Інститут німецької економіки в Кельні (IW) оприлюднив розрахунки, які показують, який дохід після сплати податків вважається ознакою належності до середнього класу в Німеччині, а з якої суми домогосподарство переходить до групи відносно заможних.
Йдеться не про зарплату в трудовому договорі, а про гроші «на руки» після податків та обов’язкових внесків, з урахуванням усіх надходжень сім’ї: заробітків, пенсій, соціальних виплат, відсотків за вкладами та доходів від оренди житла.
Як визначали межі середнього класу
За основу взяли так звану «суму посередині» — дохід на одну особу, менше за який отримує половина населення, а більше — інша половина. Для 2024 року, за даними IW, ця сума становила 2419 євро на місяць. Окремого прогнозу на 2026 рік у розрахунку немає.
Щоб порівнювати різні домогосподарства, дохід кожної сім’ї перерахували на одну людину. На цій основі визначили п’ять груп за рівнем добробуту для самотньої особи.
- Відносно бідні — менше 1450 євро на місяць.
- Нижня частина середнього класу — від 1450 до 1940 євро.
- Ядро середнього класу — від 1940 до 3630 євро.
- Верхня частина середнього класу — від 3630 до 6050 євро.
- Відносно багаті — понад 6050 євро.
Таким чином, самотня людина з доходом 3000 євро на місяць після податків у Німеччині належить до середнього класу, але не до його верхньої частини.
Межа в 1450 євро відповідає 60% від «суми посередині» і використовується як офіційний поріг ризику бідності. Нижче за нього живе приблизно кожен шостий житель країни. Дохід понад 6050 євро вважається у 2,5 раза вищим за середній, і стільки мають лише близько 4% населення.
19 жовтня 2026 року IW також представив онлайн-калькулятор, за допомогою якого мешканці Німеччини можуть самостійно перевірити, до якої з цих груп вони належать.
Які пороги діють для пар і сімей
Для домогосподарств із кількома людьми застосовують інші межі, оскільки спільне проживання дозволяє ділити частину витрат. Вітальня, кухня, холодильник та інші спільні ресурси означають, що парі потрібно не вдвічі, а приблизно в півтора раза більше коштів, ніж самотній людині, щоб підтримувати подібний рівень життя.
У розрахунках IW перший дорослий у сім’ї враховується повністю, кожен наступний член домогосподарства віком від 14 років — як половина, а дитина до 14 років — приблизно як третина дорослого. Тому пара без дітей у перерахунку становить півтори «умовні особи».
Нижня межа ядра середнього класу для самотньої людини — 1940 євро. Для пари без дітей її множать на 1,5, отримуючи близько 2900 євро на місяць для всієї пари.
За цими правилами IW наводить такі орієнтири для сукупного місячного доходу «на руки» різних типів сімей:
- Пара без дітей: ядро середнього класу — від 2900 до 5440 євро, поріг відносно багатих — від 9070 євро.
- Пара з однією дитиною до 14 років: ядро середнього класу — від 3480 до 6530 євро, поріг відносно багатих — від 10 890 євро.
- Пара з двома дітьми до 14 років: ядро середнього класу — від 4060 до 7620 євро, поріг відносно багатих — від 12 700 євро.
Типова пара без дітей у Німеччині має сукупний дохід близько 4000 євро на місяць. У перерахунку на одну особу це приблизно 2670 євро. Для порівняння, типовий самотній німець отримує близько 1950 євро. Отже, рівень життя пари без дітей приблизно на 37% вищий, навіть якщо формально на кожного припадає близько 2000 євро.
Дохід понад 9070 євро на двох особливо часто мають пари без дітей, де працюють обоє. Майже кожна восьма така пара потрапляє до групи відносно заможних — це майже утричі частіше, ніж у середньому по країні.
Як німці сприймають власний достаток
Опитування Університету Констанца показало, що суб’єктивне уявлення німців про своє місце в дохідній ієрархії часто не збігається з реальними цифрами.
Респондентів просили оцінити, де вони знаходяться за рівнем доходу, а потім ці відповіді порівнювали з фактичними даними. Більшість віднесла себе до середини. Люди з високими доходами зазвичай занижували своє реальне становище, а ті, хто заробляє менше, навпаки, частіше ставили себе вище.
Одне з можливих пояснень — орієнтація на найближче оточення. Людина порівнює себе з колегами, сусідами та знайомими в подібній життєвій ситуації, а не з усім населенням країни. У результаті навіть домогосподарства з високими доходами можуть сприймати свій рівень як «звичайний».
Це добре видно на прикладі людей із вищою освітою. Типовий дохід у цій групі в перерахунку на одну особу становив 3140 євро на місяць. Серед випускників вишів це приблизно середній показник, тому в межах цієї групи він здається нормальним. Водночас такий дохід вищий, ніж у двох третин усіх жителів Німеччини.
Чого не видно за «сухими» цифрами
Розрахунки IW показують розподіл доходів, але не враховують різницю у вартості життя між регіонами. Однаковий дохід може забезпечувати різний рівень добробуту залежно від того, де саме живе людина.
Наприклад, мешканець невеликого міста з доходом 3000 євро та житель Мюнхена з такою ж сумою мають різні можливості. Життя в Мюнхені оцінюють приблизно на чверть дорожчим, ніж у середньому по країні, тоді як у деяких малонаселених регіонах, як-от Фогтланд у Саксонії, витрати можуть бути приблизно на десяту частину нижчими.
Найбільші відмінності пов’язані з витратами на житло. У семи найбільших містах Німеччини оренда майже в півтора раза вища за середній рівень по країні. Понад половина німців живе в орендованому житлі й віддає за нього в середньому більше чверті свого чистого доходу, не враховуючи витрат на опалення та електроенергію.
Водночас власники житла орендну плату не сплачують, але в розрахунках IW ця перевага не врахована як додатковий дохід. Тому орендар і власник із однаковою сумою «на руки» в статистиці виглядають однаково забезпеченими, хоча їхній реальний рівень життя може суттєво відрізнятися.
