Під час загальної аудієнції 30 грудня 2015 року, Папа Франциск зосередив увагу на набожності до Дитятка Ісуса, яка допомагає зростати у вірі. Він закликав бути смиренними як Боже Дитя, жити «духовним дитинством», у школі Пресвятої Богородиці роздумуючи над покорою Бога, що задля нас став маленьким Дитятком. Це була остання цьогорічна зустріч Святішого Отця у 2015 році і вона зібрала на площі святого Петра у Ватикані десятки тисяч вірних з усього світу.
Папа наголосив, що не без причини для християнської віри, Бог став «Дитятком». Щоб любити Дитятко Ісуса, потрібно вдивлятись у Нього, беручи до уваги дітей, їхню потребу захисту, дбання про них, бажання усміхатись і гратись.
Його Святість вказав, що, очевидно, Хрест і Воскресіння є найвищим виявом любові Ісуса до людини, але крім Голготи, не можемо забути Вифлиєму. Щоб зростати у вірі, потрібно часто контемплювати Дитятко Ісуса.
Під час різдвяного періоду ми часто стаємо перед вертепом-шопкою і вдивляємось у Боже Дитятко. Ця набожність, за словами Папи, зберігає в наших серцях таїнство Бога, що став людиною. Цією набожністю відзначалось багато святих, серед яких свята Тереня з Ліз’є, яка, як монахиня-кармелітанка, прийняла ім’я Тереси від Дитятка Ісуса та Пресвятого Обличчя. Вона, що є також і Доктором Церкви, вміла жити та свідчити «духовне дитинство», яке засвоюємо у школі Пречистої Діви Марії, роздумуючи на Божим смиренням.
«Це велике таїнство, – підкреслив Папа. – Бог є смиренним. Ми, що є гордими, повними суєти, вважаємо себе чимось великим, але, в дійсності, є ніким! А Він, великий, є покірним і стає дитиною. В цьому полягає справжнє таїнство! Бог є смиренним! Як же це прекрасно!»
У цьому контексті Святіший Отець наголосив, що кожен етап земного життя Ісуса є об’явленням і може нас чогось навчити. У різдвяний час пригадуємо Його дитинство. Очевидно, небагато відомо про цей період Ісусового життя. Кілька вказівок стосуються надання Йому імені і пожертвування у храмі, а також знаємо про відвідини царів-мудреців зі Сходу і негайну втечу до Єгипту. Потім є великий перепад у часі і дізнаємось вже про дванадцятирічного Ісуса у храмі. «Як бачимо, – мовив Папа, – небагато знаємо про Дитятко Ісуса, але можемо багато навчитись від Нього, коли приглянемось до життя дітей. Насамперед відкриваємо, що діти прагнуть нашої уваги. Вони мусять бути в центрі уваги. Чому? Не тому, що вони є гордими, а тому, що потребують відчувати себе захищеними. Також і ми мусимо поставити Ісуса в центрі нашого життя й зрозуміти, хоч це може й здаватись парадоксальним, що маємо обов’язок Його захищати. Ісус хоче бути в наших раменах, прагне, щоб ми Ним піклувались, щоб Він міг зустрітись з нашим поглядом. Крім того, ми повинні старатись, щоб Дитятко Ісус усміхалось, виявляючи Йому нашу любов і радість з приводу того, що Він є серед нас. Його усмішка – це знак любові, яка дає нам впевненість у тому, що Він нас любить».
Далі Святіший Отець вказав, що другою прикметою дітей, яка може нас чогось навчити, є їхня любов до ігор. Але, якщо хочемо, щоб дитина гралась, мусимо відмовитися від власної логіки і ввійти у її логіку. Треба зрозуміти, що саме дитині подобається, не бути егоїстами, вимагаючи, щоб дитина робила те, що подобається нам самим. Це може стати для нас наукою. Коли стоїмо перед Ісусом, мусимо зректись вимог бути автономними і прийняти справжню форму свободи, яка полягає в розумінні того, Кого ми маємо перед собою, щоб Йому служити. Він, Боже Дитя, є Сином Божим, Який прийшов, щоб нас спасти. Прийшов до нас, щоб виявити нам обличчя Бога, багатого любов’ю та милосердям. Притулімо Дитятко Ісуса до себе, служімо Йому, адже Він є джерелом любові й миру. Просімо в нього ласки, бути смиренними, як і Він.
Джерело:
