«Що відбувається, коли ми не прощаємо чи не можемо простити?» – ієромонах Йона Максим

Питання прощення для християн – одне із найважливіших, і особливо воно звучить у період Великого посту. Що означає простити, пробачити і чому це важливо для обох сторін – і того, хто винен, і того, хто прощає, відпускає? І чому це прощення дається так непрості для цього потрібна велика духовна праця?

Про це в часі Великого посту розважав ієромонах студійського уставу Йона Максим у програмі «Добра розмова» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».

Що таке прощення – і як процес, і як акція, перепрошування, прохання про це? Монах Йона каже: «Як людина починає нову справу з чистого листа – так це відбувається і в плані духовному. Щоб щось почати, потрібно очиститися, вийти на «старт» нового життя, відпустити і простити себе і інших».

«Прощення як внутрішній процес, який привів до цього рішення, – нагода переосмислити вчинки, періоди, стосунки з собою, ближніми, Богом… І в процесі такої духовної роботи, перепрошуючи і вибачаючи, людина засвідчує, що готова розпочати новий період у своєму житті…» – каже монах Йона. І це потрібно, передусім, самій людині, важливо у її стосунках з Богом.

«Якщо щось у нашому житті було і залишилося непрощеним – значить, було недостатньо любові, –  розважає монах Йона. – Прощаючи собі чи ближньому, ми заповнюємо порожнечі, які виникли внаслідок гріха. А порожнеча – це не-існування, там немає нічого…Прощення – вияв любові, життя: ми ніби кажемо – я пробачаю, готовий забути скоєне. Це говориться і собі також, не тільки комусь… І тоді на порожньому чорному місці непрощення, образи і болю знову народжується життя…»

Монах Йона каже: «Христос помер на хресті і вилив прощення своїм прийняттям і стражданням – немовби витекло потужне джерело милосердя… І тому з кожним своїм прощенням ми вступаємо до тієї безконечної ріки, яку Він нам відкрив… Коли людина прощає – коли вона у змозі і здатна простити, вона ніби купається у тій ріці Христової благодаті…»

Що відбувається, коли ми не прощаємо чи не можемо простити? Монах Йона порівнює цей стан із замуленим озерцем, до якого не може пробитися підземне джерело: воно висихає, закисає, мертвіє. І тільки ми самі можемо пробити шляхи живій джерельній воді, допомогти їй пробитися – прощенням від щирого серця.

«В духовній літературі ми часто зустрічаємо цей образ – людина не йде вперед, застрягає, завмирає… І це означає – вмирання. Адже життя – це рух. Не можна зависнути між світами, між прощенням/непрощенням, небом і землею, тому що рано чи пізно людину почне тягнути вниз. Вниз – це легко…»

Проте, монах Йона не моралізує і розуміє, як непросто буває простити. Каже – не можеш це зробити щиро, то хоча б не бажай зла. Це, певною мірою, вихід на нульовий рівень: не бажати зла, а отже – бути відкритим до добра, до нових відносин.

Проте, є питання і випадки, коли людина простити – не може. Щиро не може, як би не хотіла. І це мучить, виснажує, потребує прощення, але – ні.

«Я кажу тоді – йди до Господа і почни це говорити Йому, – каже ієромонах. – Коли людина приходить до Бога зі своїми особистими молитвами, у куточку своєї закритої духовної кімнати – це знак, що вона хоче це зробити, це немов дух, знак, передумова, що цей крок буде зроблено… Але якщо людина про це не говорить, чи проговорює тільки з собою – це замкнене коло, з якого немає виходу. Тому Бог і дав нам молитву – як змогу вийти і говорити, просити сили. Так створюється духовна напруга як передумова розвитку, виходу із, здавалося б, безвихідного становища…»

Але, каже ієромонах, не потрібно забувати, що прощення має дві складові – людську волю і Божу благодать: «Буває, що ніби й простив, але якісь речі все одно згадуються – навіть перед смертю… І тут приступає Божа благодать: якщо вона сильна, то все стирається, всі ці образи. Тому ми віримо, що Христос – лікар душі і тіла, єдиний, хто може залікувати наші рани…»

Є ще один момент – як бути, коли той, кого образили, не хоче чи не може простити?

«На то немає ради… –  каже Йона Максим. – Якщо я прийшов зі своїм прощенням, а людина не приймає його, не йде на контакт, то… Питання у тому, що ми не можемо вступити у совість і сумління іншої людини – це її воля, простити чи ні. Можеш чинити по своїй совісті, прийти у покорі і попросити прощення, але контакт – то свобода людини, її право і вибір. Господь не посягнув на ту свободу, тож і ми не можемо переломити людську волю. Можемо розмовляти лише зі своєю совістю…»

Повний стрім програми можна слухати тут:

reradio.com.ua

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh