Блаженніший Святослав: «Українська Церква – приклад свідчення істини»

“Мабуть, буде важко повірити, але сьогодні мучеників є більше, ніж у перші століття”, – сказав Папа Франциск у своєму молитовному наміренні на березень під назвою “Визнання прав християнських спільнот”. Є багато людей, що віддають своє життя за Євангеліє, і про це, як завжди, говорять надто мало.

Нещодавній напад у церкві Йоло, Філіппіни, невизначена доля отця Далл’Ольйо – це лише деякі приклади … Показова історія мучеництва нашого часу – це, звичайно, Українська Церква. Про це йдеться в книжці “Скажи мені правду”, опублікованій видавництвом Cantagalli, у якій о. Паоло Асолан, директор інституту пасторального богослов’я Папського латеранського університету і відповідальний за постійну формацію Римського вікаріату, розмовляє з Блаженнішим Святославом, Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви. Про головні теми книги “Скажи мені правду” та власний досвід спілкування з Блаженнішим Святославом о. Паоло Асолан розповідає в інтерв’ю для “Радіо Ватикан-Італія”.

Отже, чи правда, що свідчення в мучеництві зміцнює віру?

– Так, крім усього іншого, Україна перенесла два мученицва – ідеологічне мучеництво проти християн, яке було результатом сталінізму, та винищення голодом, заподіяним країні під час примусової колективізації землі, коли всі родючі території були оточені військами, постачання харчів було перерване, а людей полишили на голодну смерть. Померли від шести до восьми, можливо, навіть до десяти мільйонів людей …

Ідеться про соціальне, політичне, ідеологічне і навіть релігійне переслідування?

– У центрі релігійного переслідування стоїть особливий, винятковий випадок Української Греко-Католицької Церкви, переслідуваної не стільки за свою віру в Ісуса Христа, скільки за єдність з Римом. Свідчення її мучеників полягають у тому, що єдність з Єпископом Рима є частиною депозиту віри. Хоча ми інколи недооцінюємо цей фактор, а в Україні цього було достатньо, щоб померти.

Окрім конкретних богословських тем у книзі-бесіді між священиком-професором богослов’я і Главою УГКЦ йдеться про українську історію як приклад того, чим віра повинна і могла б бути в іншій половині Європи (ви чітко посилаєтеся на знаменитий вислів про дві легені). Чого нас вчить історія України?

– Я думаю, що перший аспект пов’язаний із переданням істини: історія України – це історія євангелізованих Сходом людей, які, однак, відразу ж зрозуміли цю євангелізацію як континентальне відкриття до Європи, розглядаючи віру як фактор єднання. Перехід від язичництва до християнського монотеїзму також був наслідком відкриття того, що різних людей робить одним народом. І мені здається, що в цей момент (пошуку політичного об’єднання паралельно з течіями розпаду в Європі) дуже цікаво розглядати релігійний фактор як фактор єднання, сопричастя, відкритості та розвитку. Хочу згадати приклад кардинала Йосифа Сліпого, одного з великих попередників Блаженнішого Святослава, який був висланий в Сибір. Він відправляв Євхаристію, вливаючи вино в лінзи окулярів. Сила його віри, яка прощала тих, хто його переслідував, проявлялася також у постійному пошуку істини у час індоктринізації, що відбувалася в таборах. Ті, хто перебував у трудових таборах, повинні були брати участь у заняттях з “ідеологічного виховання”. У розпал того періоду сталася криза на Кубі, кульмінація радянського імперіалізму … Коли все свідчило про поширення цієї ідеології, він говорив: “Ця ідеологія помре, тому що вона не говорить правди”.  Сама праця з інкультурації віри за греко-католицькою формою в університетах і школах, які він засновував у різних частинах світу, базувалася на принципі: культура і освіта можуть бути сприятливим середовищем для євангелізації. І саме це формувало той середній клас, який розстріляла, знищила революція, але який згодом призвів до відродження України.

Отже, досвід різного роду мучеництва лише зміцнив віру українського народу. У ваших запитаннях звучить приховане звинувачення Заходу, здається, “спить” …

– Захід сам себе “забальмазував”. Українська Церква завжди вела діалог з суспільством. Будучи вільною від необхідності задовільняти політичну владу, вона одержала можливість стати справжнім ферментом у сім’ях і школах, і це, якщо хочете, є ще одним шляхом мучеництва або свідчення істини. Так, починаючи з цього конкретного внеску у повсякденне, звичайне життя, відбувається зустріч, завдяки якій людина сприймає Бога не як незнайомця чи ворога, а як Особу.

За що ви хочете подякувати вашому співрозмовнику після цієї бесіди?

– … за своє вільне дихання, коли я його слухав. Іноді дискусії і порівняння радше обтяжують і загострюють проблеми. А я відчував, що під час нашої розмови у дусі євангельської простоти ці вузли немов би розв’язувалися … так ніби в давно закритому приміщенні хтось навстіж відчинив вікно.

Лаура де Лука – Ватикан
Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

nine + fourteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh