Питання прощення для християн – одне із найважливіших, і особливо воно звучить у період Великого посту. Що означає простити, пробачити і чому це важливо для обох сторін – і того, хто винен, і того, хто прощає, відпускає? І чому це прощення дається так непрості для цього потрібна велика духовна праця?
Про це в часі Великого посту розважав ієромонах студійського уставу Йона Максим у програмі «Добра розмова» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо».
Що таке прощення – і як процес, і як акція, перепрошування, прохання про це? Монах Йона каже: «Як людина починає нову справу з чистого листа – так це відбувається і в плані духовному. Щоб щось почати, потрібно очиститися, вийти на «старт» нового життя, відпустити і простити себе і інших».
«Прощення як внутрішній процес, який привів до цього рішення, – нагода переосмислити вчинки, періоди, стосунки з собою, ближніми, Богом… І в процесі такої духовної роботи, перепрошуючи і вибачаючи, людина засвідчує, що готова розпочати новий період у своєму житті…» – каже монах Йона. І це потрібно, передусім, самій людині, важливо у її стосунках з Богом.
«Якщо щось у нашому житті було і залишилося непрощеним – значить, було недостатньо любові, – розважає монах Йона. – Прощаючи собі чи ближньому, ми заповнюємо порожнечі, які виникли внаслідок гріха. А порожнеча – це не-існування, там немає нічого…Прощення – вияв любові, життя: ми ніби кажемо – я пробачаю, готовий забути скоєне. Це говориться і собі також, не тільки комусь… І тоді на порожньому чорному місці непрощення, образи і болю знову народжується життя…»
Монах Йона каже: «Христос помер на хресті і вилив прощення своїм прийняттям і стражданням – немовби витекло потужне джерело милосердя… І тому з кожним своїм прощенням ми вступаємо до тієї безконечної ріки, яку Він нам відкрив… Коли людина прощає – коли вона у змозі і здатна простити, вона ніби купається у тій ріці Христової благодаті…»
Що відбувається, коли ми не прощаємо чи не можемо простити? Монах Йона порівнює цей стан із замуленим озерцем, до якого не може пробитися підземне джерело: воно висихає, закисає, мертвіє. І тільки ми самі можемо пробити шляхи живій джерельній воді, допомогти їй пробитися – прощенням від щирого серця.
«В духовній літературі ми часто зустрічаємо цей образ – людина не йде вперед, застрягає, завмирає… І це означає – вмирання. Адже життя – це рух. Не можна зависнути між світами, між прощенням/непрощенням, небом і землею, тому що рано чи пізно людину почне тягнути вниз. Вниз – це легко…»
Проте, монах Йона не моралізує і розуміє, як непросто буває простити. Каже – не можеш це зробити щиро, то хоча б не бажай зла. Це, певною мірою, вихід на нульовий рівень: не бажати зла, а отже – бути відкритим до добра, до нових відносин.
Проте, є питання і випадки, коли людина простити – не може. Щиро не може, як би не хотіла. І це мучить, виснажує, потребує прощення, але – ні.
«Я кажу тоді – йди до Господа і почни це говорити Йому, – каже ієромонах. – Коли людина приходить до Бога зі своїми особистими молитвами, у куточку своєї закритої духовної кімнати – це знак, що вона хоче це зробити, це немов дух, знак, передумова, що цей крок буде зроблено… Але якщо людина про це не говорить, чи проговорює тільки з собою – це замкнене коло, з якого немає виходу. Тому Бог і дав нам молитву – як змогу вийти і говорити, просити сили. Так створюється духовна напруга як передумова розвитку, виходу із, здавалося б, безвихідного становища…»
Але, каже ієромонах, не потрібно забувати, що прощення має дві складові – людську волю і Божу благодать: «Буває, що ніби й простив, але якісь речі все одно згадуються – навіть перед смертю… І тут приступає Божа благодать: якщо вона сильна, то все стирається, всі ці образи. Тому ми віримо, що Христос – лікар душі і тіла, єдиний, хто може залікувати наші рани…»
Є ще один момент – як бути, коли той, кого образили, не хоче чи не може простити?
«На то немає ради… – каже Йона Максим. – Якщо я прийшов зі своїм прощенням, а людина не приймає його, не йде на контакт, то… Питання у тому, що ми не можемо вступити у совість і сумління іншої людини – це її воля, простити чи ні. Можеш чинити по своїй совісті, прийти у покорі і попросити прощення, але контакт – то свобода людини, її право і вибір. Господь не посягнув на ту свободу, тож і ми не можемо переломити людську волю. Можемо розмовляти лише зі своєю совістю…»
Повний стрім програми можна слухати тут:
