тим, хто до цього докладає зусиль, виявивши в цих попередніх змаганнях твердість і силу терпіння) змогу досягти і дня, призначеного для вінців, а зараз же – пам’ятати про страждання заради спасіння і про винагороду в майбутньому за перенесене в цьому віці згідно із з праведним присудом самого Христа, Якому слава навіки. Амінь.
Про піст
Проповідь друга
1. Втішайте народ, – Сказано: священики, промовляйте у вуха Єрусалима (Іс. 40, 1-2). Слово, згідно зі своєю природою, має силу впливати на людину: у ревних воно посилює бажання, а в ледачих і недбалих пробуджує завзяття. Тому полководці, що ведуть військо в бій, перед битвами виголошують підбадьорюючі промови, які породжують в душах солдатів зневагу до смерти; тренери, готуючи атлетів до змагань, переконують спортсменів докласти великих зусиль задля отримання перемоги, так що, запалені честолюбством, вони виснажують свої сили. Тож і я, який готую воїнів Христа до битви з невидимим ворогом і атлетів благочестя – до вінців праведности, маю виголосити натхненну промову.
Про що поведу мову, браття? Ті, що займаються військовою справою, і ті, що старанно тренуються в палестрах, мають підтримувати свої сили достатньою кількістю їжі, щоб завзятіше братися до боротьби, а ті, що борються не проти крови і плоті, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби (Еф. 6, 12), через стриманість і піст мають готувати себе до випробувань. Олива робить спритнішим атлета, піст же зміцнює подвижника. Наскільки відбереш від тіла, настільки додаси душі підживитися духовною силою, бо перемогу над невидимим ворогом здобувають не завдяки тілесним силам, а через душевну стійкість і мужність у стражданнях.
2. Отже, піст завжди корисний для тих, хто його обрав (бо біси у своїй злобі безсилі проти постника, а охоронці нашого життя, ангели, постійно перебувають біля тих, що очистили душу постом). І набагато більше відчутно це тепер, коли по всій землі виголошується християнське вчення, і немає острова, немає суші, ні міста, ні народу, ні маєтку, де б не чули про цю науку. Воїни, і мандрівники, і моряки, і купці – усі слухають повчання і радо його приймають. Тому нехай ніхто не ставить себе поза загалом постників, до якого причетні усякий рід, і всякий вік, і всі чини. Є ангели, які в кожній церкві ведуть облік постників. Дивися, щоб хвилинна насолода їжею не викреслила тебе з ангельського списку і не зробила тебе дезертиром в очах Того, Хто набирає військо. Безпечніше для тебе бути звинуваченим у тому, що ти в бою кинув щит, ніж виявитися таким, що відкинув таку сильну зброю, як піст.
Ти багатий? Не нехтуй постом, погордувавши прийняти його, і, переможений любов’ю до розкоші, не виганяй, зневаживши, зі свого дому, щоб колись він не викрив тебе перед Тим, Хто встановив піст, і не покарав тебе ще більшим утриманням від їжі через тілесну недугу чи через якісь інші смутні обставини. Бідний нехай не сміється над постом, бо той вже в давно живе в його домі і сидить за його столом.
Для жінок піст настільки ж природний, як дихання. Діти, як пишні паростки, нехай зрошуються вологою посту. Старим полегшує зусилля давня призвичаєність до посту, яка робить його менш обтяжливим для тих, хто постійно вправляється. Для мандрівників піст стає приємним супутником, оскільки прагнення комфорту в дорозі змушує їх носити важкі речі, тож піст, вивільняючи їх від надмірного вантажу, полегшує подорож.
Врешті, коли призначено похід у далекі краї, воїни запасаються необхідним, а не тим, чого вимагають примхи розкоші. Чи не набагато більше личить нам задовольнитися лише необхідним, коли виходимо на битву з невидимим ворогом і після перемоги над ним поспішаємо до небесної вітчизни, наче тим, що живуть у військовому таборі?
3. Перенось же труди і ти, як добрий воїн (2 Тим. 2, 3), працюй, дотримуйся законів, щоб бути увінчаним, знаючи, що кожний, хто змагається, стримується від усього (1 Кор. 9, 25). Не залишаймо поза увагою і того, що спало мені на думку, поки я говорив, а саме: звичайним воїнам залежно від труднощів походу додають провіянту, а духовні воїни, що менше харчів вони споживають, то достойнішими вважаються. Бо так само, як і шолом наш відрізняється від того, що має тлінну природу, оскільки матеріялом останнього є мідь, а наш зроблений з надії на спасіння (1 Сол. 5, 8); і їхній щит зроблений із дерева та шкіри, а наш – з оплоту віри; ми одягнені в обладунки справедливости, а вони носять металеві панцери; для захисту ми маємо меч духовний, а вони захищаються залізним – тому очевидно, що не однакова їжа додає сил одним та іншим. Нас зміцнює наука благочестя, а їх – потреба наповнити шлунок.
Отже, оскільки коловорот часу приніс нам ці бажані дні, то приймімо їх з радістю, як давніх вихователів, завдяки яким Церква нас виховала для справ благочестя. А тому, збираючись постити, не будь сумний по-юдейському, а будь по-євангельському радісний (Мт. 6, 17), оплакуючи не порожній шлунок, а радіючи духовним насолодам. Ти ж бо знаєш, що тіло жадає протилежного духові, а дух – тілові (Гал. 5, 17). Оскільки вони одне одному супротивні, то позбавимо тіло насолод, а духовну силу примножимо, щоб за допомогою посту перемогти пристрасті й увінчатися короною стриманости.
4. Тому приготуй же себе, щоби бути гідним почесного посту, і не псуй сьогоднішнім пияцтвом завтрашньої стриманости. Погана така думка, лукаве міркування: «Оскільки проголошено п’ятиденний піст, то сьогодні будемо безпробудно пиячити». Ніхто, збираючись взяти законний шлюб з чесною жінкою, не приводить спершу в дім наложниць і гетер, тому що законна дружина не схоче перебувати в одному домі з розпусницями. А тому ти, очікуючи посту, не вводь пияцтва – цієї шльондри, матері безсоромности, сміхотливої, шаленої, схильної до всіляких безчинств, бо в душу, спаплюжену пияцтвом, не ввійдуть піст і молитва.
Постника приймає Господь у святу оселю, а пияка нечистого та безбожного не допускає. Якщо ти завтра прийдеш і від тебе буде тхнути вином, до того ж із перепою, то невже пияцтво твоє вважатиму постом? Згадай про те, як нещодавно впивався вином. Ким буде Бог тебе вважати? П’яницею чи постником? Попереднє пияцтво привласнює тебе собі, а сьогоднішня стриманість від їжі свідчить про піст. Пияцтво змагається за тебе, як за свого невільника, і по праву не відійде від тебе, наводячи очевидні докази твого рабства, а саме: тхнеш ти, наче винна бочка. Так перший день посту не буде в тебе істинно пісним, тому що в тобі ще залишаються наслідки сп’яніння. А там, де сам початок негідний, то й усе, очевидно, негідне. П’яниці Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6, 10) Якщо, напившись, починаєш постити, яка тобі від того користь? Якщо ж пияцтво замикає від тебе Царство, яку ж користь тобі принесе піст?
Хіба ти не бачиш, що досвідчені об’їзники, готуючи коней для змагань, не годують їх? А ти зумисне обтяжуєш себе об’їданням, перевершуєш прожерливістю навіть тварин. Обтяжений шлунок не лише в бігові, а й у сні дошкуляє, бо, переобтяжений надміром їжі, не дає спокійно спати й змушує перевертатися з боку на бік.
5. Піст оберігає немовлят, наставляє юнаків, додає поважности старим, бо сивина, прикрашена постом, ще більшою мірою гідна поваги. Піст – найліпша прикраса для жінок, вуздечка для молоді, вихователь дівицтва, захист для шлюбу. Такі заслуги посту в кожному домі.
А як впорядковує він наше суспільне життя! Цілу державу й цілий народ він приводить до благочестя, вгамовує сварки і суперечки. Як прихід учителя миттєво стишує дитячий гамір, так початок посту повертає місту спокій. Чи з’явився під час посту якийсь порушник спокою? Чи скликав коли піст розпусників? Звабливі посмішки, сороміцькі пісні, несамовиті танці раптово припиняються і зникають з міста, вигнані постом, наче суворим суддею. Якби всі зробили його своїм радником у справах, тоді б ніщо не перешкоджало запанувати міцному мирові у цілому світі: народи не повставали б один проти одного, війська не вступали б у битви між собою. Коли б нашим наставником був піст, то ми не кували б зброї, не було б судів, в’язниць, в пустелях не було б грабіжників, у містах – наклепників, на морі – розбійників. Якби всі стали учнями посту, то, за словами Йова, зовсім не було б чути голосу митника (Іов. 3, 18). Життя наше не було б таким прикрим та переповненим смутком, якби піст був керманичем нашого життя. Він навчив би всіх не лише стриманости в їжі, а й змусив би відмовитися від грошолюбства, зажерливости і всілякого гріха, після зникнення яких ніщо не заважало б нам провадити життя в мирі й душевному спокої.
6. Однак тепер ті, що відмовляються від посту й гоняться за розкошами, наче за блаженним життям, започаткували цей великий рій нещасть і навіть більше – шкодять власним тілам. Подивися на своє обличчя: як воно виглядає сьогодні ввечері і як – завтра. Сьогодні воно припухле, червоне, спітніле, очі сльозяться й світяться нахабством, потьмарення розуму позбавляє нас належних відчуттів; завтра ж обличчя стане спокійне, урочисте, набуде природного кольору, виражатиме самозаглиблення, і всі почуття проясняться, тому що не буде причини, яка б їх затьмарювала.
Піст – це уподібнення ангелам, співжиття з праведними, наука розсудливости. Піст зробив Мойсея законодавцем; Плодом посту є Самуїл. Постячи, Анна молилася Богові: Господи Сил, якщо б Ти зглянувся над рабою Твоєю і дав мені сім’я чоловіче, то дам його перед Тобою в дар: вина й п’янкого напою не вип’є до дня смерті його (1 Сам. 1, 11). Піст виховав великого Самсона, і поки він був нерозлучний з ним, вороги падали тисячами, міські ворота відкривалися, і міць його рук перемагала силу левів (Суд. 15, 16; 16, 3; 14, 6). Однак коли заволоділи ним пияцтво і блуд, вороги підловили його, а, осліпивши, насміхалися. Постячий Ілля замкнув небо на три роки і шість місяців (1 Цар. 17, 1), оскільки побачив, що пересичення породжує знахабнілість, і був змушений накласти на співгромадян примусовий піст – голод; лише таким чином зупинив поширення гріха – постом, наче припалюванням або ампутацією.
7. Прийміть його, бідні, як вашого співмешканця і співтрапезника. Прийміть його, раби: він дасть перепочинок від безперервних трудів рабства. Прийміть його, багатії: він вилікує вас від шкідливих наслідків пересичення і, завдяки зміні способу харчування, зробить приємнішим те, що знецінила звичка. Прийміть його, хворі, бо він – матір здоров’я. Прийміть його і здорові, бо це – оберіг вашої тілесної моці. Запитай у досвідчених лікарів, і вони скажуть тобі, як небезпечно балансувати між здоров’ям і хворобами, а піст знищує все зайве, щоб під тягарем розповнілої плоті не пропали сили. Утриманням від їжі звільнить організм від надлишків. Піст поживний для сил, дає їм простір, підтримку й початок для нового зростання.
Отже, піст корисний за будь-якого способу життя, для будь-якого тіла, піст однаково доречний і в домах, і на площах, і вночі, і вдень, і в містах, і в пустелях. А тому з радістю приймімо піст, що приносить нам свої блага, згідно зі словом Господнім: Не будьте, як лицеміри, що сумують (Мт. 6, 16), а щиро виявляйте радість. До цього треба долучити не стільки заклик до посту, скільки застереження, щоб сьогодні хтось не поринув у пияцтво.
Піст багато хто приймає і за звичкою, і через сором перед іншими, однак боюся я пияцтва, яке, наче якийсь батьківський спадок, панує над шанувальниками вина. Бо деякі нерозумні сьогодні напиваються на п’ять днів посту, неначе мандрівники, що готуються заздалегідь. Хто ж настільки нерозумний, що перш ніж почати постити, безумствує, наче п’яниця? Хіба ж ти не знаєш, що шлунок не зберігає завдатку? Шлунок не дотримується угод. Це – комора без охорони: якщо багато в неї покладено, то шкідливе затримує, а з’їденого не зберігає. Дивися, щоб тобі завтра, як прийдеш з пиятики сьогодні, не було сказано: Не такий піст я вибрав (Іс. 58, 5), – каже Господь. Чому поєднуєш непоєднуване? Що спільного у посту з пияцтвом? Що схожого між випивкою і стриманістю від вина? Яка згода між Божим храмом та ідолами (2 Кор. 6, 16)? Храм Божий – це ті, в кому живе Дух Божий (1 Кор. 3, 16), а храм ідольський – це ті, хто через пияцтво копошиться у брудові безчинства.
Сьогодні переддень посту. Але той, хто осквернився на порозі посту, не гідний увійти до святилища. Жоден слуга, бажаючи завоювати прихильність свого господаря, не бере собі в заступники й приятелі його ворогів. Пияцтво – це ворожнеча з Богом, а піст – початок покаяння. Якщо ж ти хочеш через сповідь навернутися знову до Бога, уникай пияцтва, щоб тобі, віддаленому від Бога, не стало ще тяжче. Зрозуміло ж, що для істинного постника не досить самої стриманости від їжі, тож відбудемо піст приємний та богоугодний, бо справжній піст – це стриманість від зла, лихослів’я, гніву, пристрастей, лайки, брехні, кривоприсяг. У цьому й полягає істинний піст. Такий піст є благом.
8. Тож і насолоджуймося в Господі (Пс. 36, 4), роздумуючи над словами Духа, сприймаючи спасительні настанови і всю науку, яка вдосконалює наші душі. Бережіться найдужче духовного голоду, позбавити від якого просить пророк, кажучи: Не заморить голодом Господь душі праведних (Прип. 10, 3); та: Не бачив я праведника, який би був покинутий, ні нащадків його, які б хліба просили (Пс. 36, 25). Бо сказав Він це не про матеріяльний хліб, знаючи, що діти нашого патріярха Якова по хліб ходили до Єгипту, а говорив про духовну поживу, що вдосконалює нашу внутрішню людину. Нехай не спіткає нас піст, яким погрожувано юдеям: Ось дні надходять, – говорить Господь, – і пошлю на цю землю голод, не голод за хлібом, не спрагу за водою, а голод на слухання слова Господнього (Ам. 8, 11). Цей голод послав їм праведний Суддя, коли побачив, що їхній розум страждає від голоду через нехтування істиною, а їхнє тіло надмірно розповніло. Тому в усі наступні дні Святий Дух буде частувати вас ранішніми і вечірніми веселощами. Нехай ніхто добровільно не відмовляється від духовного бенкету. Причастимося ж усі з чаші тверезости, яку премудрість запропонувала нам усім, щоб кожен випив, скільки подужає вмістити. Бо сказано: Вона замішала у чаші своїй вино і заколола свої жертви (Прип. 9, 2), тобто їжу досконалих, які через навик мають вправлене почуття, щоб розрізняти добро і зло (Євр. 5, 14). Наситившись доволі всім тим, станемо достойними радости шлюбної світлиці Ісуса Христа, Господа нашого, Якому слава і влада навіки. Амінь.
Джерело: Василій Великий «Гомілії», Видавництво «Свічадо», Львів 2006.
