Критерії приналежності до тієї чи іншої парафії і до єпархії перераховані в Кодексі канонічного права. Проживаючи на певній території, віруючий стає парафіянином місцевої територіальної парафії.
У канонічному праві використовуються терміни «місце проживання» і «квазімісце проживання». Згідно з каноном 102, «місце проживання набувають відповідно до такого проживання на території тієї чи іншої парафії або хоча б єпархії, яке або пов’язане з наміром залишитися там назавжди, якщо ніщо не відкличе звідти, або тривало повних п’ять років».
Таким чином, якщо охрещений католик при переїзді має намір залишитися на новому місці назавжди, якщо певні обставини не змусять залишити і це місце, – він уже належить до місцевої парафії.
Квазімісце проживання означає проживання з наміром залишитися принаймні на три місяці. Місце проживання та квазімісце проживання на території парафії називається парафіяльним. Католик може вважати себе парафіянином цієї парафії з канонічного погляду, тобто користуватися правами, пов’язаними з приналежністю до даної парафії (наприклад, в тому, що стосується хрещень і вінчань).
Але, безумовно, саме слово «парафіянин» можна і потрібно тлумачити і в пастирському сенсі, як відвідування парафії та участь у парафіяльному житті. Таке тлумачення особливо актуальне для тих випадків, коли віруючий проживає в такому місці, де є не тільки територіальні парафії, а й «квазіпарафії» (згідно з каноном 516, громади вірних Христові в окремій Церкві, доручені священику як її пастирю, і через особливі обставини ще не встановленій як парафію), а також, відповідно до канону 518, парафії можуть бути персональними, визначеними, наприклад, на підставі обряду, мови, національності вірних Христу, які проживають на будь-якої території.
