Як християни мають ставитись до фізичного покарання у вихованні дітей?
Декілька десятиліть тому фізичне покарання дітей було загальноприйнятою практикою. Хоча останніми роками шльопання (та інші форми тілесних покарань) вважаються незаконними в деяких країнах. Багато батьків побоюються, що якщо відшльопають своїх дітей або застосують фізичну силу у вихованні, про це повідомлять до відповідних органів, що може призвести до позбавлення батьківських прав.
Що з цього приводу говорить Католицька Церква? На жаль, немає жодного офіційного документа, в якому би офіційно говорилося що-небудь про застосування фізичних покарань у вихованні дітей. Тому пропонуємо Вам коротко розглянути тему виховання через призму Святого Письма, Передання і Учительства Церкви.
У Святому Письмі можна знайти безліч уривків, які заохочують фізичну дисципліну: «Не щади для хлопця картання: не умре бо, як битимеш його різкою. Ти битимеш його різкою – і врятуєш його душу від Шеолу.» (Прип. 23,13-14). Біблія наголошує на важливості дисципліни, бо набагато легше вчитися чогось в юному віці. Але якщо розглядати все Святе Письмо цілком, то можна зустріти й інші вірші: «А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й Напоумленні Господньому» (Еф. 6,4). Дисципліну слід використовувати, щоб виправляти і вчити людей йти в правильному напрямку. У Посланні до євреїв читаємо: «Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности» (Євр. 12,11).
Якщо розглядати тлумачення Святих Отців, то знову-таки ми виявимо розбіжності: св. Афанасій Великий пише про важливість покарань, тоді як св. Іван Золотоустий наголошує на важливості виховання дітей «в навчанні та настанові Господній», кажучи, що «коли є духовне (добро), за ним з’явиться і тілесне».
Сучасне учительство Церкви наголошує на важливості виховання шляхом проявлення істинної любові. Декларація II Ватиканського Собору про християнське виховання «Gravissimum Educationis» вчить, що «завдання батьків – створювати в родині атмосферу, пожвавлену любов’ю і благоговінням перед Богом і людьми, що сприяє цілісному особистому і соціальному вихованню дітей. Тому сім’я – перша школа соціальних чеснот, яких потребує будь-яке суспільство (GE 3).
У своєму апостольському зверненні про завдання християнської родини в сучасному світі «Familiaris consortio» Папа Іван Павло II говорить, що «тільки виховання в любові, заснованій на вірі, може допомогти набути здатності правильно тлумачити «знамення часів», що є історичним вираженням цієї подвійної любові» (FC 7).
Папа Бенедикт XVI в посланні до Римської єпархії і місту Риму від 23 січня 2008 року «Про нагальне завдання виховання» виявив деякі загальні вимоги до справжнього виховання:
1. «Воно потребує, перш за все, тієї близькості та довіри, які народжуються з любові».
2. «Для того, щоб виховувати, потрібно віддавати частинку себе, і лише так можна допомогти своїм учням побороти егоїзм і стати здатними по-справжньому любити».
3. «Страждання також є частиною нашого життя. Тому, намагаючись захистити найменших від будь-яких труднощів і досвіду страждання, ми ризикуємо виростити – не зважаючи на наші благі наміри – слабких і малодушних людей: адже здатність любити відповідає здатності страждати і співчувати».
4. «Без правил поведінки і життя, які виконуються день у день навіть у дрібницях, неможливо сформувати характер і підготувати до подолання випробувань, в яких не буде нестачі в майбутньому».
